Річ у тім, що в 60-х роках, коли стартували роботи над проектом, жодна з країн не могла самотужки реалізувати амбітний задум. Перешкод було безліч, здебільшого технічних. Через надзвукову швидкість літака нагрівалася його обшивка, інколи навіть до 360 градусів за Цельсієм. Авіаторам довелося розробляти невідомі тоді ще системи охолодження.
Обтічні форми, що були обов’язковою умовою для швидкості звуку, погіршували видимість з кабіни пілота. В результаті зліт і приземлення виконували на межі ризику.
Були й інші проблеми, та спільними зусиллями Air France та British Airways витиснули з Конкорда все можливе. Кращого пасажирського літака на той час бути не могло.
Англо-французький консорціум зібрав і збув на ринку лише 20 літаків. Авіакомпанії з пересторогою ставилися до Конкордів - занадто вже вони були прогресивні й новітні. До того ж, не надто вигідні в експлуатації. В результаті Конкорди виконували лише елітні трансатлантичні рейси: Лондон - Нью-Йорк, Париж - Нью-Йорк, Лондон - Барбадос.
Все змінилося у липні 2000 році. Змінилося катастрофічно. Конкорд компанії Air France, що виконував рейс Париж - Нью-Йорк, під час зльоту наїхав на титанову деталь іншого літака. Сторонній предмет пошкодив шину та паливний бак, і призвів до загоряння літака. Загинули всі, хто був на борту, і ще 4 людей на землі. Загалом - 113 жертв.
Конкорди, звісно ж, невдовзі зняли з експлуатації. А окремі частини знищеного літака поповнили колекції музеїв, нагадуючи, що навіть найбільша перемога може обернутися поразкою.