Вона штучно моделюється під електоральні запити суспільства, враховуючи нішу конкурентного середовища, яку можна зайняти, а також власні іміджеві, фінансові та ситуативні фактори. Політик працює на електорат від виборів до виборів. І те, що громадяни називають завершенням виборчих перегонів після встановлення результатів голосування, для політика є відправною точкою для роботи над своїм рейтингом та боротьби за електорат.

Читайте також: Аваков забрав поліцію з-під стін Верховної Ради, обізвавши учасників протесту "мотлохом"

Засобом найбільших маніпуляцій стають ЗМІ та місця масового скупчення людей. Використовуються такі методи в першу чергу через відсутність необхідних знань, вузькість світогляду населення, бажання змін, віру в політика, появу альтернативного політика, та психологічний вплив.

Для прикладу найпростішої політичної маніпуляції візьмемо окремий кейс, який стосується скасування депутатської недоторканності (хоча юридично мова йде про обмеження недоторканності). Аргумент перший – усі політики "ЗА". І ті, що відносять себе до провладних, і ті, що є опозиційними. Усі об'єдналися довкола змісту теми. Суть теми та підхід до її вирішення роз'єднали політиків.

Президент запропонував варіант вирішення питання з 2020 року, тобто скасувати депутатську недоторканність для парламентарів наступного скликання. Логіка досить проста, яку можна пояснити кількома аргументами. Під час гри правила ніхто не міняє. Парламент є своєрідною опорою для президента, особливо в протистоянні з ще одним органом виконавчої влади – Кабінетом Міністрів України. Для внесення змін до Конституції, окрім 300+1 голос, потрібно ще рішення Конституційного Суду. Зважаючи на політичну кон'юнктуру, правовий аспект та міжвладні домовленості позиція президента виглядає цілком життєздатною.

Народні депутати ще влітку цього року зібрали більше 150 підписів, і визначили, що готові зняти з себе недоторканність вже з 2018 року. Розуміючи процедуру, яка передує розгляду цього питання, та необхідність затверджувати рішення двома сесіями парламенту, а головне небажання самим опинитись в зоні ризику, можна сказати, що народні обранці трошки зманіпулювали.

Свою окрему технологію маніпуляції використала Юлія Тимошенко. В мережі Фейсбук однопартійцями та симпатиками активно поширювалась заява від лідера партії "Батьківщина" про зняття з неї депутатської недоторканності. Повідомлялось, що відповідна заява була написана на прохання журналістів. Однак, якщо цю процедуру проходити в рамках закону і заявляти не для піару, а для результату, то така заява мала бути написана не на камеру, а на ім’я спікера парламенту, зареєстрована і передана в апарат Верховної Ради для її опрацювання і внесення в сесійний зал для голосування.

Заклики і заяви інших політиків про зняття депутатської недоторканності в ефірах слугували тоном, хвилею теми. І не ставили за мету отримати результат. Цю ж тему підхопив Міхеїл Саакашвілі. Він закликав зняти депутатську недоторканність уже завтра. При чому ні юридичні механізми, ні конституційні процеси його не дуже цікавили.

Оскільки він не є парламентарем, то його інтерес до зняття депутатської недоторканності виглядає дещо нелогічним. Однак його маніпуляції теж можна розглядати як окремий кейс, щоправда вже не тематичний, як в попередньому прикладі, а особистісний.

Прорив державного кордону, втрата паспорту, виступи на мітингах громадських активістів – все це більше схоже на спектакль, а ніж на публічну гру політика-іноземця. Серед не менш гучних заяв, які апріорі відповідають запитам певної частини населення, але не є здійсненними в правовій, часовій чи економічний площині, звучали: заборона олігархам бути власниками медіа; потреба ліквідувати обласні і районні адміністрації тощо.

Чому так відбувається?

Політики-маніпулятори не можуть чекати. Адже гучні заяви, які відповідають запитам суспільства часто використовують в короткотривалих виборчих кампаніях. Іноді їх називають десантними кампаніями. Тобто людей висадили, вони зробили свою роботу, і повернулись займатись своїми справами. Маніпуляції, які певний час не дають результату, забезпечують розчарування в таких політиках.

Треба пам'ятати про дві сторони маніпуляції. Якщо для політика часто це гучна заява, зручна тема, щоб заговорити електорат і перетягти важелі політичних симпатій. То для громадян – це озвучення проблеми, яку зобов'язані вирішити ті, кому вони надали право через мандат довіри приймати рішення на вищому рівні.

Ви запитаєте, хто більше постраждає від гри в маніпуляцію? Відповідь очевидна – політики. Громадяни вже не відчувають себе просто електоратом, тому ціна маніпуляції з кожним днем зростає. Теми мають оновлюватись, озвучені проблеми мають вирішуватись. В іншому випадку політики не лише не отримують стійкий орієнтований на них електорат. Вони ризикують опинитись за межею великої української політики, адже їх маніпуляція зіграла проти них.

Читайте також: Порошенко затвердив підвищення пенсій