Андрей Шептицький – герой своєї епохи
Кожна епоха породжує своїх героїв. Церква також потребує духовних наставників, які могли б супроводжувати вiруючих людей на їхньому шляху. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
Зауважте Андрей Шептицький врятував сотні євреїв, але не став "Праведником світу": чому так сталось
Перші десятиліття 20 століття були важкою епохою і відзначилися трагічними подіями. Нові виклики, які постали перед світом, і великі проблеми, що охопили людство, вимагали також визначних лідерів. Провидіння подарувало Українській греко-католицькій церкві великого єпископа, який прослужив майже 45 років і був невичерпним джерелом сили, завдяки якій УГКЦ зуміла протистояти та пережити найлютіші переслідування, що здійснювалися проти неї.
Праведний Андрей Шептицький – це визначна і багатогранна особистість, яка протягом тривалого періоду була мудрим наставником. Основою з його пастирських дій була вірність візантійському обряду, залишаючись разом з католицькою церквою та Папою Римським.
Існування Української греко-католицької церкви відбулося завдяки його вірі, мужності та непохитній надії. Своїм пасторальним вибором, який був прив'язаний до тодішньої реальності і водночас динамічно спроєктований на майбутнє, він здійснював важливий вплив на український народ.
Також в його творах і проповідях виразно висвітлюється мудрість. Кожне втручання митрополита мало на меті змусити людей активно зростати у вірі та супроводжувати їх у релігійній діяльності, в милосерді непохитному забобонами, свідомими в довірі до Бога та відданості Богоматері та святим. Він вселив вірянам любов до Батьківщини, прихильність до сімейної єдності, до виховання та повчання молоді, до християнської солідарності з бідними. Підтримував розвиток сільського господарства як джерела економічного добробуту, що забезпечує гідне життя. Митрополит працював над відновленням та примноженням архітектурної, художньої та історичної спадщини України.
З людського погляду, фігура Андрея Шептицького є привабливою тим, що він жив своїм покликанням, проповідуючи євангельське послання доступним для всіх. Це людина з великою душею, високим інтелектом та рівновагою, яка присвятила свої здібності та серце служінню Церкві. Він з чіткістю та сміливістю присвятив свою пастирську дїяльність духовному, культурному та організаційному оновленню греко-католицької церкви в Україні та діаспорі.
З цією метою Шептицький підтримував монахів-студитів, які були вірні автентичнїй східній традиції, і захищав ідентичність своєї Церкви, звільняючи її від усіх форм літургійного гібридизму латинського походження, які розмножилися за останнє століття і не відповідали її візантійським корінням.
Для задоволення потреб громадян, особливо найбідніших, він у 1904 році долучився до заснувння у Львові лікарні, яка функціонує і сьогодні.
Для закріплення історичної пам'яті людей в 1913 році Шептицький відкрив Національний музей та бібліотеку і був ініціатором різних соціально-культурних та благодійних фондів.
Слід також підкреслити його відвертість до чину отців Редемптористів, приймаючи з щирістю свяшченослужителів, зокрема латинського походження, які приносили добро серед українців як у Новому Світі, так і на Батьківщині.
Він жив своєю вірністю Хресту, як у знайомому виразі "A cruce salus", яким Христос закликав кожного християнина бути "у світі", але не від "світу". Він був людиною діла і знав, як знайти поживу в молитві, медитації та покаянні. У своєму серці митрополит залишався вірним монахом протягом усього життя, навіть коли був єпископом. У 1923 році він написав: "Я є монахом і не хочу нічого більше, ніж залишитись у монастирі, у мирі та покаянні протягом всього життя".
У своєму коментарі щодо Правила Святого Василія митрополит перелічив ключові теми василіянського аскету: смерть, смирення, любов до Бога та до ближнього аж до мучеництва. З часів семінарії він проявив велику працьовитість і завзяття, які потім, у священицькому служінні, дозріли до справжньої пристрасті добра душі.
Він був людиною сильною в молитві, глибокому спогаді, покаянні, милосерді та покорі, терпінні у багатьох моральних і фізичних стражданнях, яких Шептицький зазнав, палкої любові до Церкви, до свого народу та до всього Сходу.
Як Шептицький йшов проти більшовицького режиму?
Митрополит Андрей Шептицький у своїх пастирських посланнях залишив дорогоцінні повчання та роздуми на різні духовні та соціальні теми. Він запропонував виховні та організаційні моделі, які гармонійно поєднують західний і східній досвіди. Вони чітко викривають заповзятливого і невпинного священника і людину, нестримного апостола та місіонера єдності, який зумів поєднати справжню апостольську та благодійну діяльность, внутрішню сутність людини, життя в молитві та аскетизм.
У пастирському листі 1936 року "Пересторога перед комунізмом" митрополит чітко висловлює свою позицію: як позбутися від ідеології та практики більшовицького режиму, починаючи з самого низу. Однаково він критикує і капіталізм. Шептицький переконував, що християнські цінності можуть протидіяти марксистській ідеології та небезпеці капіталістичної системи, яку він вважав аберантною.
Митрополит Шептицький відверто звинувачував більшовиків у великому голоді та понад 4 мільйонах загиблих радянської України. Він повторював, що співпраця з комуністами означає підтримку експлуататорської та гнітючої економічної системи і прогнозував таким людям несправжній і недосяжний рай. Він писав, що соціальне питання, яке перебуває в руках комуністів, є великою загрозою для Церкви та всього людства.
Митрополит жив в історичних обставинах, які відзначились тривогою, невпевненістю, матеріальними та духовними злиднями, котрі й важко описати. До відкриття Другого Ватиканського Собору він став розповсюджувачем сміливих душпастирських дій щодо свободи релігії та емансипації народів. Він полегшив страждання свого народу і вирішально сприяв виживанню греко-католицької церкви на Галичині, не втручаючись при цьому в партійні чи націоналістичні суперечки.
Після розпаду Австро-Угорської Імперії та під час Другої світової війни він заради свого народу повністю ідентифікував себе з ним, підтримуючи його справедливе прагнення до незалежності та утворення суверенної держави, згідно з тезою президента Вільсона: "Кожен народ має право на своє суверенне самовизначення".
Численні свідчення показують, що митрополит був гуманною та чуйною людиною. З усіма, хто наближався до нього під час війни чи в мирний час, чи то християнин, єврей, невіруючий або атеїст, митрополит поводився по-братськи. Це суперечить звинуваченню у тому, що він робив "вибіркове благодійництво".
Андрей Шептицький у 1920-ті роки / Фото з родинного архіву Шептицьких
Митрополит був поліглотом та невтомним пастором, сповненим любові та милосердям до всіх своїх вірян, навіть тих, хто з економічних чи політичних причин повинен був залишити Батьківщину та емігрувати. Під час своїх візитів за кордоном він проповідував слова підтримки та надії, щоб діаспора залишалася об'єднаною: лише таким чином вона могла зберегти свою національну, культурну та релігійну ідентичність. Митрополит стимулював інтеграцію українських іммігрантів у приймальниз країнах, уникаючи форм геттоїзації чи маргіналізації.
Він був хороброю людиною і водночас розсудливою, скромною та заповзятливою, Шептицький відзначився глибокою повагою до думок інших. Він був обдарований чудовою здатністю слухати, терпінням і завзятістю у досягненні своїх цілей, він знав, як глибоко зачепити своїх співрозмовників. Його злагодженість та інтелектуальна чесність викликали захоплення всіх, з цілею привернути увагу влади та преси, навіть країн, які безпосередньо не були задіяні або зацікавлені в українському питанні.
Читайте також Військовий капелан розповів, як змінилася роль священника на фронті під час вторгнення
Для своєї пастирської діяльності на Галичині Шептицький черпав натхнення з римського соціального навчання магістерум. Він став яскравим прикладом союзу з Римом, про який інформував під час своєї праці, залишаючись вірним своїй вразливості східного слов'янина. У найсмутніші моменти переслідування його віра дозволила греко-католицькій церкві залишатися вірною Христу та римському престолу на землі аж до мученицької смерті.
Чому Шептицького звинувачували у співпраці та нацистською Німеччиною і чому це – неправда
Митрополит усвідомлював, що єпископ не може бути стороннім до умов життя, несправедливості та страждань людей загалом. Ізольований від світу і практично не знаючи умов нацистської Німеччини, він, як і багато українців, уявляв прихід Вермахту як звільнення від російської окупаціїі, коли німці захопили Львів, він особисто надіслав подяку Гітлеру, як визволителю.
Незабаром Шептицький зрозумів, що його довіра була марною. Нацисти, представляючи себе християнами, встановили такий самий жорсткий режим, як і радянський, та продовжували переслідування та винищення євреїв в Україні. Своїми проповідями митрополит безуспішно намагався відкрити очі молоді, закликаючи не сплутуватися з есесівцями.
Попри ризики для власного життя, він не думав про себе, а врятував понад 150 євреїв, ховаючи їх у різних монастирях своєї архієпархії. Навіть в таких умовах митрополит Андрей героїчно жив найважливішою християнською чеснотою – любов'ю.
Згодом історики тривалий час звинувачували його у неоднозначності та ледь не у співпраці з гітлерівськими окупантами. Однак в останні десятиліття критика поступово набула більш врівноваженого характеру. Не менш складним був вибір і папи Пія XII щодо євреїв – протестувати публічно, провокуючи загострення нацистських переслідувань, чи мовчати і рятувати якомога більше євреїв і тим самим посилювати негативні судження істориків?
Засуджуючи постать Шептицького, слід враховувати історичний контекст, у якому він жив і працював. Були б марними перед обличчям жорстокої зброї засудження греко-католицького єпископа такими, як вони були для папи Пія XII.
Останні роки свого пастирського життя Шептицький наполегливо та пристрасно закликав українців до національної та релігійної єдності. Проголошував, що головна місія для духовенства, як православного, так і греко-католицького, – зробити все можливе, щоб зрозуміти один одного та сприяти побудові релігійної та національної єдності українського народу. Радянська окупація 1944 року поклала край благородному замислу митрополита.
Помер Шептицький у фізичних і моральних стражданнях, поділяючи долю святих, бо учень не може перевершити майстра, але відповідає майстру і в житті, і в смерті. Апостол Павло казав, що він мав у своєму серці відчуття Ісуса Христа.
Беатифікація Преподобного Андрея сьогодні може стати знаком подяки УГКЦ за її багатовікове свідчення віри та заохоченням продовжувати свій шлях і відповідати викликам сучасності, продовжуючи залишатися надійним свідком Доброї Новини. Це також може бути хорошою ознакою для міцного відновлення екуменічного діалогу між православними церквами та католицькою церквою.