Сотні притулків та тисячі волонтерів – такою є нова реальність, у якій турбота про чотирилапих стала справою спільної відповідальності. Про те, що відбувається на державному та громадському рівні, а також – що варто знати тим, хто планує прихистити улюбленця з притулку, читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Читайте також У зіркових лелек Грицика та Одарки вилупились перші пташенята: щемливе відео

За останні два роки кількість тварин у притулках України зросла в рази. За даними дослідження центру "Соціоінформ", у тилових областях кількість чотирилапих у притулках збільшилась на 20 – 30%. Під опікою волонтерів – на 60%. У притулках прифронтових регіонів – на 100% та більше. Здебільшого це не "вуличні" тварини, а домашні улюбленці, яких залишили господарі під час поспішної евакуації.

У Київській міській лікарні ветеринарної медицини повідомляють, що наразі в притулках Києва та області перебуває близько 6000 тварин. Це переважно ті, кого вдалося евакуювати з прифронтових територій або врятувати в перші місяці повномасштабного вторгнення. Усі ці тварини зареєстровані, провакциновані та перебувають під постійним наглядом. Щоденна робота над їхнім утриманням та адаптацією – результат тісної взаємодії комунальних служб, волонтерських організацій та небайдужих українців.

В одному з найбільших притулків Київської області зараз перебуває близько 3500 тварин – це приблизно 3100 собак та 400 котів. Але цифра постійно змінюється. Частина тварин знаходить власників, у середньому – 25 тварин на місяць їдуть додому. Водночас надходить удвічі більше – близько 50.

Як війна та ЗМІ змінили ставлення до адопції тварин

Популярність адопції в Україні зросла не лише через війну, а й завдяки зростанню уваги до теми у ЗМІ та соцмережах. Здається, що люди почали більше забирати тварин, адже змінилось інформаційне тло – стало більше історій порятунку, більше прикладів, які підсвічуються суспільством та медіа.

Показовою стала евакуація тварин із Херсонщини після підриву Каховської ГЕС. Про рятувальні операції говорили у ЗМІ, і значну частину чотирилапих вдалось швидко прилаштувати. Такі історії стали поштовхом – люди побачили, що прихистити тварину з притулку не менш важливо, ніж допомогти людині.

Водночас змінилося й те, хто саме бере тварин. Більша частина – це молоді люди, пари. Часто це родини з дітьми. Дуже помітно, що для них тварина – це майже як ще одна дитина. Такі власники не чекають "ідеальних" улюбленців, розуміють, що тварини можуть мати складне минуле, травматичний досвід, непростий характер чи потреби у додатковій адаптації, і готові з цим працювати. Вони на зв'язку з кураторами, не бояться викликів.

Усе це говорить про зрілий і відповідальний підхід нового покоління: не благодійність заради фото, а щире бажання подарувати тварині нове життя та дім.

Як держава підтримує адопцію домашніх тварин

Попри зростання зацікавлення українців до адопції, системна підтримка на державному рівні досі залишається незначною. Першим дієвим кроком могли б стати регулярні заходи з адопції, – принаймні раз на місяць. Але для цього потрібне хоча б базове фінансування: на оренду приміщень, інформаційну кампанію, логістику. Важливо, щоб подібні ініціативи охоплювали не лише Київ, а й інші міста, де ситуація з безпритульними тваринами така ж критична.

У більшості українських притулків фінансування – виключно приватне. І це величезне навантаження на волонтерів. Але навіть не обов'язково будувати нові державні притулки. Досить було б забезпечити доступ до безоплатної стерилізації та вакцинації – це вже б суттєво зменшило кількість тварин на вулицях.

Однією з найгостріших потреб залишається корм. У великих притулках щоденні обсяги споживання вражають. Мало хто замислюється, скільки ресурсів щодня потребують великі притулки.

Якщо просто підрахувати: одна собака з'їдає близько 500 грамів сухого корму на день. А тепер уявіть притулок, де живе три тисячі тварин – це вже півтори тонни щодня. За місяць – 45 тонн. Усе це потрібно десь знайти, закупити, доставити й розподілити. Це колосальний виклик, з яким притулки часто залишаються сам на сам.

Ще один важливий напрямок – діджиталізація. Сучасні ІТ-рішення дозволяють формувати ефективні системи обліку та пошуку домівок для тварин. Чому б не зробити умовну "Дію для тварин"? Є фото, є місце, де тварину знайшли, – все це легко поширюється в соцмережах. Це могло б суттєво пришвидшити процес адопції й об'єднати зусилля зоозахисників, волонтерів і держави.

Попри помітні зрушення, в Україні досі відсутня повноцінна загальнонаціональна система обліку домашніх та безпритульних тварин. Хоча ідентифікаційні програми вже поступово з'являються, наразі більшість із них – це комерційні ініціативи, що перебувають на стадії становлення.

У деяких регіонах уже діють центри ідентифікації, які співпрацюють з притулками. Якщо установа підключена до однієї з таких систем, тваринам можуть імплантувати чіп або прикріпити спеціальний жетон. Інформація про улюбленця вноситься до реєстру, і з цього моменту його можна обліковувати. А якщо тварина знайде господаря і в майбутньому загубиться, саме завдяки чіпу її можна буде знайти.

Окрім ініціатив громадських організацій, на державному рівні також відбуваються важливі кроки для покращення ситуації з безпритульними тваринами. Зокрема, Київська міська рада затвердила Міську цільову програму поводження з тваринами на 2024 – 2025 роки. Ця програма передбачає комплекс заходів, спрямованих на регулювання чисельності безпритульних тварин гуманними методами, зокрема стерилізацію та вакцинацію проти сказу.

Також планується створення облаштованих майданчиків для вигулу і тренувань домашніх улюбленців та проведення інформаційних кампаній для формування відповідального ставлення до тварин серед мешканців міста.

Підготовка до адопції: що варто знати майбутнім власникам

Перед тим, як відкрити двері свого дому для нового хвостатого друга, важливо відкрити ще й серце – до розуміння, відповідальності й обізнаності. Адопція тварини з притулку – це не просто добра справа, а й серйозний крок, який вимагає підготовки. Адже майже кожен пес чи кішка, які потрапили до притулку, уже мають за плечима складну історію – пережили стрес, були покинуті або народилися просто неба. Багато з них не соціалізовані, бояться людей чи не можуть одразу звикнути до великого простору після життя у вольєрі.

Майбутнім власникам варто проконсультуватись з куратором притулку, зоопсихологом та ветеринарним лікарем. Фахівці пояснять індивідуальні особливості поведінки тварини, допоможуть адаптувати її до нового середовища й за потреби – скоригувати харчування. Знання й підготовка допоможуть уникнути помилок – і найголовніше, не доведеться повертати тварину назад до притулку, бо "не зійшлися характерами". Для чотирилапих це не просто розчарування – це повторна втрата дому, а отже, ще одна психологічна травма.

Крім того, не обов'язково забирати тварину з притулку, щоб змінити її життя. Насправді існує безліч способів допомоги – і для цього навіть не завжди потрібно виходити з дому.

Найпростіше – приїхати до притулку й допомогти фізично: вигуляти собаку, прибрати вольєри чи просто подарувати їм трохи людської уваги. Для собак це не просто прогулянка – це шанс на соціалізацію, на адаптацію до повідця, до дотику, до доброго ставлення. Медики можуть допомагати з обробкою від бліх і кліщів, будівельники – з вольєрами.

Фотографи, копірайтери, SMMники, айтівці – усі, хто може допомогти з каталогізацією тварин, написанням історій, створенням ботів чи систем для волонтерів. Адже мета притулку – це просто дати дах, а знайти нову родину, і чим швидше, тим краще.

Підтримати можна й фінансово: від регулярних переказів до точкової допомоги конкретній тварині – кормом, ліками чи обробками. Такий формат називають "віртуальним опікуном": тварина лишається в притулку, але ви забезпечуєте її потреби дистанційно. Можливо, одного дня саме ви приїдете по неї особисто.

Піклування про тварин – це не лише про великі проєкти чи державні ініціативи. Це про маленькі рішення кожного з нас: дізнатися більше, підтримати, допомогти або навіть прихистити.

Хоча практика адопції тварин в Україні ще не так розвинена, як у Європі, її рівень поступово зростає завдяки волонтерам, небайдужим громадянам та соціальним проєктам.

Такі заходи як Дні Адопції – наочний приклад того, як можна змінювати ситуацію. Адже більшість притулків розташовані далеко за межами міста, і не кожен охочий має можливість поїхати туди особисто. Це можливість познайомитися з тваринами в зручному місці та поспілкуватися з фахівцями. Саме тому такі заходи – це міст між людьми й тими, хто чекає на дім та люблячу родину.