Щоб наочно зрозуміти ситуацію, що склалася сьогодні, пропоную спочатку уривок із моєї статті, написаної п'ять років тому. Про це пише Андрій Піонтковський.

Прогноз, зроблений ще до великої війни

"У Пекіна з'явилася приваблива можливість підштовхнути вагаючихся варварів до фатального кроку, який відкриває для Китаю запаморочливі геополітичні перспективи за будь-яких можливих сценаріїв подальшого розвитку подій.

Сценарій №1. Путіну вдається порівняно безкарно окупувати значну частину української території. США обмежуються засудженням (ще раз назвавши Путіна вбивцею) та новим пакетом точкових санкцій, які не переходять на рівень тотальної економічної війни. Макрон вирушає до Москви з гуманітарною миротворчою місією, покликаною закріпити новий військовий успіх Кремля.

Такий результат після семи років обговорень, переговорів, закликів, форумів та різних форматів стане повним крахом системи європейської безпеки.

Відтепер гра на континенті відбуватиметься виключно за російськими правилами. Для США це означатиме не лише їхній відхід з Європи. І не лише кінець НАТО, а й кінець США як світової держави, ба більше – зникнення самого політичного поняття Захід.

США залишаться помітним на світовій арені кастрованим економічним гігантом, але хто тоді зможе повірити їхнім політичним, а тим більше військовим гарантіям, наприклад, в Індо-Тихоокеанському регіоні? Індія? Японія? Австралія? Усі амбітні плани Вашингтона щодо створення Quad Alliance, що протистоїть Китаю, зникають.

У геополітичному вакуумі, що утворився, Китай безперешкодно й демонстративно втілює ті доленосні задуми, які його лідери залишали поколінню своїх наступників (Тайвань, стратегічні протоки, спірні острови тощо). Він також змінить тон у торгівельних переговорах зі США.

23 серпня 1939 року зі сталінських стапелів зійшов криголам "Адольф Гітлер" і взявся за виконання поставленого перед ним всесвітньоісторичного завдання – знищення демократичного Заходу. І влітку 1940 року криголам був дуже близький до виконання своєї місії.

Сьогодні в Москві та Пекіні до демократичного Заходу ставляться приблизно так само, як 80 років тому до нього ставилися в Берліні та Москві, якщо не гірше.

Тільки цього разу Москва буде не кінцевим бенефіціаром проєкту, а робочим органом планувальника – піратською шхуною "Володимир Путін", покликаною психологічно розтрощити Захід.

Сценарій № 2. Усе вищесказане чудово розуміють у Вашингтоні. Тому, попри запеклий опір кремлівських агентів/корисних буржуазних ідіотів Кіссінджера, Керрі, Сіміса, Грема, Карлсона, Ханніті... глибинна держава концентрується, США вводять пекельні санкції проти Росії і надають Україні, яка бореться із загарбником, максимальну економічну, політичну та іншу підтримку. Військова авантюра Путіна задихається і провалюється.

Його усуває від влади його найближче оточення: коаліція прагматиків, які ненавидять його за те, що він розпочав війну, та фанатиків, які ненавидять його за те, що він не завершив її за формулою "ми до раю, а вони просто загинуть". Відхід пахана мафії залишає після себе випалену політичну пустелю, розлючене населення та ланцюговий вибух внутрішньомафіозних майнових конфліктів всіх проти всіх. У атмосфері хаосу та безвладдя, що набирає обертів, виникає серйозна загроза життю та безпеці мільйонів китайськомовних трактористів, шахтарів, комерсантів, бійців Тріади, які мешкають на величезних просторах Сибіру та Далекого Сходу.

Своєчасне введення (для наведення порядку) обмежених контингентів ввічливих "жовтих" чоловічків гаряче вітається, зокрема й переважною більшістю російськомовних трудящих. У ході вільного волевиявлення на стихійно утворюваних локальних референдумах Сибір, Далекий Схід і Священне Північне море (Бейхай) повертаються до рідної гавані Імперії Юань. Чудовий подарунок товаришу Сі з нагоди проголошення його довічним правителем, а може, навіть і засновником нової китайської династії.

Ставки китайців величезні. Як тільки броньовані корпуси знову доведених до відчаю комбайнерів та автомийників ОРДЛО рушать на Маріуполь, Китай зручно влаштується на своєму знаменитому паркані, з цікавістю чекаючи, труп якого його ворога пропливе під ним першим…".

Що змінилося у позиції Китаю?

Смію припустити, що майбутні історики відзначать 30 червня 2026 року як дату символічного пролиття зазначеного трупа під тим самим парканом, біля якого товариш Сі влаштував дружню вечерю для Лукашенка з його синочком Коленькою, який примчав до Пекіна зі скаргами на Путіна.

Після завершення пропливання пресслужба Сі виступила з такою заявою:

"Китай підтримує прагнення Білорусі захищати державний суверенітет, незалежність і територіальну цілісність. Пекін також виступає за те, щоб республіка йшла шляхом розвитку, що відповідає її національним умовам".

Путін спробував у брутальній манері вмовити Лукашенка на якусь військову провокацію проти країн НАТО під його прапором, але батько вирвався з його підвалів і, підхопивши Коленьку на руки, кинувся до Пекіна скаржитися доброму дядечку Сі.

Наскільки я можу судити, жоден із західних експертів не усвідомив масштаб сенсації 30 червня. Вони просто не зрозуміли, що сталося. Вперше за тридцять років "більше, ніж стратегічного співробітництва" путінської Росії та Китаю товариш Сі у манері, безпрецедентній для сучасних китайсько-російських відносин, завдав своєму молодшому "стратегічному партнеру" публічного ляпаса, зокрема за неповагу до суверенітету Республіки Білорусь. Розпочавши своєрідний місячник подібних ляпасів. І якщо його різка критика ядерного шантажу Москви була досить передбачуваною, то справжньою сенсацією став виступ 9 липня представника КНР у Радбезі ООН, який в унісон із представником США наполягав на негайному припиненні вогню в російсько-українській війні.

Упевнений, що й демарш Токаєва попередньо обговорювався з головою Сі.

Як Пекін послаблює позиції Кремля?

Паралельно Пекін з навмисною безцеремонністю вказує молодшому на його нове місце у сфері їхніх економічних взаємин: купувати газ у вас ми тепер будемо лише за вашими внутрішніми цінами. Сучасні технології для ваших криголамів? Вони вам не знадобляться. Північний морський шлях – найважливіша артерія Євразії – це сфера нашої відповідальності. Земля ваша велика й щедра. Лише порядку на ній немає. Порядку Неба.

Але апофеозом місячника "російсько-китайської дружби" стало засідання РБ ООН 29 липня, на якому виступ китайського представника прозвучав навіть більш проукраїнським, ніж американський. Товариш Фу Конг не тільки закликав (як і всі члени РБ, крім Росії) негайно припинити бойові дії, але й пішов далі. Він наголосив, що переговори про повномасштабне врегулювання конфлікту мають ґрунтуватися на принципі збереження непорушної територіальної цілісності всіх держав.

Така недипломатична напористість Сі пояснюється, на мій погляд, тим, що, відкинувши особисто Путіна як слабака, він уже налагодив контакт із новим потенційним керівництвом Росії.

Керівна в Росії чекістська корпорація, зіткнувшись із неминучістю військової поразки, намагається, як і її історичні попередники, розв'язали подвійну проблему: утримати владу в країні та мінімізувати, наскільки це можливо, геополітичні наслідки поразки. Природним першочерговим завданням для них стає усунення фюрера від влади.

Ось уже півтора місяця на провідних пропагандистських каналах ведеться майстерна кампанія з його дискредитації в очах насамперед прихильників війни. Яскраві публіцисти нещадно викривають анонімних начальників (а насправді Путіна, а кого ж іще?!) і за бездарне проведення СВО, і за боягузливу відмову від нанесення нищівних (бажано ядерних) ударів по союзниках України.

Усі останні принизливі для Росії кроки Пекіна дискредитують насамперед Путіна і грають на руку змовникам.

Росія вже приречена

Цікаво, що результат 4-ї світової війни в одному важливому аспекті схожий на результат абсолютно не схожої на неї 3-ї світової (холодної).

І в тому, і в іншому випадку важливою подією став перехід Китаю в ході війни на правильний бік Історії.

У першому випадку символом історичної зміни віх став візит Ніксона та Кіссінджера до Пекіна в лютому 1972 року. Після цього СРСР був приречений. Він помирав майже 20 років.

У нашому випадку зміна віх у Китаї відбувається в прямому ефірі буквально на наших очах. Усі необхідні слова вже голосно виголосили самі Сі та Фу Конг в ООН. Залишився лише підбадьорливий візит у серпні (!) українських Ніксона та Кіссінджера до Пекіна та їхній прямий ефір із Сі на тему "Як чудово, що ми всі сьогодні тут зібралися!"

Запевняю вас, цей масовий сеанс психотерапії справить на російського пересічного громадянина, на російські "еліти" та на російського недофюрера більш приголомшливий і протверезний вплив, ніж усі підірвані маркетплейси та НПЗ разом узяті.

Путінська Росія не вмиратиме 20 років. Вона вже мертва.