"Андрій – свідомий українець, родом зі Львівщини, філолог за освітою, останні 23 роки жив у Бахчисараї з дружиною і трьома дітьми. Дружина з місцевих, діти народилися й виросли у Криму. Очолював громадську організацію "Український дім", боровся за українську школу, в останні місяці був активістом кримського Євромайдану. Напередодні святкування 200-річчя Тараса Шевченка він прийшов на вокзал у Сімферополі, щоб забрати 50 українських прапорів, які передали йому з материкової України. Це завершилося для нього майже двотижневим полоном.

Юрій – хлопець із Павлограда, що на Дніпропетровщині, без особливого інтересу до політики. Він їхав до кримського друга в гості, повіривши, що "усе тихо, нормально", і взявши рюкзак "із речами по сезону". Він також був затриманий на вокзалі в Сімферополі: його прийняли за "активіста якоїсь радикальної організації", — пише журналіст видання "Новы час".

Юрій розповів, що захоплювачі були дуже агресивно налаштовані.

На моє запитання, міліція вони чи хто, мені просто заломили руки за спину, надягли наручники, взяли за шиворіт і кинули в легкову машину, на підлогу між переднім і заднім сидіннями. Кричали, що "ти козел, виродок, приїхав нам тут усю малину псувати". Потім чоловік, який сидів на передньому сидінні, дістав ніж, пригрозив, що зараз поріжуть мене тут на шматки. І відрізав шматок вуха ...,
— пригадує Юрій.

Згодом Шевченка кудись привезли, викинули на вулиці і сильно побили на асфальті, тоді передали іншій групі. І коли перша була схожа за описом на кримську "самооборону", то друга була одягнена у форму "Російська берізка", люди в масках, із раціями, озброєні автоматами.

Прострельте йому, на хрін, ноги,
— сказав один із них, і Юрію прострелили обидві ноги. Кулі дістали вже у Херсоні, більш як через тиждень.

Після стрілянини Юрія затягли в якесь приміщення, кинули обличчям на підлогу. Там він певний час лежав у калюжі своєї ж крові. Тоді його роздягли до трусів, прив'язали скотчем до стільця так, що ворушитися було неможливо.

"Ти подумай, навіщо ти їхав, що ти планував, хіба не розумієш, куди ти потрапив?", — відповіли йому на питання, що з ним відбувається і де він.

Інколи до Шевченка заходив чоловік із автоматом, лякав, що вистрілить. А коли чоловік звільнився від скотчу, його прикували наручниками до батареї.

Допити, допити, допити... Ну, мені нічого було приховувати, я все розповідав, але їх моя проста історія не влаштовувала. Вони хотіли розповідей про бойовиків "Правого сектору", де їхні загони ховаються в горах ... Та звідки мені знати?!
— каже Шевченко і розповідає, що після цього його відвезли до інших заручників, де кілька днів вони перебували із зав'язаними очима, без дозволу виходити у туалет.

Юрій каже — "ще пощастило", бо після сильних ударів його вже не так катували, і навіть дозволили спати на матраці. Тоді як над хлопцем, що був на Майдані у Києві, знущалися постійно: окрім фізичних знущань, змушували співати російський і радянський гімни, кричати "Слава Росії".

І хоч того парубка я не знав, душу рвали ці знущання над ним, вони ж при нас усіх відбувалися ... а як він страшно кричав! Мені здалося, що я навічно потрапив у пекло,
— згадує чоловік.

Водночас, Андрій Щекун каже, що його і 64-річного соратника Анатолія Ковальського, викладача аграрного університету в Сімферополі, затримали на вокзалі дружинники з червоними пов'язками радянського зразка та георгіївськими стрічками. Після затримання відвели у відділення міліції, після чого невідомі повезли активістів у якийсь підвал на авто Ковальського, яке потім привласнили. Їх побили, скрутили руки, зав'язали очі й роздягли догола. Андрія та Анатолія катували, зокрема, і струмом, і вимагали сказати "бази, паролі, імена бойовиків "Правого сектору".

Медики підтверджують травми: з-під колінної чашечки у Шевченка витягли гумову кулю, а Щекуну стріляли по кистях рук, а також у полоні у нього загострилися хронічні захворювання.