"Ми втрачаємо рідних": українці провели масштабний мітинг в центрі Варшави

Громадська ініціатива була організована Euromaidan-Warszawa у відповідь на посилення обстрілів українських міст і зібрала понад дві тисячі учасників.

Дивіться також Щоб розблокувати кордон з Україною: польський уряд піде на умови фермерів

Українці прийшли мітингувати попри тріскучий мороз

Попри лютий мороз, на мітинг прийшли багато людей. Чимало українців прийшли разом з дітьми. Деякі учасники мітингу втратили рідних у результаті російських атак.

Мітингувальники висунули багато вимог, однак основні з них: зброя для захисту цивільного населення, літаки F-16, системи протиповітряної оборони, безпілотники та ракети з великим радіусом дії. А ще – ізоляція російських дипломатів, заборона їм доступу до міжнародних майданчиків, розмороження заморожених російських активів та використання їх на допомогу Україні.

Україна не може знову чекати на допомогу, Путін кожного дня бомбить мирні міста та вбиває цивільних. Ми просимо про конкретні речі, бо не маємо часу чекати. Немає часу в тих, хто зараз на фронті під обстрілами. Європейські політики повинні це усвідомити. Європа вважає, що в нас є десятиліття, щоб перемогти Росію. Але в нас нема десятиліть. І в Європи, до речі, теж. Україні потрібна протиповітряна оборона тут і зараз,
– звернулася до світу лідерка громадської організації Euromaidan-Warszawa Наталка Панченко.

На акцію також прийшла Поліна Мельникова, яка під час обстрілу 2 січня 2024 року втратила бабусю – професорку Києво-Могилянської Академії Людмилу Василівну Шевцову. В будинок Людмили на Солом'янці в Києві прилетіла ракета.

Поліна Мельникова розповіла, що її батьки та бабуся жили в сусідніх квартирах. Квартира батьків зруйнована, а від квартири бабусі фактично нічого не залишилося. Людмила Шевцова померла в машині швидкої допомоги.

Рідні не залишилися за кордоном, тому що хотіли жити тільки в Україні, а зараз батьки досі не можуть прийти до тями. Дехто втомився від війни, дехто опустив руки, але війна продовжується, гинуть люди, і я хочу, щоб світ про це знав. Знав, що ми втрачаємо рідних, втрачаємо кращих. І пам‘ятав, що у війни немає кордонів, вона може дуже швидко поширюватися,
– сказала Поліна.

Через майже два роки війни чи не кожен учасник акції має свою історію, яка змусила його прийти. І кожна з цих історій болить.

Киянка Анна була на третьому місяці вагітності, коли дізналася, що її коханий загинув під Бахмутом. На мітинг також прийшла Олеся Кущ з Ірпеня, яка втратила будинок і тепер мешкає у Варшаві з родиною.