Максим Саваневський - керуючий партнер цифрової агенції PlusOne DA. Він також засновник українського сайту Watcher, де можна прочитати про найостанніші новини і тренди інтернету та цифрового світу загалом.

Перша частина інтерв'ю Саваневського Телеканалу новин "24" - це аналіз того, якими є українські політики в інтернеті. Чого вони бояться, в чому успішні, які помилки роблять і для чого взагалі реєструються в соцмережах.

Політика - це закрита сфера. А інтернет вимагає відкритості

За останній час діяльність українських політиків в інтернеті змінилася. Вони увірували, що "щось там в інтернеті є". Але успішне спілкування в мережі передбачає відкритість політика, а в нас політика сама по собі є дуже закритою сферою діяльності. Політики бояться бути на видноті, коли багато людей можуть їм одночасно сказати, як вони їх ненавидять і не люблять. Для багатьох людей це велике і неприємне відкриття.

В рейтингу топ-20 найпопулярніших українських користувачів Facebook майже половина – політики. Це певний показник того, наскільки наші політики інтегрувалися в соцмережі.

Чомусь більшість українських політиків почала створювати приватні акаунти, а на Заході популярніше – створювати сторінку для політика чи партії. Їх і ведуть від імені прес-служби чи штабу.

Сторінку, на відміну від акаунту, необов’язково вести людині, для якої вона створена. Цей формат передбачає, що її може вести хтось з команди.

Якщо соціальними мережами у вашій кампанії буде займатися хтось замість вас – треба заводити саме сторінку. Тоді гарантовано не обдурюєте людей, мовляв самі туди постите.

Якщо соціальними мережами у вашій кампанії буде займатися хтось замість вас – треба заводити саме сторінку. Тоді гарантовано не обдурюєте людей, мовляв самі туди постите. Ну і ще важлива перевага – можливість розміщувати додатки в межах сторінки, чого не зробиш у приватному акаунті.

Я думаю, будь-хто незалежно від віку може полюбити соцмережі, якщо розбереться, як з ними працювати. У США навіть політики, яким за 70, два роки два тому почали активно використовувати соціальні мережі, бо інакше програли б на фоні молодших.

За кілька років виграти вибори без соцмереж буде нереально

Соцмережі - це вже обов’язковий набір політика. Те ж саме, що і брати участь у прес-конференціях чи давати інтерв’ю. В Україні виграти вибори без соцмереж ще реально. Але за кілька років це вже буде неможливо взагалі.

Навіть дуже круті українські політики читають оновлення в своїй стрічці новин. Є такі, які не під своїм іменем спеціально заводять акаунти, щоб бути присутніми в соцмережах і дивитися, що там відбувається. Це ж гарний інструмент, щоб зрозуміти, що говорять і чим дихають люди.

Навіть дуже круті українські політики читають оновлення в своїй стрічці новин

Спочатку політикам в соцмережах цікаво. Потім вони втягуються. Просять своїх дітей, щоб допомагали. А зрештою наймають консультантів. Цей процес дуже активно відбувається.

В минулій Верховній Раді було десь 30-40 нардепів, які мали акаунти. Зараз таких близько 100. Тоді з тих 30 реально активних було 5-10. Зараз активних – 40-50. Я думаю, що через два-три роки більшість депутатів будуть мати акаунти.

Найкращий акаунт - у Юрія Луценка, великий прорахунок - у Віктора Медведчука

Найкраще акаунт веде Юрій Луценко, як це не дивно. Хоча він з’явився у Facebook кілька місяців тому, а до того взагалі не мав доступу до соцмереж. Мені здається, він приклад того, як треба вести грамотно. Відчуває, що там потрібно постити. Леся Оробець непогано веде свої акаунти, але вона поводиться там, швидше, як хороший депутат, а не як політичний лідер. Луценко ж веде себе як політичний лідер. Це інша стилістика та інше подання інформації.

По Twitter я б точно виділив Андрія Шевченка, тому що він має відчуття, як ця соцмережа працює. Він правильно закидає туди інформацію, його часто цитують ЗМІ. По кількості цитування він в Twitter точно №1.

Досить грамотно все побудовано в Тігіпка. Він навіть мав Twitter-день, коли протягом цілого дня все, що з ним відбувалося, особисто твітив з айпада. І хоча замість нього більшу частину інформації закидає його прес-служба, видно, що в нього є стратегія.

З інтернет-активністю Азарова все, що можна було найгіршого зробити, його команда зробила

З інтернет-активністю Азарова все, що можна було найгіршого зробити, його команда зробила. Його сторінка – це профанація. Для нього "зачищають" аудиторію, питання йому ставлять боти, він відповідає на питання ботів. Інші боти лайкають те, що він відповідає. Йому створюють комфортну теплу ванну, в яку він сідає і розслабляється.

Ляшко, можливо, постить сам. Видно, що в нього є команда підтримки. Але проблема в тому, що аудиторія Ляшка – не в Facebook. Тому воно виглядає натягнуто і неправдиво. Хтось, може, на сторінку і приходить похіхікати, але серйозно це не сприймають.

В Порошенка досить добре виходить. Він особисто веде FB-екаунт, особисто його читає.

Яценюк рідко щось постить, але робить це самостійно. Коли їде на роботу – завжди читає Facebook і знає, що там відбувається. В цьому сенсі він від багатьох політиків позитивно відрізняється.

Кличко – можливо інколи щось сам постить, але там зрозуміло, що за нього все роблять.

Великі фейли в соцмережах, зроблені українськими політиками? Найперше приходить на думку Віктор Медведчук. З ним була історія, коли до його акаунту приєднувалися неіснуючі люди. Він намагається бути серйозним політиком, жорстким, але виваженим. З таким іміджем людина не мала б купувати фейкові екаунти.

У наступній частині інтерв'ю ми опублікуємо аналіз Максима Саваневського про те, як саме соцмережі допомагають у виборчій кампанії, чому з їхньою допомогою важко змусити проголосувати за конкретного кандидата, чи стане в Україні популярним Twitter, і для чого команада Барака Обами часто постить в соцмережах його фото з дружиною.