Чи готові ми зараз співіснувати з колишніми бійцями? Як допомогти героям гармонійно влитись у мирне життя та побороти не лише фізичні, а й психічні і духовні травми? Про це ми запитали в експертів, які допомагають бійцям у проекті “Центр психологічного здоров’я” – це керівник проекту о. д-р Андрій Логін, психолог (психотерапевт) Володимир Станчишин та соціальний працівник Божена Милян.

  • Як допомогти бійцям асимілюватись у наше мирне життя? І як поводитись з цими чоловіками, щоб не травмувати їх психічно, не розгнівати, не образити?

Володимир Станчишин: Підхід у ставленні та спілкуванні з бійцем має бути індивідуальним, враховуючи його характер, темперамент. Для деяких вояків дуже важливо почути "дякую", відчути, що він герой, адже саме це допоможе чоловіку вистояти і жити далі. У той же час, подяки і возвеличення для іншого можуть призвести до того, що він почне поводитись нахабно з вами, постійно спекулюючи на темі війни. Для ще іншого бійця достатньо буде просто сказати:"радий, що ти живий, що ти вже поруч".

Що ж стосується поранених, то тут дуже важливо не "сюсюкатись" з ними. Їм важливо знати, що навіть у такому становищі вони залишаються дорослими і мужніми чоловіками. Їм потрібне гідне ставлення.

Гідне ставлення – це універсальна формула для спілкування з бійцями, але для кожного воно буде різним.

  • Як зрозуміти, що демобілізованому потрібна допомога психолога?

Володимир Станчишин: Найперший тривожний дзвіночок для дружини, матері чи іншої близької для демобілізованого людини, коли після повернення не впізнаєш свого солдата.

Звичайно, війна змінює назавжди. Вони повертаються звідти іншими і дружині з тим іншим треба заново познайомитись. Якщо це знайомство відбувається просто і не вимушено, то все гаразд. Якщо ж ми далі не впізнаємо колись рідну людину, то краще звернутись до фахівця.

Єкілька характерних симптомів, які свідчать про те, що боєць потребує допомоги психолога.

Одна із ознак — надмірна агресія. Всі свої емоції: страх, сум, біль, чоловіки на фронті ховають в собі. Це консервується всередині і з часом переростає в агресію.

Ще один симптом — тривожний сон. Як правило чоловік дуже погано спить вночі, часто прокидається, щось скрикує.

Розлади харчування – це один з характерних ознак будь-якої тривоги. У чоловіка може бути поганий апетит або ж навпаки він їсть дуже багато, так би мовити "заїдає стрес".

Занурення в минуле – колишній боєць спочатку поводиться нормально, він у доброму гуморі, а потім раптово повертається в минуле, в ті страшні події і ті картинки з війни в нього в голові дуже яскраві.

У цих випадках ми говоримо про посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), тому потрібна допомога фахівця. Тут час вже не лікує, і саме воно не пройде.

О. Андрій Логін: З АТО бійці повертаються не лише з травмами фізичними чи психічними, а й травмами духовними. Чоловіки мають багато духовних питань, зокрема, чому Бог допускає війну, насильство і смерть, якщо Він сам – любов. Також особливо важливими є питання справедливості – чому, до прикладу, загинув, багатодітний батько, а повернувся додому холостяк. І відповіді на всі ці питання вони шукають у свого духівника.

Гадаю, у спілкуванні з бійцями треба втілювати біблійний принцип: з тими, що плачуть – плакати, а з тими що радіють, радіти і нам. Головне, щоб хлопці не залишились наодинці, не замкнулись в собі.

Процес зцілення має відбуватись на усіх рівнях – фізичному, психічному і духовному. Важливо, щоб ця людина не відмежовувалась від Бога, щоб вона могла з ним примиритись.

В аспекті допомоги бійцям дуже важливий освітній момент, щоб не лише родини бійців, але й інші українці були готові до їхнього повернення. Адже з демобілізованим може бути ваш колега, або ж з ним просто зустрінемось в магазині.

  • Дуже часто бійці “лікують” стрес алкоголем. Як побороти цю проблему в лавах Збройних сил, а пізніше і в житті цивільному?

Володимир Станчишин: Кожен на фронт їде вже зі своєю історією, тому найчастіше, якщо чоловік тікав від проблем "запиваючи горе" у звичайному житті, то такий же метод він застосовує на фронті. Ще важливо розуміти, що хлопці, які багато п’ють на фронті не завжди є алкоголезалежними, тобто вони можуть від цього відмовитись, але самі мають цього захотіти. Важливою є й соціальна складова, адже якщо цей чоловік потрапляє в середовище, де ніхто не випиває, той й він цього робити не буде. Також на фронті ефективним методом може бути й заборона на алкоголь.

О. Андрій Логін: Церква бачить алкогольну залежність як хворобу душі, розуму і тіла. Адже якщо людина духовно переконує себе, що їй під силу справитись з проблемами без алкоголю, то вона може відмовитись від цієї згубної звички. Є велика різниця між тими, хто п’є через якісь обставини (він це усвідомлює, дає на це згоду) та залежними від алкоголю. Але межа між одними й іншими дуже тонка і кожна чарка може перетворити п’яницю в алкоголезалежного.

Щоб допомогти таким людям, треба їм заново відкрити радість тверезого життя. До прикладу для бійців це може бути усвідомлення того, що вони вижили, що життя триває. Ну, а вдома ми своїм прикладом не маємо давати приводу їм повертатись до алкоголю.

  • Військових психологів в АТО дуже бракує. Як чоловіки там можуть боротись зі стресом?

Володимир Станчишин: Дуже важливо ділитись емоціями, переживаннями. Треба говорити. Якщо немає психолога, то можна спілкуватись з тим, хто є поруч — побратимом, священиком, дружиною, яка телефонує.

Також боротись зі стресом допоможуть на перший погляд прості речі — смачна їжа, цікаве кіно чи книжка, улюблена музика. Ці всі компоненти допоможуть розслабитись. Доведено, що вони зміцнюють стресостійкість.

Ресурсом боротьби зі стресом є також допомога іншим, дуже розвантажує мозок і фізична праця.

Це все зовнішні ресурси, які поможуть подолати стрес. Але єще й внутрішні. Тут чоловік має віднайти стимул, сенс, заради чого йому жити, боротись, який вестиме його далі.

І ще одним внутрішнім ресурсом є власна внутрішня сила, коли ти впевнений в собі і знаєш, що все це тобі під силу і тобі не потрібен алкоголь.

О. Андрій Логін: Людська віра є тим могутнім стимулом, що допомагає бійцям впоратись з проблемами. Це усвідомлення того, що навіть у найважчих обставинах Бог не полишає бійця самого, коли його охоплює страх, відчай, безнадія тощо.

У багатьох чоловіків до фронту Бог був не на першому місці, але зіткнувшись з явищем смерті вони не можуть змиритись з тим, що на цьому життя завершилось. І Бог стає центром життя, доводить – життя не закінчується з влучанням кулі, воно вічне.

  • Як допомагає чоловікам соціальний працівник?

Божена Милян: Окрім згаданих вже психологічних і духовних проблем, людям потрібно вирішити багато соціальних проблем. Скажімо, держава, так би мовити, віддячує солдатам пільгами, але багато про них не знають. Соціальний працівник допомагає в цьому розібратись та стежить за тим, щоб ці пільги людина отримувала.

Війна залишає відбиток. Чоловіки приїжджають з сильним емоційним напруженням. І подолати його можуть приємні емоції – похід у театр, перегляд фільму, відвідування футбольного матчу тощо. З цим також допомагає соцпрацівник.

Презентація Центру психологічного здоров’я

  • Центр психологічного здоров’я працює вже місяць. Розкажіть детальніше, про напрямки вашої роботи? Як допомагаєте бійцям?

Божена Милян: Ми працюємо в 4 напрямках – це допомога духівника, психолога, психотерапевта та соціального працівника. Таким чином намагаємось надати допомогу комплексно. Допомагаємо не лише учасникам АТО, а й їхнім родинам, волонтерам, а також майданівцям. Людина, що звертається у Центр, спочатку проходить співбесіду з психотерапевтом, який і визначає стратегію допомоги.

Попри те, що Центр запрацював трохи більше місяця тому, люди, що потребують допомоги, приходять щодня. Хоча, очікуємо, що таких людей буде значно більше, адже з цими проблемами чоловікам просто небезпечно залишатись сам-на-сам. Детальну інформацію про нашу роботу та допомогу можна отримати на нашому сайті.

  • Тож, резюмуючи нашу розмову, чи готове українське суспільство (та його частина, яка ніколи не бачила війни) до повернення демобілізованих бійців?

Володимир Станчишин: Хлопці, які повертаються з АТО, розповідають, бойові дії там і мирне життя тут – це два окремі світи, дві реальності. Інколи їх може навіть ображати те, що їхні однолітки зараз розважаються, п’ють пиво, в той час, коли вони щодня бачать там кров і смерть.

Для цих чоловіків важливо відчувати: на Сході вони роблять щось важливе, адже подекуди виглядає так, наче та їхня жертва нікому не потрібна.

О. Андрій Логін: Зараз суспільство не готове до повернення мобілізованих бійців, але так само Україна не була готова до війни. Всі ці події стали викликом для усіх нас. Кожен день приносить нам новий виклик. Повернення героїв — це черговий такий виклик.

Та й бійці не були готові до війни, як і не готові до мирного життя зараз. Вони отримали досвід і після повернення звідти вже ніколи не будуть такими, як були до АТО. За рік війни у них виникло загострене відчуття справедливості, дружби, братерства. Натомість дуже агресивно вони налаштовані до подвійних стандартів, зради, агресії. Тож повернення до мирного життя – це виклик і для самих вояків.