Зрозуміло, що в широкому, мирному світі волонтери займаються різноманітними мирними справами: слідкують, щоб діти безпечно перетинали автошляхи біля шкіл та дитячих садків, розбивають клумби та садять дерева в парках, безкоштовно допомагають організовувати великі свята тощо.

В Україні волонтери – це, насамперед, ті, хто взяв на себе допоміжні справи, пов'язані з війною. Не всі, але насамперед (я не забуваю, що волонтери в нас і дітям в дитячих будинках допомагають, і стареньким, але й ці справи, нехай не на пряму, теж пов'язані з війною та витікаючими з нею проблемами). Це ті, хто з самого 2014 року тягали на фронт всяку всячину – від цигарок, шкарпеток, взуття та термосів із гарячими стравами до броників (о, ці броники!) та рацій, від лептопів до чортових іграшкових безпілотників, які бодай якийсь час все ж таки забезпечували наших бійців "очима".

Читайте також: "Господі, нєфть поднімі!" Або Хроніки пікіруючої Росії

Це ті, хто організовували на приватних автівках медеваки, бо армійських було катма, й витягали з передової поранених бійців. Це ті, хто лізли в пекло не зі зброєю, а з допомогою тим, хто в тому пеклі жив та зі зброєю не розставався.

А також – і нехай мене за це не лають, що я, мовляв, ставлю їх на одну ступінь із фронтовими відчайдухами – ті, хто місяць за місяцем, рік за роком по копієчці віддавав на фронт власні гроші. Віддавав, відриваючи від себе. Пам'ятаю, в 2015 році покійний Льоня Краснопольський стартував кампанію "Філіжанка кави" й закликав всіх небайдужих просто відмовитись від однієї кави та передати гроші за неї на фронт. Збирались тисячі.

Пам'ятаю, як з Америки на мій тоді ще живий PayPal аккаунт (він загинув від ватного наклепу через збирання грошей для "Миротворця") прилетіли три долари з поясненням, що це дитина віддала бійцям свої гроші на сніданок і вибачається, що більше не має. Пам'ятаю (не стану називати імені, але ця мужня жінка мене читає зараз), коли гроші доброго та чесного хлопчини, який загинув у Німеччині, були віддані його матусею на купівлю для одного з наших підопічних підрозділів нової автівки.

День українського волонтера відрізняється від світового ще й тим, що він плавно переходить в день завтрішній – День ЗСУ. Не замислювалося, але так вийшло найправильніше, як гадаєте? Обидва дні – наші.

Вітаю вас усіх, бажаю нам із вами плідної роботи, відсутності втоми та відчаю (я пам'ятаю, як вони захлинали в перші роки... потім пропало) і звичайноперемоги. А тоді – з превеликою радістю можемо ставати волонтерами в міжнародному сенсі цього слова: висаджувати дерева, переводити діточок через дороги та допомагати на святах.

Слава Україні!

Читайте також: #ІнтерполНеНаш