Нижче я повторю низку тез, які говорю останні 3 роки про можливу роль Китаю в переговорах. І повторю лише для того, щоб ми черговий раз не викривлювали нашу оптику. Про це пише Вадим Денисенко.
Читайте також Інформаційна "брудна бомба" Кремля: хто і як розігнав нову ядерну істерію довкола України
Що треба розуміти про участь Китаю у переговорах щодо війни в Україні?
1. Почати потрібно з простого: головна війна в світі – це не наша війна. Головна війна йде за те, хто і як буде заробляти на Європі. Від цього буде залежати, крім всього іншого, відповідь на питання технологічного лідерства США чи Китаю в найближчі десятиліття. А від цього, своєю чергою, може залежати і те, хто буде країною номер 1.
2. За останній рік європейці показали значний прогрес в розумінні того, що потрібно переоцінювати власну роль у глобальній світобудові. І тут маємо три різні підходи:
німецький – ЄС, як окремий центр сили чи навіть третій полюс світу;
французький – диверсифікація між США та Китаєм;
і нарешті третій – нічого не робити за принципом "не може так бути, щоб нічого не було". Цей принцип сповідує добра половина членів ЄС.
3. Щодо нашої війни, то Китаю не потрібна ні перемога, ні поразка Росії. Китаю потрібна слабка Росія зі зрозумілим і договороздатним центром, який орієнтується на Пекін. І Китаю потрібна незалежна Україна з виходом до Чорного моря.
4. Україна залишається цікавим для Китаю логістичним хабом на кордоні (в майбутньому в межах ЄС). Плюс Україна цікава можливими поставками зерна та частково деякими аспектами ВПК.
5. У переговорах щодо війни Китай не буде грати другу скрипку в грі США. Пекін буде або самостійним гравцем або гратиме на рівних з США. Це є однією з головних проблем для нас. Особливо, зважаючи на те, що ціллю цих поки лише теоретично можливих переговорів для Пекіна буде надважливим залишити Росію в своїй повній технологічній залежності.
Це може бути певною мірою цікаво ЄС, але це точно не влаштовує США. Це дає великий люфт росіянами, які активно торгуватимуть міфічним пакетом у 12 трильйонів доларів від Дмитрієва.
6. Якщо Пекін все ж ввійде в переговори, це будуть переговори про співіснування трикутника США – Китай – ЄС (читай пункт 1). Нам потрібно вже зараз думати над поки теоретичними моделями того, як нам змінювати нашу переговорну стратегію. Ймовірна поява Китаю кардинально змінюватиме ситуацію.
7. Тиждень тому, коли стало відомо про можливий візит Андрія Сибіги в Пекін, я писав, що в ході цього візиту Китай, з великою імовірністю, пропонуватиме якісь обриси свого бачення мирного врегулювання і своєї участі у відбудові. Але Пекін чекатиме пропозицій від України.
Наскільки я розумію, в МЗС немає якоїсь цілісної картини того, що пропонувати Китаю. Якщо наш міністр поїде без чітких пропозицій чи хоча б рамкових директив з цього питання – це буде навіть гірше, ніж просто відсутність візиту. Наскільки я розумію, у нас ніхто не розпочав розробку цих документів.
8. Україна втратила і втрачає роки в комунікації з Китаєм. Наш рівень стосунків не дозволяє говорити навіть з третім колом комунікації керівника КНР. Зараз є шанс частково це змінити. Головне, не повторити сценарій минулого візиту делегації МЗС в Китай.
Тоді, нагадаю, після позитивних відгуків про зустрічі в Пекіні, на другий чи третій день після повернення делегації в Київ, Україна голосно розкрила історію про китайського студента-шпигуна. Ми знову відкотилися туди, де й були до того.
9. І наостанок хочу наголосити на одному важливому моменті: найбільше не хоче участі Китаю в переговорах саме Росія (причин багато, але головна – КНР єдина країна, яка може притиснути Росію). Зараз, я впевнений, що з'явиться велика інформаційна кампанія росіян з розпалювання і без того високих антикитайських настроїв.