Про конкретику в наданні Україні військової допомоги за підсумками "Рамштайну-10" та тестування Росією умов свого програшу в ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу розповів радник голови Офісу Президента Михайло Подоляк.

Читайте також "Звірі", що рватимуть росіян на шматки: Данілов анонсував цікаві екземпляри танків для ЗСУ

Звіт, який робив міністр оборони Олексій Резніков Президенту України Володимиру Зеленському, був найтриваліший по часу за всі 10 "Рамштайнів". Я так розумію, було про що розказати.

Десятий "Рамштайн" був в онлайн-форматі. Там є 2 особливості:

  1. Пріоритезація, що нам потрібно саме тут і сьогодні.
  2. Конкретика від кожної країни, скільки і що вона дасть саме в рамках пріоритезації.

Про пріоритезацію скажу наступне:

Перше – це сняряди тяжких калібрів, їх треба дуже багато. Їх треба накопичити, щоб по 4-х напрямках рухатись. Ми зараз з іронією говоримо. Але для того, щоб рухатись, потрібно багато снарядів. До речі, в рамках доповіді пана Резнікова Президенту України прозвучало, яка країна і скільки готова з урахуванням виробництва, яке вже пришвидшене у деяких державах, надати нам цих снарядів.

До речі ППО, боєприпаси та "броньований кулак", – Резніков поділився приємними підсумками "Рамштайну 10"

Друга складова – ракети певної дальності, у тому числі – дальності більше 100 кілометрів. Це навіть пріоритет номер 1 з точки зору того, що робить Росія, накопичуючи певний ресурс на дальній відстані.

Третій пріоритет – ремонтні бази і логістичні центри для доукомплектації бронетехніки і відправлення її вже підготовленою в Україну. Що кожна країна може додатково зробити? Збільшити кількість бронетехніки, взяти участь в обладнанні ремонтних центрів не тільки на території України. Безумовно, логістичні хаби у нас є і в інших країнах. Ініціативно деякі країни взяли на себе цю роль.

Крім того, треба збільшити кількість навчальних центрів саме для підготовки до тих чи інших видів зброї.

Ось це ключове. Тому конкретні країни долучились до "Рамштайну" в онлайн-форматі з конкретними пропозиціями. До прикладу, 10, 20, 100 тисяч снарядів. І графіки постачання цього обладнання для України.

Тому мені видається, що з логістичної точки зору це був найбільш конкретний "Рамштайн" з точки зору розуміння етапу війни, пріоритетів України, можливостей військово-промислового виробництва.

Щодо логістики, то у Польщі повідомили про те, що розсекретили московську агентурну мережу, яка мала або хотіла зробити щось для того, аби зброя не потрапляла вчасно до України.

Зараз багато фундаментальних речей йде по світу. Тобто Росія все більш нервово використовує свої законсервовані мережі. Не тільки стандартні лобістські мережі, але й амбасади максимально використовує, дуже багато агентів, "корисних ідіотів".

Інтерв'ю з Михайлом Подоляком: дивіться відео

Росія все це використовує для того, щоб розв'язати 3 фундаментальні завдання, які незмінні вже протягом останніх пів року:

  • Зменшити кількість допомоги військовим. Гуманітарна допомога їх не обходить, бо для росіян люди – це біосміття, що свої, що в інших країнах. Але хочуть зменшити військову допомогу Україні. Для цього потрібні постійні дискусії в інших суспільствах.
  • Тема тимчасового перемир'я. Тобто забезпечити це перемир'я для того, щоб Росія могла взяти оперативну паузу і накопичити певний ресурс для себе.
  • Максимальна дискредитація України. Вони пробують прив'язати слово "теракт" до України, що начебто Україна у різних державах хоче скоювати ці теракти, щоб привертати більше уваги до війни.

До речі, сьогодні прозвучала дивна пропозиція від Індії у рамках G20, що треба менше звертати увагу на війну в Україні, а більше звертати на продовольчі, кліматичні виклики тощо. Це дивно, бо війна в Україні – це ключовий ризик і для продовольчої, кліматичної, екологічної безпеки.

Мені взагалі дивно дивитись, що глобальний світ не розуміє пріоритезацію. Не буде безпечного контуру, будуть постійні конфлікти. Це буде повністю ламати всі інші домовленості у різних напрямках.

"Оскар" хоче говорити про війну "як таку", маючи на увазі "опозицію" в Росії. Вони готові згадувати колишні війни, а тій, яка просто зараз йде, не дали слова. У цьому сенсі вони розставляють інші пріоритети.

Це не пріоритети, а рівень людей. Я хочу, щоб ми називали речі своїми іменами. Це ж залежить від того, як, наприклад, організатори чи очільники тої ж премії, розуміють сучасний світ. Це про їхній рівень ерудиції, інтелекту говорить.

Бо коли ти говориш: "Ми поза політикою", а даєш нагороду навіть не документальному фільму, а маніфесту "Навальний", це чітко говорить, що ти про політику. Це не має жодних інших трактувань.

Безумовно, це дивно. Мені видається, що для них Україна десь там далеко, а Росія – це щось велике та потужне. Вони досі живуть у цих довоєнних ілюзіях. Напевно, ми ще не до кінця роз'яснили сучасному світу, що є дійсно важливим сьогодні. Нам треба це масштабувати.

Я пробую це робити. Президент постійно говорить, що це війна не про території, навіть не про цінності чи демократію, чи авторитаризм. Це війна про те, як далі буде існувати людство, у яких правилах.

І трохи дивно, що Голлівуд, який мав би про це постійно говорити, який знімає ці патріотичні фільми, не розуміє ключового. Україна – це не про маленьку війну в невідомому для них регіоні. Це про фундаментальні цінності, в яких вони будуть існувати наступні 50 років, наприклад.

Тому що я вважаю, що історичний цикл зараз набагато менший. Нам з вами доводиться це пояснювати й будемо пояснювати. Тут навіть не про Росію йдеться, я маю на увазі авторів фільму "Навальний". Хоча, дещо дивною була промова пані Навальної. Якщо ти говориш, що переслідують твого чоловіка, про узурпацію у Росії, при цьому не говориш, що ця узурпація призвела до ключової трагедії 21-го століття – повноцінної війни з Україною – це трошки дивно.

Читайте також "Хороший рускій", який мріяв стати Путіним: що не так з Оскаром для "Навального"

Це говорить про неправильну пріоритезацію у родині Навальних і загалом в російській ліберальній опозиції. Але ж ми з вами це розуміємо. Це не означає, що ми маємо казати: "Вони ніхто і звати їх ніяк". Але маємо зважати на те, що Росія в такому вигляді, навіть якщо буде зміна Путіна, існувати не може.

Давайте тут знов таки запріоритезуємо наші цілі. Якщо Росія залишиться в такому вигляді з точки зору політичного устрою, навіть з частковою зміною політичних еліт, не зміниться фундаментально з ціннісної точки зору – для нас це вкрай небезпечно. Цю війну потрібно закінчити не лише територіально, а й тим, щоб в Росії почалася оця трансформація, зокрема ціннісного рівня.

Я розумію, коли ми говоримо про цінності щодо Росії, це трохи дивно звучить. Тому що де Росія і де цінності? Крім імперіалізму, шовінізму і таке інше. Але, між тим, маємо над цим працювати й світові пояснювати. Зокрема, нашим партнерам. Росія сьогодні вкладає багато ресурсів, шукає можливості, щоб змінити порядок денний обговорення у світі.

Я повернуся до теми підриву "Північних потоків", які Росія використовувала для шантажу. Знаєте, що в мене там особливо зацікавило? Те, що був синхронізований виклад матеріалів у німецьких та американських медіа. Усі посилання були на якісь анонімні джерела у розвідці. Я думаю, що росіяни не можуть використовувати ці невстановлені джерела у розвідці, щоб пропрацювати певні теми.

Що стосується ситуації у Польщі. Навіть пропагандисти вже говорять: "А про який акт "возмєздія" ми говоримо, якщо вагони Укрзалізниці запізнилися на годину? Навіть там вже почали прозрівати та розуміти, що щось кудись неправильно йде в цій історії.

Це ви, Катю, дуже оптимістично дивитися на те, що говорять у Росії. Вони не прозрівають і прозріти не можуть. Давайте об'єктивно – вони є колективно хворі. Я не хочу нікого образити, але вони повністю зазомбовані самі собою, закохані самі в себе і свою пропаганду. Вони точно не аналізують, що відбувається. Вони сьогодні "закусілі уділа".

На жаль, вони будуть продовжувати атакувати Україну, щоб знищити ще певну кількість інфраструктури, певну кількість цивільних, певну кількість наших міст. Це вже не війна за те, щоб перехопити ініціативу – все, що ми бачимо на Бахмутському напрямку. Це вже війна "ми можемо ще когось вбити".

Вони підсвідомо розуміють, що програють, тому що виглядають нікчемно. Коли ти говориш "на понтах", що "ми за 3 дні, ми те, ми се", а сьогодні понад рік ти воюєш, щоб захопити Бахмут, якого не існує… Вони вже знищили це невеличке місто. А раніше ти казав, що можеш захопити Київ, Берлін чи Париж? Вони розуміють, що це – нонсенс.

Між тим, повернемося до Польщі. Ви знаєте, це не питання підриву залізниці як такої. Коли ти в афекті, росіяни зараз в афекті, ти шукаєш будь-яку можливість, щоб нагадати. Вони вважають, що це буде сильно впливати на хід війни як такої.

Тому вони постійно проводять якісь навчання на Балтиці, щоб налякати ключових наших амбасадорів, які у Європі мають активну проукраїнську позицію. Вся північна Європа – Литва, Латвія, Естонія – постійно говорить про те, що потрібно усе віддати й максимально допомагати Україні. Вони роблять якісь пуски "Іскандерів", збили американський безпілотник над Чорним морем, вони говорять про те, що можуть підірвати залізниці у Польщі, створюють проблеми в Молдові й так далі.

Це від неможливості бути таким, яким ти себе продавав певний час. Росія не така, як продавала себе. Це не всі ще зрозуміли, на жаль. Якби усі це зрозуміли, сьогодні б казали: "Росії для нас не існує, немає сенсу звертати увагу на її слова, є Україна, яка формує іншу реальність.

Що треба Україні? Зброя? Дивіться, ми можемо в такі-то календарні дати віддати вам усе. Зробіть так, щоб Росія взагалі мовчала. Так має все це відбуватися. Тому наша з вами робота продовжується. Нам треба пояснювати:

  • світ довоєнного типу вже не повернеться, це однозначно;
  • не треба сьогодні продовжувати боятися Росії;
  • не треба реагувати на заяви на кшталт: "Ви нє можетє пралєтать над акваторієй Чьорнава моря сваімі безпілотниками".

Треба жорстко виявляти, жорстко затримувати. Росія має почати боятися. Усі країни мають жорстко поводитися щодо порушення Росією чи інших публічних/не публічних міжнародних правил. Це було б набагато більш дієво з точки зору пришвидшення фіналізації війни.

Згадали ми про цей безпілотник США, який, будемо говорити прямо, збили з курсу. Цей безпілотник як інцидент чи прецедент, щоб втягнути США у війну. Що вони намагаються робити? Просто шкода чи прагматичні плани?

Три складові: перша дуже позитивна, вам сподобається, а дві – звичайні. Почнемо з позитивної. Вони хочуть програти війну, але не тільки Україні, а й НАТО. Вони хочуть змусити НАТО взяти більш дієву участь у цій війні, щоб потім сказати: "Ми програли НАТО".

Вони це підсвідомо роблять. Вони тестують "червоні лінії", за які їм не дадуть зайти. Вони відправляють ракети, які залітають у простори інших країн, зокрема членів НАТО. Крилаті ракети, на які члени НАТО поки не реагують відповідно. Вони аварійно збивають безпілотник, що не має жодної прагматичної цілі, адже у США близько 200 таких літальних апаратів, я маю на увазі Reaper.

Тобто немає сенсу збивати безпілотник-розвідник, тим більше якщо він не використовується, як ударний безпілотник. Вони демонструють, що типу щось контролюють в повітряному просторі акваторії Чорного моря і що до них треба ставитися з повагою. Росіяни пробують це завжди демонструвати. Вони тестують "червоні лінії", тобто куди їм можна зайти з цими провокаціями.

Читайте також БпЛА США MQ-9 Reaper впав у Чорне море: що шукають "стерв'ятники" з Чорноморського флоту

І третє, що вони хочуть зрозуміти, – наскільки НАТО перейде від просто слів до більш дієвої підтримки України. Маю на увазі – чи пришвидшить тестування тієї чи іншої "червоної лінії" надання нам допомоги. Чи навпаки надання допомоги буде сповільнене. Вони тестують різні програми. Але ключовий, на мій погляд, вони тестують свій програш, але не Україні, а країнам НАТО.

Злети МіГ і тривоги по 3 – 4 рази на день – це тактика нас "закошмарити" чи підготовка до чергової атаки?

Це не нова тактика. Вони її постійно використовують. Якщо ми говоримо про вчорашній день (15 березня – 24 Канал) – 5 разів піднімався цей МіГ-31, який є носієм "Кинджалів".

Ця тактика має дві складові. Перша – турбувати нас, бо постійно вмикається сирена, треба зупиняти роботу, це викликає певні нервові реакції. Тут переходимо у другу складову – вони хочуть, щоб це впливало на економічний стан того ж Києва. Ми ж зупиняємо роботу й міського транспорту, кафе й інших бізнесів. Виникають складнощі операційного характеру.

Тобто з одного боку – це психологічний тиск, з іншого нехай невеличкий, але економічний тиск. Тому це тактика, яку вони постійно використовували, просто зараз зменшилася кількість стратегічних ракет, які у них є.

Ми маємо зрозуміти, війна – це не комфорт. Війна – певні обмеження. І ми маємо дійсно реагувати на повітряні тривоги обов'язково. Це життя. Не треба говорити, давайте менше реагувати, коли в Білорусі піднімається цей МіГ, давайте продовжувати працювати, давайте не звертати уваги.

Подоляк прокоментував злети МіГ-31К / Колаж 24 Каналу

Я розумію, що це важко з економічної і психологічної точки зору, але все ж таки нам важливо мінімізувати будь-які втрати серед населення. Тому давайте поки ця війна не закінчиться реагувати, як ми реагували й місяць тому, і два й пів року на ці сирени. Ніяких послаблень не має бути. Маємо жорстко реагувати – є сирена, відповідно до бомбосховища.

The Washington Post опублікував статтю про те, що в України не вистачає кадрових військових. Росіяни вирішили заплатити за цей інформаційний вкид?

Що таке чиновники Білого Дому – там є прізвища? Немає. Для мене це виглядає дуже дивно, бо це вкрай чуттєва інформація. Якщо ви посилаєтеся на конкретні цифри, то треба давати джерело конкретне. Тому що у нас інші цифри, які Генштаб має озвучити. Ми дуже обережно до цього ставимося, тільки у Генштабу є певні цифри, які не відповідають заявленим у WP і Politico.

Коли WP і Politico говорять, вони говорять не про незворотні, а взагалі. Тобто і поранені, і ті, які втратили кінцівки, і в тому числі загиблі. Тобто вони беруть всю цифру, яка є втратами незворотними і зворотними у війні для України. Але важливо побачити джерело, на яке вони посилаються.

Друга складова. Мені видається це дивним. Війна, якщо вона не триденна, не п'ятиденна, вона дійсно починається контрактними арміями. Якщо це затяжна війна, масштабна, яка у нас більше року йде, то безумовно кількість контрактників зменшується: чи вони поранені, чи на ротації, чи вони загинули. А війна масштабна і розширюється число людей, які беруть у ній участь.

Лінія фронту, я підкреслюю, безпосередньо на Сході і Півдні нашої країни – це 1700 кілометрів. Тому кількість людей, які не є контрактниками збільшується і приймають безпосередню участь у бойових діях. Тобто поступово армія, якщо це довга і масштабна війна, стає мобілізована – це ключові правила всіх великих воєн. Я не розумію, чому для цих видань треба писати як про щось невідоме, ноу-хау.

Так само як у Росії. Вони втратили набагато швидше, ніж ми усю свою контрактну армію. Я маю на увазі не швидше, вони повністю практично її втратили. У нас зовсім інша ситуація. З точки зору того, що ми вели маневрено-оборонну війну. І тому в нас втрати набагато менші – це об'єктивна інформація. Тому Росія має на сьогодні мобілізовану армію, крім ПВК "Вагнера" і залишків контрактної армії, які сконцентровані на Бахмутському напрямку.

Чому й важливо воювати на Бахмутському напрямку – тому що залишки контрактників більш-менш підготовлених знищуються в абсолютній кількості. Зараз Росія буде проводити паралельну мобілізацію. Це фіктивна мобілізація, тому що вони під приводом перевірки даних будуть збирати людей через повістки в військкомати. Змушувати їх підписувати контракти. Таким чином знову буде величезна непідготовлена армія, але це друга хвиля в Росії. Тому що втрати не співмірні з нашими в російській армії.

Тому ці всі дивні статті мають на меті показати не зовсім розуміння природи війни певними медійними майданчиками. Вони після року війни не розуміють, що таке масштабні війни і чомусь не беруть відповідні коментарі в української сторони – того ж ЗСУ, щоб зрозуміти що відбувається.

Чи друга складова – спроба опосередковано деморалізувати Україну і знову ж таки через деякий час перейти до улюбленої іграшки російської еліти – "а давайте сідати за стіл переговорів, давайте домовлятися про припинення вогню".

Мені видається це дивним. Для американських медіа тим більше. Тому що це може означати, що демократія не готова вигравати війни. Бо зараз розмова йде, що або демократії виграють, або авторитарії. І це трошки дивно – нерозуміння американськими медіа, що деморалізація України, країна, яка готова платити найвищу ціну за свободу демократичного світу в цілому, вони хочуть деморалізувати її. Це виглядає дивно.

Тоді напишіть: "Ми вважаємо, що демократії мають йти завжди на поступки і платити за існування. Тобто віддавати території, платити репарації, може навіть дозволяти заходити Росії в будь-якому вигляді".

Давайте так: якщо війна неправильно закінчена в Україні, то Росія вона ж уже позначена – буде забирати Грузію, Молдову, як мінімум, і вона повернеться для того, щоб сформувати СРСР 2.0 на базі СНД.

Це очевидні речі, я вже не кажу, що вона захоче претендувати на території на Близькому Сході. Тим більше був Асад в Москві. Вона буде претендувати на контроль в Африці, в Латинській Америці. Мені видається це дивним, коли ти пишеш про війну в Україні, як про маленький локальний конфлікт, не розуміючи оцей глобальний контекст.