Інструмент для вбивства: на кого полювала спецслужба UDBA у Югославії
XX століття запам'яталося світу багатьма подіями. Спочатку Перша світова, потім Друга, за ними – Холодна. Протистояння капіталізму та комунізму відбувалося у різних площинах. Чи не найбільша війна велася між спецслужбами. Про югославську UDBA – читайте далі.
Югославська Служба державної безпеки мала широкий спектр діяльності. Детальніше про UDBA – інструмент для убивства політичних опонентів за кордоном – у програмі "Спецслужби" на 24 каналі.
Зверніть увагу Дітей убивали на очах у матері: які звірства ховаються за операцією "Вісла"
Як з'явилася Югославія
Історія Югославії починається після Першої світової війни. Коли Австро-Угорська імперія розпалася, Сербія, Чорногорія, Боснія Хорватія та Словенія об'єдналися у Югославію.
Хорвати були одними із тих, хто намагався виброти власну незалежність. Що й не дивно, адже Югославія – це країна, яка на той час об'єднувала різні народи, різні релігії і різні культури. Втримати таке різношерстне населення було досить непросто.
Згуртувати народ вдалося королю Олександру Карагеоргієвичу I. Його реформи були націлені на аграрний сектор, і головне – заборона на діяльність різних політичних партій практично унеможливила шанси на сепаратизм.
Югославський король Олександр Карагеоргієвич I / Архівне фото
Карагеоргієвич I був досвідченим військовим і політиком. Після його убивства у 1934 році місце посів його син, останній король Югославії – Петро Карагеоргієвич II. Він перейняв борозди правління всього у 11 років.
Очевидно, що неповнолітній не міг керувати самостійно, а тому цим займалися старші і досвідченіші люди. Однак саме на той час і припав початок формування нацизму, а згодом і початок Другої світової.
Окупаційний поділ Югославії
6 квітня 1941 року війська Третього Рейху вторглися на територію Югославії. Оскільки тодішнє керівництво країни втекло, військовим не залишалося нічого, окрім як здатися. Менше ніж за 2 тижні Югославія капітулювала, а її територію розділили між собою окупанти.
Починаючи із 1942 року Югославія погрузла у протестах, жити під нацизмом не хотів ніхто. На початках боролися власними силами: підпільні організації, партизанські угрупування. До 1944 року у країні сформувалися 2 основні групи спротиву.
► Перша – під приводом воєнного міністра югославського уряду у вигнанні. З Великої Британії військовими командував полковник Дражі Михайлович.
► Друга – вже безпосередньо у Югославії за підтримки, звичайно ж, комуністів – нацистів у шию гнав Йосип Броз Тіто. Пізніше він став президентом країни.
Дражі Михайлович та Йосип Броз Тіто / Архівні фото
А все тому, що коли німців вигнали, почалася нова війна – за вплив і контроль. Оскільки Тіто був тут, з народом, в очах простих людей він виглядав героєм, який протистояв нацизму. У Михайловича шансів проти нього не було.
Створення спецслужби UDBA
Амбіції Йосипа Тіто вражали. Його бажання контролювати все і всіх давалося в знаки. І це при тому, що Тіто вважають одним із найліберальніших комуністичних лідерів.
Попри те, що за його правління було немало смертей, катувань і репресій, він мріяв про єдність країни, свободу для народу, та й взагалі бажав якнайкращого розвитку для Югославії. Хоча інструменти для досягнення цих цілей були жорсткими.
Читайте також Польська секретна поліція, за якою криються смерті тисячі людей: шокуюча діяльність UB
Аби зберігати єдність і не поширювати думки про сепарацію якогось одного народу він запровадив жостку цензуру. Аби всі почувалися рівними – країну поглинув комунізм. А щоб вберегтися від критиків та опозиції лише він був головним рупором Югославії.
Вектор розвитку країни міг задавати тільки Тіто і тільки такий, який вважав правильним у своїй голові. Допомагали йому в цьому Служба державної безпеки або як прийнято її називати – UDBA.
Крім підрозділів таємної поліції, була контррозвідка, охорона, окрема каральна структура і навіть власні загони кілерів. Агентура не дуже то й цікавилася збором розвідданих, натомість головна увага була спрямована на безпеку країни – контроль за тими, хто не такий як всі.
На кого полювали агенти UDBA
На відміну від інших комуністичних спецслужб, югославська агентура здебільшого працювала над ліквідацією та нейтралізацією ворогів режиму за кордоном. Найчастіше націлювалися на хорватів, які переховуючись від Тіто виїжджали до Австралії чи Німеччини.
Жертвами UDBA були інтелектуали, дисиденти, опозиція та інакодумці. Їх утискали і намагалися ліквідувати, виловлювали навіть за кордоном. Більшість жертв агентури – хорвати. Волелюбний народ, який після вигнання нацистів і встановлення комунізму в країні, прагнув незалежності.
Йосип Броз Тіто з представниками UDBA, 1951 рік / Архівне фото
Хорвати тікали до Німеччини, але руки комуністичних спецслужб діставали і туди. Якщо не вдавалося убити агентам УДБА, вони підкуповували німецьких правоохоронців, або шукали там людину, яка підпише з ними контракт на ліквідацію.
Точно невідомо, скільки саме замахів і викрадень скоїли югославські спецслужби. Історики називають приблизні цифри – близько 200 тисяч. Попри це, німці розслідували тільки 13 справ.
Цікаво Албанська "кровожерлива" спецслужба Сігурімі, яка сколихнула історію
Югославські агенти намагалися усіма можливими методами присікати будь-яку діяльність опозиції за кордоном. З тієї простої причини, що там, у вільному від комунізму світі, вони легко могли створити організації, які несли б загрозу режиму.
Убивали за кордоном не всіх. Багатьох виманювали на територію Югославії або ж викрадали. А вже на своїй землі із ув'язнених вибивали інформацію про діяльність дисидентів за межами країни.
Загалом втекти за кордон було дуже складно. На всіх пропускних пунктах стояли агенти UDBA. І якщо вже хтось у них на прицілі, то вирватися було нереально. Варіантів було 2: або співпраця і відмова від критики, або смерть.
Плануванням та організацією ми займалися самостійно. А от для убивства наймали злочинців. Давали їм фальшиві паспорти, зброю і логістичну підтримку. Вони безперешкодно перетинали кордон,
– розповів Бождар Спасіч, колишній агент UDBA.
Тіто почав віддалятися від Сталіна
А тим часом у себе в країні Йосип Тіто намагався побудувати утопію ідельної країни. Після 1948 року він почав віддалятися від політики Сталіна і його репресивних комуністичних ідей. В Союзі це сприйняли болісно і навіть намагалися прибрати Тіто, але не вийшло.
Йосип Броз Тіто і Йосип Сталін / Архівне фото
Всередині країни югославський президент побудував політику довкола контролю настроїв, а не людей. Так, були теми, про які говорити заборонено: критикувати режим, наприклад, чи говорити про віддалення якоїсь однієї Республіки від Югославії. Але в цілому Тіто робив усе для людей.
Звичайно ж, оскільки це комуністична країна, репресій було не уникнути. Але про них мало хто говорив. Тому в принципі диктатор здавався досить ліберальним правителем. Його любили.
Варте уваги "Смерть шпигунам": секретне відомство СРСР, яке полювало не лише на ворожих розвідників
Націоналізм – головний ворог югославської агентури. Крім того, що загони кіллерів працювали по світу, в себе в країні UDBA займалася тим, що відловлювала організаторів та лідерів протестних рухів.
Будь-які повстання, направлені на волевиявлення якогось одного народу тодішньої Югославії, моментально присікали. Нерідко агенти використовували і вогнепальну зброю – це значно пришвидшувало процес розгону демонстрацій.
Країни Заходу боялися втратити Югославію
Проте у 1967 з'явився перший закон про внутрішні справи окремих республік. Це означало, що автономії здебільшого самі контролюватимуть органи безпеки. І хоча центральним органом управління все ще був Белград, цей закон підштовхував людей до виборювання власної незалежності.
Ми не могли розкритикувати Югославію за її авторитарність. Це було не так просто, як критикувати Східну Німеччину, Польщу чи інші радянські країни. Ми стрималися і змовчали. Тому що нам потрібна була Югославія,
– зазначив Ґергарт Баум, колишній очільник МВС Німеччини.
А все через Радянський Союз. Країни Заходу боялися втратити Югославію. Адже це означало би фактично подарувати Москві одразу кілька країн і відповідно – наблизити комунізм до європейських кордонів. Тому на початку 1970-х Німеччина почала "інвестувати" у Югославію.
Багатомільйонні кредити на підтримку органів управління, розвиток економіки, реформи і реорганізацію сил безпеки. Мовчки, але з надією на зміни, у Європі спостерігали за тим, як змінюється країна. Грошей вливали стільки, що Тіто навіть роздавав їх сусідній Албанії.
Югославський державний та військовий діяч Йосип Броз Тіто / Фото AFP
В принципі, частково проєкт Заходу вдався: змінювалося все. Окрім спецслужб – вони й надалі продовжувати терор. "На той момент нашим пріоритетним завданням було знешкодити зв'язки Європи з СРСР", – пояснив Клаус фон Донаньї, німецький політик.
Холодна війна тим часом була у самому розпалі, СРСР боровся за вплив у кожній країні. Але підкорити Югославію вдалося не повністю. Хоч там і вдалося встановити промосковський уряд, він здебільшого діяв самовільно, без узгодження плану дій із вищим командуванням Кремля.
Читайте також Спецслужба, яка поплатилась за допомогу Москві: моторошні факти про окупацію Угорщини
Коли йшлося про безпеку і благополуччя Югославії, для Тіто різниці в ідеології чи нації не було. За його наказом ліквідовували будь-кого, хто вносив деструктив у його плани.
Убиваючи опонентів і емігрантів у Німеччині, югославський диктатор переключився і на Австралію, де було багато хорватів. Схема та ж сама – підкуп тамтешньої поліції, яка робили всю роботу замість спецслужб.
Рух у бік Заходу та замахи на Тіто
З часом Тіто усвідомив, що його спецслужба не в силах контролювати всіх і все. Рано чи пізно, живучи й далі в таких умовах, його мрії про світле майбутнє розіб'ються. Західна демократія, але з присмаком авторитарного режиму, здавалася йому привабливим варіантом правління у країні.
І він почав рухатися у бік цивілізованого світу. На Заході таким подіям теж були раді, адже потрохи вони відбивали у Москви потужного на геополітичній арені гравця. У Кремлі прекрасно розуміли, чим це може обернутися.
Битву у Холодній війні програвати росіяни не планували, а тому почали думати над ліквідацією Тіто. За даними істориків, радянські агенти та націоналісти різних республік Югославії щонайменше 22 рази намагалися його убити. Однак щоразу йому вдавалося уникнути нападів.
Усі рази, коли він з'являвся на публіці, то був в оточенні охорони і цивільних, а серед людей ситуацію моніторили агенти UDBA. Підібратися до югославського президента непомітно було нереально.
Йосипа Броз Тіто намагалися вбити понал 20 разів / Фото AFP
Убивати Тіто не довелося. У травні 1980 року він помер сам від закупорення вен на нозі. Для режиму це був справжній удар, але для людей – сигнал діяти. На похорон югославського президента прийшло близько 700 тисяч людей, приїхали делегати зі 123 країн.
Але це не означало, що диктатура і репресії над інакодумцями закінчилися. Спецслужби продовжували тероризувати народ. Хоча й розуміли, що без Тіто вся ця модель єдиної країни рано чи пізно завалиться.
Югославія після смерті Тіто
Після Йосипа Тіто управління перейшло до колективного органу, який складався із представників югославських республік. Ніхто із них до такого не був готовий. Країну почало кидати то до СРСР, то до країн Заходу. Відсутність чіткої стійки на політичній арені призвела до падіння економіки та беззаконння. Агентура, яка все ще залишалася єдиним інструментом контролю, без Тіто була безсилою.
Після смерті Тіто спецслужби послабили хват. Адже люди боялися не так агентів, як самого Тіто. А без його наказів агентура діяти скоординовано не могла. Потрохи вплив і авторитет UDBA почав згасати. Люди все більше добивалися того, щоб спецслужби працювали на народ, а не навпаки.
Важливо! Починаючи із 1986 року країною прокотилася так звана хвиля демократизації – табу з деяких тем зняли. Люди почали дихати вільно. А після перших демократичних парламентських виборів у 1990 все кардинально змінилося.Через рік і на десятиліття Югославію охопили війни. Колись об'єднані країни хотіли незалежності. Остаточно країна розпалася у 2006 році. УДБА розформували ще в 1991 році.
Читайте також Вішали, розстрілювали і кидали за ґрати: що коїла комуністична спецслужба StB у Чехословаччині
В архівах національних бібліотек кожної республіки можна було віднайти імена, позивні, місце проживання практично кожного члена спецслужби. Але через війни людям було не до того. В пріоритеті була незалежність і кожен її отримав. Ціною десятків тисяч життів, але отримав.
А от агенти нікуди насправді не зникли. Опубліковані архіви свідчать про те, що багато колишніх убивць залишилися при владі у колишніх югославських республіках. Хтось пішов в політику, хтось став громадським діячем, а хтось відкрив бізнес і спокійно живе новим життям.