Яку роль у поширенні фейків відіграють інформаційні ресурси так званої УПЦ Московського патріархату? Про це та про інші спроби російської пропаганди впливати на українське суспільство 24 Канал розповідає в матеріалі.
Дивіться також Окупанти заявили про "вбивство" сотень бійців ЗСУ: ГУР розвінчало черговий фейк
Інформаційний фронт: Москва робить ставку на масовані атаки
Початок 2024-го – третього року повномасштабної російсько-української війни – по-справжньому непростий для України. На сході та півдні триває наступ російських окупаційних військ. Ворог хоче скористатися паузою в постачаннях американської зброї та посилює тиск на Сили оборони України, хоч ресурси Москви також не безмежні.
Водночас головного прориву, як видається, Кремль хоче досягнути не на військовому, а на інформаційно-психологічному фронті. Торік посіяти серед українців відчай і розбрат ворогові не вдалося: удари по енергетичній інфраструктурі, спричинені ними блекаути, як з'ясувалося, лише посилювали нашу рішучість до спротиву. Цю зиму натомість ми пройшли зі світлом, проте, як показують соціологічні дослідження, в українському суспільстві зростає рівень тривоги за збереження загального настрою на перемогу у війні.
Спецпроєкт "Україна в боротьбі": дивіться відео
Росія перейшла у контрнаступ в інформаційній сфері одночасно з активізацією на передовій. Згідно з даними Ради національної безпеки та оборони, з початку року Москва різко наростила кількість ІПСО, зокрема у соцмережах. Зокрема, щотижня Україна фіксує публікацію близько 166 мільйонів дезінформаційних постів, спрямованих на українську аудиторію. Більшість із них (106 мільйонів) мають на меті деморалізувати суспільство в тилу, а також військовослужбовців на фронті. Ще 36 мільйонів атакують персонально вищих військових і державних посадовців України. Для поширення дезінформації Росія активно використовує інструменти штучного інтелекту, що дають змогу експоненційно збільшити кількість фейкових акаунтів і постів.
Проте соцмережі – це лише один із каналів для проведення ІПСО. Не забувають у Кремлі й про телебачення, яке давно довело свою ефективність у масовому зомбуванні передусім російських "народних мас". Телепропаганду путінський режим намагається експортувати й за кордон. Для цього пропагандистські телепрограми завантажують на іноземні інформаційні ресурси, забезпечують субтитрами, просувають через соцмережі.
Які ж меседжі Москва намагається пропхати у голови українців? Перший традиційний блок – це фейки про "катастрофічні" втрати ЗСУ, можливу окупацію московитами нових територій України ("наступ" на Суми, Харків, Запоріжжя тощо). Такі повідомлення мають на меті поширювати в суспільстві "всепропальські" та пораженські настрої, паніку та песимізм. Інший напрямок ІПСО – розпалювання ворожнечі всередині України, зокрема на релігійному ґрунті. Тут окупанти також активізувалися за останні місяці. Зокрема, наприкінці січня кремлівські ЗМІ поширювали фейк про те, що в Києві нібито готують до знесення 70 храмів "канонічєской УПЦ" (ідеться про УПЦ Московського патріархату – філіал РПЦ в Україні).
Російська пропаганда та її виправдання на підконтрольному УПЦ МП сайті СПЖ / Скриншоти з сайтів
Цікаво, що в Україні цю дезінформацію ретранслювали деякі пропагандисти УПЦ МП, зокрема сайт СПЖ, співробітників якого 12 березня затримала СБУ за підозрою в державній зраді та колабораціонізмі. Пресцентр Служби безпеки назвав пропагандистський ресурс частиною однієї з найбільших мереж ФСБ Росії, що діяла в Україні від початку повномасштабного вторгнення.
Затримання пропагандистів СПЖ працівниками СБУ, 12 березня 2024 року / Фото СПЖ
"Садист", "м'ясник" і "кримінальний авторитет": російські фейки про очільників українського спротиву
Що стосується самої СБУ, то вона перебуває під прицілом ворожої пропаганди всі десять років російсько-української війни. Зокрема, нещодавно офіційний телеканал російського Міністерства оборони "Звєзда" видав цілий "фільм-розслідування", присвячений голові СБУ Василю Малюку, – "Янтарный генерал". Цей пропагандистський продукт цікавий з погляду низки аспектів та дає змогу детальніше розкрити стратегію кремлівських фахівців з ІПСО.
Зміст ворожого "кіна" дуже простий: упродовж сорока хвилин пропагандисти розповідають про те, що очільник української спецслужби – це "от'явлєнний националіст", "палач" і "садіст", який любить катувати російських окупантів (поки що суцільні компліменти), окрім того, він нібито причетний до покривання контрабанди та незаконного видобутку бурштину. На доказ цих тверджень автори фільму наводять… аж нічого. На словах ведучого: "Ми нашлі компромат на Васілія Малюка. Вот еті докумєнти!" – глядачеві показують сторінку з сайту російської хакерської групи "КіберБеркут". Жодних документів на оригінальній сторінці не опубліковано, лише голослівні звинувачення, а також фото керівника СБУ з бійцівським собакою на повідку, підписане: "Ярко вираженниє садістскіє наклонності!" Переконливості "розслідуванню", на думку пропагандистів, мають додавати коментарі зрадників України – Олега Царьова, Василя Прозорова (перебіжчик з СБУ, який звинувачував Україну в збитті малайзійського "Боїнга"), Руслана Калинчука.
Слідом за "Янтарним генералом" "Звєзда" випустила кіновитвір про головнокомандувача Збройних Сил України Олександра Сирського. Помітна тенденція: пропагандисти "точково" відпрацьовують по ключових фігурах українського спротиву. Адже і СБУ, і ЗСУ – це ті структури, які безпосередньо знищують ворога. Збройні Сили, інші органи, що входять до Сил оборони, спецслужби також мають максимальну довіру українського суспільства. Цю довіру московити прагнуть будь-що похитнути, атакуючи керівників силового блоку. Оскільки орієнтуються передусім на українську аудиторію, то і меседжі добирають відповідні. Василь Малюк – не просто "оголтєлий украінскій националіст і русафоб", що в очах українців його жодним чином не дискредитує, а "бандіт і кришеватєль схєм". Олександр Сирський – не керівник, що реалізував перемоги під Києвом і на Харківщині, а "мяснік", який буцімто не цінує життя українських солдатів.
Водночас цікавим є вибір іншої постаті, яка також стала ціллю російських пропагандистів. Це бізнесмен і президент Міжнародного благодійного фонду "Солідарність" Олександр Петровський, якого московити спробували облити брудом у фільмі про "янтарного генерала". Петровський – досить відома людина в Україні та за її межами. Згідно з даними ЗМІ, він впродовж багатьох років є одним із найбільших меценатів Православної церкви України, що постала після отримання томоса про автокефалію. Фонд Петровського "Солідарність" також активно підтримує підрозділи Сил оборони України. Одначе військом пан Олександр не командує та й спецоперації в російському тилу не організовує. Чим він заслужив таке визнання пропагандистів Росії та став в один ряд із головою СБУ та головнокомандувачем Збройних Сил?
Олександр Петровський / Кадр з пропагандистського фільму телеканалу "Звєзда"
Пропагандисти "Звєзди" стверджують, що Петровський нібито має зв'язки з Василем Малюком. Тут же поширюють спростовану в суді побрехеньку про те, що президент фонду "Солідарність" "відомий в українських криминальних кругах як "Нарік". Далі нове "одкровення": Петровський нібито пов'язаний не лише з Малюком, а й з Ігорем Коломойським. І "вишенька на торті": бізнесмен, мовляв, заплатив 30 мільйонів доларів п'ятому президенту Петру Порошенку за те, щоб той пролобіював томос про автокефалію української церкви у Вселенського патріарха Варфоломія. Не обійшлося і без звинувачень Петровського у "кришеванії" та "рєйдерскіх захватах", про що "авторитетно" розповів зрадник Олег Царьов.
Навішувати ярлик "бандита" на своїх ворогів – це прийом, який московська пропаганда починає застосовувати дедалі частіше. Проте нічого нового тут немає, вважає історик, кандидат політичних наук Андрій Ковальов.
Як 100 років тому, 80 років тому Росія називала всіх людей, які боролися за українську незалежність, "бандитами", так само і в цьому фільмі російські пропагандисти таврують Олександра Петровського теж нібито бандитом, фактично намагаючись підірвати його авторитет, перекреслити будь-які можливості для нього займатися бізнесом у Європі,
– наголошує Андрій Ковальов.
Ковальов, який під час отримання Томоса був прессекретарем тодішнього голови Верховної Ради, розповів, що Олександр Петровський справді брав активну участь у перемовах із Константинополем. Щоправда, ніяких валіз із грішми не заносив: ані Варфоломію, ані Порошенку.
"Олександр Петровський фінансував пошуки інформації в архівах, у бібліотеках, щоб обґрунтувати право України на автокефалію своєї церкви. Він був однією з ключових постатей, особистостей у питанні боротьби за здобуття незалежності Української православної церкви", – зазначає Андрій Ковальов.
Петровський не лише фінансово допомагав цьому процесу, а також доклав багато зусиль для встановлення особистих зв'язків зі Вселенським патріархом, щоб цей процес проходив швидше. Не слід забувати, що переговори про надання томоса тривали давно,
– додає народний депутат, голова Комітету ВРУ з питань гуманітарної політики Микита Потураєв.
6 січня 2019 року у церкві святого Георгія в Стамбулі патріарх Варфоломій вручив предстоятелю Православної церкви України Епіфанію Томос про автокефалію – визнання церковної Незалежності. Серед почесних гостей, запрошених на урочисту літургію особисто Варфоломієм, був і український меценат Олександр Петровський. Можливо, саме його залученість до цієї історичної події – це те, що досі не дає спокою Кремлю?
Підписання Томоса про автокефалію ПЦУ. Стамбул, січень 2019 року. Крайній праворуч – меценат Олександр Петровський / Фото "20 хвилин"
"Православні місіонери": зрадники на службі російської пропаганди
Сам телеканал "Звєзда" ще з 2014 року зажив слави одного з найбільш безпардонних російських пропагандистських ресурсів. Офіційний рупор міністерства Шойгу зазвичай публікував найбезсоромнішу брехню, яку навіть інколи гидували передруковувати інші московські псевдоЗМІ. Зокрема, ще у 2019 році аналітики фактчекерського проєкту StopFake визнали "Звєзду" лідером за кількістю згенерованих фейків. Також вони склали рейтинг 10 найбезглуздіших вигадок. З-поміж іншого, телеканал Міноборони Росії розповідав, що в українській армії воюють "нацистські зомбі", "безвізовий режим із ЄС перетворить Україну на гей-колонію Заходу", "на Україні інваліду розірвали рот за русскій язик", "Україна вимагає у Монголії компенсацію за нашестя хана Батия" тощо.
Фейками такого штибу наповнений і "Янтарный генерал". Примітною, зокрема, є згадка про "чорну трансплантологію", яку нібито покриває СБУ. Це продовження тривалої пропагандистської кампанії, яку Кремль наполегливо проводить ще із січня 2014 року. У червні торік Центр протидії дезінформації при РНБО оприлюднив велике аналітичне дослідження стосовно того, як росіяни впродовж майже десяти років намагалися переконати західну аудиторію в тому, що українці "розбирають" одне одного на органи. У хід ішли фейкові новини та сюжети, постановочні відео. З останнього: лютневий сюжет російського ТБ про нібито знайдені в окупованому Сєвєродонецьку документи, що буцімто підтверджують "чорну трансплантологію" в ЗСУ. У фільмі "Звєзди" цей цинічний фейк озвучив зрадник України та колишній пропагандист Московського патріархату Руслан Калинчук.
"Ні для кого не секрет, що навіть трупи ВСУшників потрошаться. Якщо там щось можна вирізати та продати", – заявив колаборант в ефірі російських пропагандистів.
Руслан Калинчук / Скриншот з пропагандистського відео
Калинчук – "свіже" обличчя московської пропаганди. З України до Росії він втік нещодавно – у 2023 році. Проте зрадив свою державу раніше: до початку повномасштабної війни працював штатним пропагандистом на інтернет-ресурсах самозваної "Української православної церкви", де розпалював ворожнечу до помісної Православної церкви України та Вселенського патріархату, натомість закликав до "духовного єднання" з московськими вбивцями. Після втечі до Московії "православний публіцист і місіонер", як ця потвора сама себе називає, роздає інтерв'ю та пише публікації для російських ЗМІ, у яких закликає окупаційну армію "почати воювати по-серйозному", знищити Україну та захистити свою агентуру під вивіскою "УПЦ МП".
Цікаво, що Руслан Калинчук народився на заході України – у селі Лоєва на Івано-Франківщині. Журналісти-розслідувачі знайшли хату, у якій зростав майбутній зрадник, та поспілкувалися з його односельчанами. З'ясувалося, що дідусь Калинчука воював в УПА, а сам галицький хлопець змінився після переїзду до Києва, де доля звела його з одіозним українофобом Андрієм Ткачовим. Ткачов (до речі, уродженець Львова) до 2014 року був священником так званої "УПЦ" Московського патріархату – настоятелем столичного храму святителя Луки Кримського. Під час подій Революції гідності прославився на всю країну, публічно виголошуючи прокльони на адресу майданівців під час церковної проповіді. Після втечі до Московії став одним із найбрутальніших пропагандистів війни проти України. На думку Ткачова, московські солдати мають молитися, заряджаючи черговий пакет снарядів для вбивства українців, адже це, мовляв, "богоугодна справа". Сама ж Україна, за словами так званого божого слуги, – це "кровожерливий демон", який заслуговує тільки на знищення.
Андрій Ткачов навчався на факультеті спецпропаганди у Військовому інституті Міністерства оборони СРСР у Москві. Своїх зв'язків з російськими спецслужбами не приховував, ба навіть хизувався ними. Яка ж доля чекала на храм Луки Кримського у Києві після втечі Ткачова до Росії? Чи було "зачищене" лігво російської агентури? Нічого подібного: церква досі перебуває в підпорядкуванні Московського патріархату, а її клір і парафіяни відкрито сповідують проросійські погляди. Про це стало відомо журналістам-розслідувачам, які поспілкувалися з членами церковної громади. Ті поводилися агресивно, висловлюючи підтримку зраднику Калинчуку та запевняли, що українцям незабаром доведеться "бєжать із Кієва".
"Скоро і ви убєжитє": "вірянка" Московського патріархату звертається до журналістів / Скриншот з відео
СБУ проти МП: коли впаде остання фортеця "русского міра" всередині України?
Скільки в Україні таких осередків "ждунів" приходу окупаційної армії? Згідно з даними державних реєстрів, лише у Києві – понад 250 парафій Московського патріархату. Час від часу до любителів московського православ'я навідується з обшуками СБУ. Знаходять проросійську літературу, методички, інколи навіть гроші та зброю. Стосовно порушників відкривають кримінальні провадження: станом на жовтень минулого року у таких справах фігурувало 68 кліриків УПЦ МП, серед яких 14 митрополитів. 71% інкримінували колаборацію з ворогом, решті – посягання на територіальну цілісність України, пропаганду війни.
Комплексного розв'язання проблеми функціонування в державі замаскованої під церкву ворожої агентурної структури наразі немає. Проте робота Служба безпеки України вже дала чималий результат: дві третини українців, згідно з даними соцопитувань, підтримують повну заборону УПЦ МП. Не в останню чергу на суспільну думку вплинули викриття СБУ. Крім того, російська агентура більше не почувається в Україні так вільно, як це було раніше. Десятки ворожих пропагандистів, провокаторів і коригувальників вогню потрапили за ґрати, частину вже обміняли на українських військовополонених.
Відомі ситуації, коли в Лаврі переховувалися люди, зберігалися грошові, готівкові засоби, можливо, зброя та вибухівка. Тому що традиційно туди не можна було заходити, вдиратися, проводити якісь обшуки. Виходячи з цього скорочення присутності російських спецслужб через можливості УПЦ МП для них дуже болюче. Це веде до безпосередньо програшу у війні. Вони намагаються превентивно забезпечити, щоб цього скорочення не було,
– розповів експерт з інформаційних воєн, ексзаступник міністра інформаційної політики Дмитро Золотухін.
Активна робота Служби безпеки України з викриття проросійської мережі УПЦ МП розпочалась у жовтні 2022 року – через кілька місяців після того, як спецслужбу очолив (спочатку тимчасово) Василь Малюк. До того впродовж понад 30 років незалежності псевдорелігійна структура з центром у Москві де-факто користувалась імунітетом від переслідування з боку українських правоохоронців. З погляду Кремля початок справжнього тиску на мережу Московського патріархату став перетином негласної "червоної лінії" – не менш серйозним, ніж, наприклад, атака на Кримський міст (за якими, як відомо, також стоїть саме СБУ). Адже перебування великої частини українців у духовному рабстві Москви було такою собі гарантією того, що за будь-яких обставин Україна залишиться у сфері впливу Кремля.
З огляду на це здається невипадковою синхронна атака російської пропаганди проти Василя Малюка та Олександра Петровського. Адже вони обидва по-своєму доклалися до обмеження впливу московської церкви на уми українців.
У пані Василі Малюку вони вбачають загрозу, тому що він – жорсткий і послідовний борець з кремлівською заразою, яка намагається діяти всередині України. А пан Олександр Петровський небезпечний тому, що він якраз є тією людиною, яка багато років, з самого початку фактично підтримувала незалежне українське православ'я і своїм власним прикладом довела й іншим людям, що це можна і треба робити, хай би як важко не було,
– наголошує народний депутат Микита Потураєв.
Атаки Кремля в інформаційній сфері будуть тривати та, імовірно, ставатимуть ще більш масштабні та цинічні. Водночас нещодавня новина про ліквідацію Службою безпеки України мережі пропагандистів УПЦ МП показує, що українська держава навчилася давати здачі: своєчасно та симетрично реагувати на ворожі загрози. А отже, всі московські "спецоперації" рано чи пізно приречені на провал.