Історія, яка вже стала легендарною: снайпер сам вийшов з ворожого оточення під вогнем окупантів

У той день він закидав ворожий бліндаж гранатами, маючи лише одну автоматичну зброю. А згодом зміг втекти та вижити, хоча по ньому гатили і з кулемета, і з гранатомета. І при всьому цьому Олександру вдалося повернутися на українські позиції без єдиної подряпинки.

Варте уваги Окупант вилетів з бліндажа на 15 метрів угору, – боєць ЗСУ пригадав цікаву історію з фронту

Легендарна історія захисника

Олександр розповів, що опинився у 32-й бригаді після того, як його призвали до лав армії. І його історія, яку тепер переповідають й товаришам по зброї, й родичам та знайомим – була його першим бойовим досвідом.

У той день чоловік з побратимами заступив на позицію на дві доби, однак оскільки заміни не було, то вони провели там всі три. На четвертий день захисники зрозуміли, що пора вибиратися та повертатися назад, адже окупанти намагалися їх оточити.

Перша спроба вийти була для Олександра невдалою. У ту ніч його побратими пішли першими, а снайпер мав наздогнати їх з речами. Однак бійці попереду натрапили на ворога та зав'язався бій. У результаті хлопці пробились, а Олександр сам повернувся назад та заліг, адже окупанти пускали освітлювальні ракети і все було як на долоні.

Варте уваги Якщо ти загубив людяність, то ти загубив себе, – воїн-іменинник, якого повернули з полону

Уже зранку наступного дня він знову вирішив відправитися у дорогу. Однак не кущами, а напряму, адже йому здалося, що так буде більш неочікувано. І Олександр не прорахувався – вдалося пройти доволі багато, поки не натрапив на блокпост.

Звісно, одразу виходити у поле зору військових було нерозумно, адже незрозуміло було хто саме стояв на блокпосту: свої чи вороги. Тому Олександр знову заліг.

На позицію нас заводили вночі й уперше – дороги не пам’ятав взагалі. Лежу, слухаю як говоритимуть. Від наших на передовій рідко почуєш російську. Аж тут хтось починає стріляти. У їхніх автоматів, АК-112, звук дуже специфічний – не сплутаєш з нашими калашами, він так наче "воздушка" звучить. А потім ще й каже своїм: “ето я па ук**пам”. Ну, то ж уже все ясно,
– розповів чоловік.

Однак замість тихенько повернути назад, чоловік закинув ворогам у бліндаж дві гранати та випустив пару автоматних черг. Але вороги почали відстрілюватись, ба більше, випустили розвідувальний дрон.

Чую, наді мною повис їхній дрон. І в рацію хтось кричить, що я тут один. Ну, я ноги в руки і тікать до кленових заростей,
– розповів Олександр.

Услід за собою він почув не один постріл. При чому "крили" з усього: з кулемета, гранатомета і навіть міномета. Загалом вони випустили близько півсотні мін і жодна, навіть уламок снарядів не потрапив у чоловіка.

У своїй розповіді Олександр зазначив, що і сам би не повірив у таку історію, якби почув від когось. Однак припускає, що, ймовірно, "чи то росіяни думали, що в кущах є ще хтось, чи то вони й правда нас так бояться".

Цікаво "Завершити не встиг": воїн складав іспит просто з передової і розчулив українців

Чоловікові у цей день щастило не раз. На щастя, окупанти особисто вирішили не заходити у зарості, де лежав військовий, інакше він би таки не повернувся. Ворожий дрон же серед гілок знайти його так і не зміг. Каже, що найбільше боявся загинути в тих кущах, залишитися зниклим безвісти.

Коли ж Олександр трошки відлежався, він, пригинаючись, побіг далі, до останнього великого дерева, що розташовувалось за 700 метрів. І лише коли стемніло, пішов до української позиції через поля та посадки. А як вийшов до дороги – його підібрала машина, яка везла поранених захисників.

Хлопці не очікували, що я вийду. З’ясувалося потім, що наші з дрона бачили, як я лежав, але не сподівались що живий. А я мало того, що сам прийшов, так ще й приніс автомат і гранатомет. Як чуже покинеш,
– завершив неймовірну розповідь Олександр.

В прикмети не вірить, але біля серця носить подарунок дружини

Розповів Олександр Дудка з щирою посмішкою й про свою дружину. У подружжя домовленість – як тільки захисник прокидається, повинен написати їй "Доброго ранку". "Якщо не напишу – буде гірше! Вона землю переверне, щоби дізнатися, що зі мною", – розповів герой.

Коли йшов тоді на позицію, попередив дружину, що дві доби не писатиму. А пропав, напевно, на чотири. І що ви думаєте – вона додзвонилася до хлопців, до яких додзвонитись в принципі не можливо, "Де дівся"? Хлопці заспокоювали, як могли. Казали, що просто немає можливості мене змінити. Але дружина не повірила – вона завжди відчуває, коли зі мною щось не так,
– поділився Олександр.

При цьому український воїн зазначив, що не вірить у прикмети, а вірить у те, "що там зверху вирішують скільки кому жити". Як приклад поділився, що на передовій заведено казати не останній, а крайній, "бо якщо сигарета в пачці остання, то вона остання". Однак він про це постійно забуває, через що його поправляють побратими.

Однак попри це завжди у нагрудній кишені носить маленьке сердечко, яке передала дружина.

Олександр із сердечком, яке передала дружина / 32 ОМБР

Правда, дружина передала мені сердечко. Воно завжди зі мною у нагрудній кишені. Але це не прикмета. Я просто люблю свою дружину,
– розповів чоловік.

Вдома ж на захисника чекає дружина Лариса та двоє дорослих дітей – Наталя і Євген.