Друга світова війна тривала 5 років, забрала величезну кількість життів та фактично стала причиною формування тієї системи світової безпеки, якою ми послуговуємося досі. Цей збройний конфлікт охопив Європу у 1939 році, коли нацистська Німеччина на чолі з Гітлером оголосила війну Польщі. Пізніше на боці Німеччини виступив і СРСР на чолі із Йосипом Сталіним.

Всі ми знаємо, що вже у 1941 році Радянський Союз на собі відчув, чого варті домовленості із диктатором. У складі Радянського Союзу зустріла війну й Україна. Тоді, як і зараз, наші солдати мужньо боронили землю та героїчно тримали оборону проти ворога, який підступно напав серед ночі.

Російсько-українська повномасштабна війна триває вже третій рік. Велику війну побачили й ті, хто у 1941 році був дітьми. Вони ще тоді усвідомили, наскільки страшне явище війна.

Серед них і бабуся Лідія, якій цьогоріч має виповнитись 90 років. Зараз вона живе на Черкащині, уважно відстежує події повномасштабного вторгнення та постійно помічає, що війни – це завжди однаково боляче та страшно.

Своїми спогадами про Другу світову війну жінка поділилась із 24 Каналом. Перше та головне, на чому вона просила наголосити – повномасштабна війна Росії проти України – це страшніше, ніж Друга світова. Хоч про теперішню війну жінка лише читає в новинах та іноді чує її у відлунні вибухів під час ракетних обстрілів регіону, а з Другою світовою їй довелося зіштовхнутись віч-на-віч.

Дивіться також Пригоди бійців у Європі․ Майбутній "рейнджер" розповів про навчання воїнів ССО за кордоном

Зараз бабуся Лідія живе у селі Костянтинівка, однак Друга світова застала її дитиною у сусідній Плескачівці. Після того як німці о 4 ранку 22 червня бомбардували Київ, вони зайшли у столицю, а звідти дійшли й до маленького села на Черкащині. Жінка розповідає, що вони просто прийшли.

Вони пішли туди далі на якісь райони, точно не знаю. Пішли, та й пішли. Ну, а в нас вже була окупована територія,
– пояснила бабуся Лідія.

Звісно, німці не заходили так "просто". Вони мали зброю, вміли з нею поводитись та були підготовлені до війни, тож не зустріли спротиву від розгубленого населення. За словами жінки, тоді солдати німецької армії намагались сформувати для себе запаси, а також забирали у людей мотоцикли та все, що могли використати проти нашої армії. Сама жінка пояснює, що тоді у селі багато говорили про політику та про ситуацію загалом, але вона була надто мала, щоб сильно заглиблюватись у сенс цих розмов.

Дитинство бабусі Лідії проходило в німецькій окупації. Вона туманно зазначає, що "німці на окупованій території будували свою владу". Зокрема, вони шукали тих, хто погодиться працювати на них. Жінка також пояснила, що більшість тих, хто погоджувався, сподівались, що вони отримають в нагороду землю, яку у них забрав Радянський Союз.

Друга світова війна
Військові йдуть у бій під час Другої світової війни / Фото GettyImages

Вже у зрілому віці бабуся Лідія багато читала про Другу світову війну. Вона чудово розуміє причинно-наслідкові зв'язки та вправно оперує поняттями холодної війни, Третього рейху та іншими важливими термінами.

Із того, як часто жінка повертається до думки, що Сталін був настільки впевненим в собі та у своїй дружбі з Гітлером, стає зрозуміло, що це її вражає чи не найбільше. Вона вже зараз знає, що під час першої атаки у червні 1941 року було знищено значну частину авіації СРСР та думала, що так само буде і з нашими літаками у лютому 2022 року, адже Путін повторив цей сценарій. Однак вийшло не зовсім так: нашу авіацію встигли передислокувати або просто підняти у повітря перед першим ударом Росії.

Насправді за час Другої світової війни бабусі Лідії довелося пережити чимало, хоча зараз у її пам'яті ці події суттєво стиснулись у часі. Простіше кажучи, їй здається, що вони тривали значно менше, ніж це було насправді.

Крім того, найсильніше бабусі Ліді в пам'ять закарбувалась єдина емоція – страх. Вона розповідає про Другу світову війну легко, підсміюючись сама із себе. Проте, коли вона вимовляє слово "війна", стає зрозуміло, який слід на її серці залишили ці події.

Бабуся розповідає, що все стало значно гірше, коли німці зрозуміли, що програють. Особливо ситуація загострилась, коли вже стало очевидно, що село будуть звільняти. Вона згадує, що це сталося взимку, тоді було дуже холодно, "на кутю".

Спершу німці оголосили про евакуацію. Звісно ж, в Німеччину. Жінка була тоді ще замала, щоб її вважали придатною для цього, тож вона та її старенька бабуся просто залишились. Водночас для того, щоб її мама змогла уникнути "евакуації", довелося вдатися до хитрості. Її забрали до себе родичі та приховали дату народження, щоб її не забрали працювати в Німеччину.

Натомість бабуся Лідія разом зі значною частиною села вийшли в ліс, щоб перечекати, поки триватимуть бої.

Якась така тоді була погода, ще й сніг пролітав. Йдемо ми у Грабський ліс, там будемо переховуватись. Підуть німці, а вже тоді буде, що буде,
– пригадала бабуся Лідія.

Разом виходило багато людей, тож вони мали з собою воза. Також мали власний розпорядок: біля воза виставляли вахту. Їжу хтось мав із собою, тож ділили все на всіх. Особливо сміливі кілька разів повертались в село, щоб взяти ще щось необхідне.

Ні води, ні їсти, нічого. А тоді вже потрошки заходили (до хат в село – 24 Канал) десь із яру. А ми не йшли. У лісі спали. Все думали, чи то німці до нас не прийдуть,
– сказала жінка.

Бабуся Лідія розповідає, що коли йшла в цей ліс, то в глибині душі не вірила, що вдасться з нього вийти. Перед тим, як таки піти у невідомість, вона відв'язала корову, адже не знала, чи повернеться.

Цікаво Між двох вогнів: як Україна переосмислює свою долю та роль у Другій світовій війні

Своє перебування в лісі холодною зимою вона тепер згадує доволі часто, однак без конкретних деталей. Завжди говорить про цей час, як про "пару днів", однак, ймовірно, це тривало кілька тижнів. Саме це перебування в лісі, коли з села постійно було чути відлуння боїв, бабуся згадує, як найстрашніший момент війни. Натомість, каже, зараз страшно весь час. Жінка пояснює: зараз вона вже знає, що це таке, тож боїться, що доведеться пережити окупацію ще раз.

Цей страх досі в мені. Він вже ніколи не вийде,
– невпевнено промовляє бабуся Лідія.

Після того як німці пішли з села, вони повернулись. Однак жінка розповідає, що тоді сильно захворіла, через що потім все життя відчувала холод та ніяк не могла зігрітись навіть влітку.

Друга світова війна
Село після бомбардування / Фото GettyImages

У розмовах вона також пояснює, що Другу світову та все, що їй довелося пережити, майже не згадувала до 24 лютого 2022 року. А тоді, коли почула, що Росія розпочала повномасштабне вторгнення, всі спогади виринули з пам'яті в один момент і з того часу більше не покидають жінку.

У її будинку ні на хвилину не змовкає радіо. Вона постійно слухає новини. Жінка розповідає, що тоді доступу до інформації не було, тож тепер вона боїться пропустити щось важливе. Особливо уважно прислухалась до повідомлень у перші кілька днів: боялась, що прокинеться вже коли росіяни зайдуть у село, де вона живе. На щастя, цього не сталось.

Сім'я бабусі Лідії була знайома з багатьма партизанами. Про це жінка згадує трохи туманно та пояснює: тоді сама не до кінця розуміла, що відбувається та кому саме допомагає її родина.

Все відбувалося просто: кожного вечора з боку лісу до них приходив чоловік, якому давали те, що мали. Іноді хліб, іноді інші продукти, які не встигали забрати німці. Багато селян також розповідали партизанам все, що могло їм знадобитись.

То хліба давали, то ліків трохи, бо треба чимось перев'язати рани. Поки той партизан підійде… А треба було і якось передати,
– пояснює бабуся Лідія.

Жінка пригадує, що був у них один чоловік, який чи то був, чи то прикидався несповна розуму. Ймовірно, таки прикидався, але німці цього не знали, тож ніколи його не чіпали.

Він не боявся німців, вони його не чіпали. Тому він ходив, куди хотів. Міг і вдень піти десь, і вночі. Німці, видно, самі його боялися,
– сказала бабуся Лідія.

Він міг ходити по всьому селу, просто розмовляти із німцями, бо німецьку знав. Вони підтримували з ним розмову, бо не бачили в ньому загрози, а чоловік насправді передавав все, що почув та зміг зрозуміти, партизанам.

Пізніше партизани навідувались до них. Вони переховувалися в лісі, трохи розповідали про те, що відбувається. Жінка додає, що вони через ліс ходили у розвідку.

Друга світова війна
Військові після бою під час Другої світової війни / Фото GettyImages

Про те, що робили партизани, вона теж розповідає не багато, адже до кінця всього й не знає. За її словами, кілька разів палили хати колаборантам та, коли вже село звільняли, відіграли суттєву роль: тримали зв'язок із людьми та виступили на боці наших військ.

Бабуся Лідія пережила Другу світову війну та переживає сучасну повномасштабну війну Росії проти України. Саме початок повномасштабного вторгнення змусив її ще раз повернутись до травматичних спогадів та прожити їх заново. Вона постійно повторює, що навіть тоді у німців не було стільки жорстокості, яка зараз є у росіян. Вона пригадує, що все життя думала, які щасливі ті люди, які народились після війни, адже початок ще одного такого масштабного конфлікту здавався неможливим.

Однак у 2022 році Росія дала зрозуміти, що навіть у цивілізованому світі у самому серці Європи може спалахнути жорстоке протистояння за свободу, цінності та можливість самовизначення. Тих, хто ще пам'ятає Другу світову, залишилось не так багато, однак вони згадують її з трепетом та, як бабуся Лідія, зі страхом. Вони бережуть ці спогади глибоко у душі, бо повертатися до них боляче, але це не означає, що вони не пам'ятають.

Ця історія – доказ цього. Ситуація у країні та загострення на фронті робить нам боляче. Однак ми також повинні берегти ці спогади, попри біль, адже саме вони дають нам розуміння, за що ми боремось: за самих себе та за те, щоб наступне покоління після нас було щасливим, тобто не бачило війни.