Перед Вільгельмом відкривалися необмежені можливості, а він обрав боротьбу за незалежність України.
Закінчивши військову академію, стає командиром загону австрійської армії в Золочеві. При цьому домагається, щоб із нього виключили представників усіх інших етносів, залишивши лише українців. До форми своїх солдатів додавав жовто-блакитні відзнаки та заохочував пишатися своїм національним корінням. "Коли я признаюся до українського народу, то і ви можете сміло це робити", — говорив Вільгельм.
Він вивчає історію України, а під уніформою носить вишиванку, яку йому подарував один із побратимів. За таку позицію отримує прізвисько Василь Вишиваний. На звинувачення в надмірних українських настроях князь спокійно відповідав: “Почуваю себе українцем й інтереси України для мене на першому місці”.
Після утворення УНР його військова група йде на Правобережжя витісняти з українських земель більшовиків. При цьому Вільгельм стає настільки популярним у народі, що німці вимагають забрати його з України: бояться, щоб не очолив змови проти гетьмана Павла Скоропадського. Молодий Габсбург не бажав перевороту, хоча й Січові стрільці та навіть митрополит Шептицький бачили в ньому керівника України.
Коли за згодою Петлюри Галичина стала польською територією, розчарований Вільгельм подає у відставку і їде до Відня. Видає збірку україномовних віршів, керує газетою "Соборна Україна".
Про його бажання створити українську державу, здавалось, забули всі, крім сталінської розвідки.
За підозрою у зв'язках з ОУН секретна служба СМЕРШ заарештовує нащадка австрійських монархів і переводить його в Лук'янівську в'язницю. На допитах він розмовляє українською. Так званого "українського буржуазного націоналіста" засуджують до 25 років таборів. Та Сибір Габсбург не побачив. Від туберкульозу помер у Києві.