Розкол вже стався: чи можливий бунт у російській армії

При цьому не можна казати, що у керівництві російського війська всі сприймають політичні рішення про продовження війни у будь-який спосіб як щось насправді необхідне. Деякі генерали та навіть політики розуміють, що Кремлю треба виводити залишки своїх армій з України, адже подальші військові провали цілком можуть призвести до розвалу Росії.

Дивіться також Людина з найближчого оточення Путіна почала прямо критикувати його дії у війні, – WP

Однак Путін та його найближче оточення збирається і надалі закидати у бій все більшу й більшу кількість росіян, вести загарбницьку війну до останнього солдата, аби лише відтермінувати свою поразку.

Ніхто не сумнівається у неможливості російської перемоги

• Певна частина військово-політичного командування країни-агресорки досі вірить у те, що Україну можна подолати військовим шляхом. До таких осіб, судячи з усього, належить і сам Путін.
• Однак є достатньо багато генералів та офіцерів вищої ланки, які усвідомили неможливість російської перемоги. Адже найбільш боєздатні сили ворожого війська вже знищені, а загони зеків та непідготовлені мобілізовані ніяк не зможуть вистояти проти українських титанів із західним озброєнням.
• І хоча загальна контрольованість особового складу з боку командування не підлягає сумніву, кожна перемога України на полі бою суттєво наближує російську поразку. Адже еліти бачать, що король виявився голим, що "друга армія світу" є слабкою, а тотальна війна руйнує економіку Росії. Державні компанії, та підприємства, які належать олігархам, втрачають свої ринки збуту, що вкрай негативно впливає на здатність Москви не тільки виживати, але й вести війну.
• Санкційні обмеження, а також відсутність будь-якого технологічного імпортозаміщення вже поставили хрест на можливості Росії відновити боєздатність загарбницького війська. Кремль більше не може будувати сучасні танки, ракети та літаки, як і вести масштабні наступальні бойові дії для швидкого й переможного виходу з конфлікту.

Всі ці чинники призводять до того, що через кілька місяців росіяни воюватимуть зі зброєю з американського ленд-лізу – того самого, який отримували ще діди під час Другої світової. Однак ніяких "можем повторить" вже не може бути, бо технологічна різниця між озброєнням Росії та України є неймовірною.

То ж чим далі ЗСУ відтіснятимуть окупантів на всіх фронтах, чим ближче війна підбиратиметься до російських кордонів чи Криму, тим більше загострюватиметься конфлікт всередині російського командування. Адже повне оголення тилів заради досягнення успіху на чужій землі цілком може призвести до необхідності оборони Бєлгорода, Курська чи навіть Москви, а втрата армії в Україні зробить Росію не здатною захищати свої території. 

Втім, більш ймовірним виглядає не варіант переходу бойових дій на російські землі, а початок міжусобиць між елітами. Якщо влада Путіна серйозно похитнеться, а у Кремлі почнеться боротьба за трон, Росії знадобиться підготовлена та контрольована Москві армія – якої через пів року може уже і не бути.

Деякі генерали вже зараз хапаються за голову при роздумах про те, що робити, якщо, наприклад, Кадиров припинить отримувати від Москви гроші та оголосить про вихід Чечні зі складу федерації, або ж піде війною на Дагестан для посилення свого впливу на сусідню республіку.

Напад на Кримський міст у поєднанні з нещодавніми військовими невдачами Росії та частковою мобілізацією спричинили пряму критику Владіміра Путіна та Кремля. Націоналістичні росіяни та військові блогери критикують російського президента за нездатність відверто аналізувати важливі події. Путіну дорікають, що він постійно не звертає уваги на такі важливі інциденти. Про це кажуть, зокрема, і фахівці американського інституту вивчення війни. Аналіз від ISW – читайте далі.  

Бунти серед солдатів малоймовірні

У той же час чекати на якісь масові протести, влаштовані звичайними ординцями, навряд варто. Бо середньостатистичний "Ванька" більш схильний до того, аби піти на забій заради свого царя, аніж до відмови від виконання наказів. Попри тисячі загиблих, неймовірно дурні рішення офіцерів, втрату захоплених територій, російські військові та "чмобіки" бояться зустрічі з загонами кадировців більше, ніж смерті чи українського полону.

Втім, із кожним днем кількість осіб, яка здалися українським захисникам, збільшується, а втрати серед армії –  зростають. І хоч Путін, Шойгу та Патрушев хочуть вести війну, здатність окупантів до участі у бойових діях постійно зменшується. Неадекватність військово-політичного командування Росії стає дедалі більш очевидною. Тому якщо на щось Україні й можна сподіватись, то на заколот вищого командування на фоні втрати боєздатності армії. Адже у бунтах рядових солдатів генерали не зацікавлені, а їх здатність тримати військо в страху поки що не викликає сумнівів.