Зі спортивної мапи України зник ще один спортивний клуб. І мова не про футбольну "Полтаву", яка померла, не встигнувши пожити. Так, команда здобула право виступати у Прем’єр-лізі, однак замість виступати там, від цього права відмовилася. Ба більше, власник клубу, одіозний олігарх Соболєв, вирішив команду ліквідувати взагалі, при цьому потішаючи полтавців обіцянками, що відтепер зосередиться на розвитку дитячого футболу.
Читайте також: Українські чемпіони: які команди виграли свої чемпіонати та кубки в України
Проте у Полтави є "Ворскла". Без клубу, який проіснував неповних 11 років, місцеві мешканці якось обійдуться. Мова, як було сказано вище, про інше. Взагалі не про футбол. Наприкінці робочого тижня стало відомо, що Федерація баскетболу України відмовила в праві виступати у Суперлізі-218/2019 найлегендарнішому баскетбольному клубові нашої держави – заснованим у 1945-му чемпіонам СССР-1989, десятиразовим чемпіонам України київському "Будівельнику". Причина тривіальна – через тривалу заборгованість перед гравцями й тренерами, накопичену впродовж 2013-2015 років, на клуб накладені санкції ФІБА. Якщо Українська федерація не зважатиме на цю "дрібничку", покарання зачепить не лише одну окремо взяту команду, а вітчизняний баскетбол у цілому.
Позиція нинішнього власника БК "Будівельник" Богдана Гулямова начебто зрозуміла. Нинішнє становище він виправдовує невиконанням фінансових зобов’язань з боку колишнього спонсора – ПАБ КБ "Приватбанк".
Читайте також: Святослав Михайлюк в НБА виступатиме за "Лос-Анджелес Лейкерс"
Власне, "Будівельник" – лише одна зі складових довгого ланцюжка, який розірвався і почав стихійно розлітатися після того, як побили горшки двоє олігархів. Один наразі очолює нашу державу, а інший на той час був керівником Січеславської облдержадміністрації. В наслідок конфлікту пан Коломойський змушений був змиритися з націоналізацією "Приватбанку", сам виїхав за кордон, а від більшості українських проектів відрікся. Точніше, медійного впливу у вигляді "Плюсів" та групи сайтів холдингу "Главред" Ігор Валерійович втрачати не поспішає. А ось до спортивних клубів олігарх із трьома паспортами інтерес втратив остаточно. Як мовиться, не на часі.
Найрезонанснішою, звісно, стала ситуація з футбольним "Дніпром". Його пан Коломойський залишив напризволяще ще влітку 2015-го, відразу після того, як команда під керівництвом Мирона Маркевича зіграла у фіналі Ліги Європи, де поступилася іспанській "Севільї".
Взагалі, ситуація із ФК вельми показова. Показова з точки зору порядності пана Коломойського і його методів ведення бізнесової діяльності. Борги, за які на клуб були накладені санкції УЄФА, накопичувалися не з часу конфронтації з паном Порошенком, а з 2010-го, тобто відтоді, відколи олігарх запросив на посаду тренера авторитетного іспанця Хуанде Рамоса і почав вкладати у клуб справді великі гроші. Просто у ті часи бути власником футбольного клубу було ознакою статусності українських топ-олігархів. Ігор Коломойський винятком бути не хотів і почав "гонку озброєнь" з іншими "світилами" калібру Ахметова, Суркісів та Ярославського. Грошей на клуб, футболістів і тренерів тоді не жалів ніхто. Можна навіть сказати, що витрати часто були стихійними.
Читайте також: Український воротар Лунін офіційно перейшов у мадридський "Реал"
Однак у той час, поки Ахметов запрошував топ-менеджерів з Європи й намагався зробити "Шахтар" прибутковим, Суркіси відзначалися жадібністю, а Ярославський контролював витрати особисто, Ігор Коломойський приділяв "Дніпру" увагу ситуативно, довіривши ведення діяльності "професіоналам" на кшталт Андрія Стеценка.
У решті спортивних клубів, які прямо чи опосередковано пов’язували з дніпровським олігархом, ситуація майже не відрізнялася. А клубів тих було багато. Достатньо згадати, що у 2009-му Коломойський пересварився з керівництвом Федерації баскетболу України та організував альтернативну лігу з десяти команд, з яких лише на фінансовані нинішнім очільником ФБУ Михайлом Бродським "Черкаські мавпи" впливу не мав. Наступного року, правда, компроміс був знайдений і чемпіонат об’єднаний, але кількість клубів Коломойського від того зменшилася не набагато.
У футболі на початку другого десятиліття 2000-х Коломойський мав свою долю в чотирьох клубах Прем’єр-ліги – "Дніпрі", київському "Динамо" (як офіційний спонсор), "Волині" і "Карпатах", а також у першоліговому "Нафтовику" з Охтирки. І то ще врахуйте, що через непорозуміння з тодішнім міністром з питань Євро-2012 Борисом Колесниковим Ігор Валерійович відмовився від створення хокейного "Будівельника", який мав заявлятися і виступати в російській Континентальній хокейній лізі.
Читайте також: ХК "Донбас" став чемпіоном України з хокею сезону 2017/18
Зрозуміло, що впливати на таку лавину проектів самостійно олігарх не міг, іноді на тривалий час про зобов’язання забував, тому кожен клуб за винятком футбольного "Динамо" регулярно відчував матеріальні труднощі. Баскетбольний "Дніпро" через заборгованість перед гравцями саме в ті роки теж постраждав через санкції ФІБА і впродовж двох сезонів, маючи зіркового тренера Вальдемараса Хомічуса з Литви, не міг вести трансферної діяльності.
У 2015-му ж після згадуваного конфлікту з керівництвом держави Коломойський до спорту взагалі охолов. З баскетбольних клубів, які він фінансував, залишилися лише "Дніпро" та "Будівельник". Та й то фінансувалися команди вже не самим Коломойським, а тими, кому Ігор Валерійович колись ці проекти довірив – Валерієм Кондратьєвим та Богданом Гулямовим. Різниця лишень у тому, що "Дніпро", потрапивши під санкції раніше, з боргами розрахуватися встиг і зараз як може функціонує. А заборгованість "Будівельника" для пана Гулямова виявилася непідйомною. І то за умови, що в минулому сезоні клуб суттєво врізав бюджет, а матчі у столичному Палаці спорту проводив за безцінь завдяки сприянню ФБУ.
Втім, у випадку з "Будівельником" не варто вішати всіх собак виключно на Коломойського. Біда в тім, що відчуваючи підтримку покровителя, Богдан Гулямов звик жити на широку ногу. То – типовий приклад недалекоглядного керівника по-українськи. В той час, коли той же пани Кондратьєв у Дніпрі і Бродський у Черкасах поряд із професійними клубами Суперлізі не жаліли грошей на дитячо-юнацький баскетбол, пан гулямов у Києві навпаки від школи при БК "Будівельник" відмовився. Мовляв, навіщо. Якщо є змога купувати висококласних виконавців?
Читайте також: Українець Юсуф Санон в НБА виступатиме за "Вашингтон"
І справді, у сезоні-2013/2014 Гулямов був на коні. Запросивши наставника збірної Латвії Айнарса Баґатскіса, він зібрав у Києві зірковий склад, у якому були литовці Маріуш Лавріновіч і Дайнюс Шаленґа, американці Ді-Джей Саммерс, Рікі Мінард і Лео Лайонс, найсильніші українці Артур Дроздов і Михайло Анісімов. "Будівельник" вперше і досі єдиний раз в історії українського баскетболу виступав у Євролізі. І виглядав на тлі іспанської "Барселони", російського ЦСКА чи турецького "Фенербахче" цілком достойно.
Однак у тому й річ, що пан Гулямов себе переоцінив. Ситуація в Україні саме в той час змінилася кардинально. Після того, як Коломойський зайнявся великою політикою, його бізнес-вихованець опинився з проблемами клубу наодинці. І тут виявилося, що впоратися з шалених розмірів витратами він не здатен. Після врізання бюджету "Будівельник" впродовж наступних трьох років опирався найперше на вихованців зниклого раніше БК "Київ". Олімпійський чемпіон Олександр Волков, керуючи тим клубом за гроші Дмитра Фірташа, на відміну від Гулямова, розумів, що без власних вихованців функціонувати буде складно, а тому вкладати кошти в молодь не соромився.
На якусь мить власник "Будівельника" навіть повірив, що не дивлячись ні на що клуб тримається на плаву. А значить, можна підсилитися леґіонерами і знову претендувати на на найвищі в умовах нашого чемпіонату місця. Такий хід приніс "Будівельнику" чемпіонство в сезоні-2016/2017. Як потім виявиться, ця перемога була пірровою. Зрозуміло, що покрити борги з допомогою економії в тому чемпіонаті було б складно, однак зменшити заборгованість Гулямов змогу мав. Мав, але робити цього не став.
Читайте також: Запорізький "Мотор" вшосте став чемпіоном України з гандболу
Власне, недалекоглядність наших, з дозволу сказати, спортивних менеджерів, не перестає вражати. Більшість із них немов живе одним днем, вважаючи, що так як зараз буде завжди. Деякі, вгамувавши власні амбіції, поступово втрачає до спортивних проектів інтерес і банально їх згортає. Хіба не так було з іншим легендарним клубом – хокейним "Соколом", який у першому десятилітті 2000-х викупив Сергій Тарута? Втім, потішившись забавкою, нині перспективний політик, який усміхається нам з усіх бордів, збагнув, що замість очікуваної слави він отримав додатковий геморой, що матчі "Сокола" у Києві відвідує людей не більше, ніж інше тодішнє дітище пана Тарути – ФК "Металург" у Донецьку. Сергій Олексійович хотів слави вже й зараз, не врахувавши, що неможливо роздмухати хвилі любові до хокею вже й зараз, у країні, яка мала лише подобу національного чемпіонату і де цей вид спорту не стільки жив, скільки доживав.
Тарута погрався і довів до зникнення "Сокіл". Коломойський з Гулямовим довели до краху "Будівельник". Ще один легендарний київський клуб — жіночий гандбольний "Спартак", який у часи Ігоря Турчина виграв 13 кубків чемпіонів - наче й існує. Але в тому й річ, що то не життя, а існування, бо гандболу в нашій країні не бачить ніхто. А в шкільних залах, де проводяться матчі національного чемпіонату, збираються лише батьки та друзі гравців. І то в ліпшому разі. Про існування волейбольного "Локомотива" і ватерпольного "Динамо" обиватель вже, мабуть, встиг забути.
Читайте також: Львівські "Кажани" вперше у своїй історії стали чемпіонами України з волейболу
З іншого боку, звинувачувати лише економічні реалії, примітивне мислення олігархів, відсутність спортивного менеджменту в Україні як явища не варто. До занепаду спорту в державі власною байдужістю приклався кожен з нас. Люди, які крім футболу (та й то здебільшого по великих святах у вигляді єврокубків) нічого іншого дивитися не хочуть, навіть знаючи, що у хокеї, гандболі чи волейболі виконавці світового рівня у нас з’являються регулярно. Журналісти, які пишуть/показують лише те, що легко доступне і попсове, не завантажуючи себе пошуком недоступної інформації. Держава. Яка впродовж 27-ми років не подбала пропаганду спорту й здорового способу життя.
Отже маємо класичне замкнене коло під назвою "Чому бідні". Коло, з якого ніхто вибиратися не бажає, а це призводить до майже повного занепаду спорту в нашій державі. Навіть не як індустрії (її у нас ніколи й не було), а як соціального явища.