Однак, нинішнє державне свято – свого роду заміна річниці Жовтневою революції, що відзначалась у Радянські часи, пише оглядач Tageszeitung Клаус-Хельге Донат.
За його словами, 4 листопада в Росії згадують вигнання польських інтервентів з Москви в 1612 році.
Спочатку пам'ятник було вирішено спорудити на Воробйових горах, однак опісля розгорілася дискусія за участю громадськості та експертів, і монумент було встановлено майже під Кремлем – на Боровицької площі. Але і тут спочатку все йшло не так гладко – ЮНЕСКО пригрозила позбавити Кремль статусу культурної спадщини, якщо Володимир буде підніматися над стінами Кремля на неприпустиму висоту. Москва неохоче погодилася,
– зазначає автор.
Донат додає, що встановивши в Москві 25-метровий монумент князю Володимиру, Кремль планував перевершити Київ. Однак у підсумку його висота становила лише 17 метрів, а це на 7 метрів нижче за висоту пам'ятника Володимиру в Києві, "де він дивиться навколо з берегів Дніпра ще з 1853 року" ,
Після анексії Криму та початку війни на Сході України вкотре зросло значення особистості князя Володимира. В Росії Володимир шанується як святий. Путін вже оголосив його духовним батьком "руського мира», до якого шеф Кремля відносить і Україну. Однак , будучи засновником Київської Русі, з якої потім утворилася і Росія, святий Володимир завжди був частиною Києва,
– підкреслив журналіст.
Крім того, він уважає, що суперечка навколо фігури князя стає частиною "війни заступників" за верховенство історичних трактувань, оскільки в Росії сьогодні пам'ятники ростуть як гриби після дощу та кожен монумент стає відлитою в металі ідеологічною зброєю.
До лику святих Володимира зарахували в зв'язку з тим, що князь привів народ до православ'я, охрестивши Русь. Хрещення відбулося в Херсонесі в Криму, стверджує інший Володимир, який сьогодні сидить у Кремлі. Історики піддають цю гіпотезу під сумнів,
– заявив оглядач.
На його думку, Кремль формує історичну послідовність, яка могла б виправдати імперські устремління в їхній російській інтерпретації.
Відповідно до легенди, прийняти православ'я Володимира спонукали причини виключно естетичного, а не політичного характеру. Однак прийняття чужої віри мало всі ознаки політичного розрахунку та далекоглядної дипломатії. Наступний після прийняття християнства шлюб з візантійською принцесою Анною був пов'язаний виключно з політичними інтересами. Важливо при цьому, на думку історика Фелікса Філіпа Інгольда, те, що було не насильницьке насадження своєї віри, а прийняття чужої та перетворення її в офіційну у власних інтересах. Сьогодні Москві якраз і не вистачає подібного розумного підходу і миролюбного настрою,
– констатує автор публікації.