Слов'янськ – одна з головних цілей для росіян у війні проти України. І не випадково, адже місто має не лише стратегічне, але й ідеологічне значення для ворога. Саме тут навесні 2014 року почали діяти диверсійні загони Ігоря Гіркіна-Стрєлкова, котрі прибули з Росії. Саме з цього фактично і почалася війна в Україні ще у 2014 році.

І ось через 12 років російські війська знову націлилися на захоплення Слов'янська. По місту щодня б'ють дрони й керовані авіабомби, подекуди – реактивна артилерія. Над східними околицями міста вже літають FPV-дрони.

Наприкінці лютого нам випала нагода побувати на Слов'янському напрямку та поспілкуватися з командиром батальйону безпілотних систем "Сапсани" 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького – Михайлом "Депутатом" Трачем. Ми розпитали його про ситуацію на напрямку зараз, ворожі плани та загрози, які нависають над Слов'янськом. Про все це і не тільки читайте в ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу.

Цікаво "Позицію тримати не складно, складно туди зайти й вийти": інтерв'ю піхотинця, який місяць з осколками був на нулі під Лиманом

Яка зараз ситуація на Слов’янському напрямку і, зокрема, у зоні відповідальності вашої бригади?

Перш за все треба зазначити, що ворог систематично намагається просунутися саме в напрямку Слов’янська і Краматорська. Це – найголовніші з завдань на так звану "спецоперацію". Якщо згадувати 2014 рік, коли все це почалося, то першим містом, куди заїхали диверсійні загони Гіркіна, був саме Слов’янськ.

Це важливий транспортний вузол, велике промислове місто. Контроль над Слов’янськом і Краматорськом взагалі фактично буде означати контроль над всією Донецькою областю. Після того, як ворог майже покінчив з Покровськом, його наступні цілі – Слов’янськ і Краматорськ. Тому вони будуть зосереджувати тут свої максимальні зусилля.

Глобальна ціль – захоплення Слов’янська і Краматорська, всього Донбасу. А якщо говорити про тактичні цілі – то які вони?

Ворог безпосередньо в нашій смузі намагається вийти на бар’єрний рубіж – канал Сіверський Донець – Донбас, в напрямку траси Е-40, щоб отримати доступ до висоти й здобути контроль над нею. Вони тоді зможуть працювати звідти "мавіками" і FPV на радіокеруванні для уражень по Слов’янську.

Якщо брати лінію фронту ліворуч від нас, це напрямок Сіверська, то завдання – вийти на Рай-Олександрівку, Миколаївку і з цього рубежу рухатися до Слов’янська.

Але для цього їм потрібно на кількох ділянках форсувати річку Сіверський Донець, що зараз складно. І до літа це буде складно зробити, бо вона буде повноводна. Узагалі це складне завдання, бо під час кампанії у 2022 році ворог не зміг цього зробити.

Слов'янський напрямок
Ситуація в районі Слов'янська і Краматорська станом на початок весни / Карта DeepStateMAP

Водночас у напрямку Костянтинівки ворог хоче заволодіти містом і рухатися на Дружківку. Тоді вони будуть рухатися з напрямку Костянтинівки, Дружківки та Добропілля, аби створювати виступ для оточення Слов’яно-Краматорської агломерації.

А як на поточну ситуацію вплинуло те, що у грудні 2025 року росіяни окупували Сіверськ?

Скажімо так, Сіверськ фактично розташований у низовині. Тому оперативного впливу це не мало. Проте тактично ворог наблизився до висот, що розташовані за Сіверськом, і намагається захопити їх.

Якщо їм вдасться там закріпитися і перемістити туди свої підрозділи БпЛА, то це буде створювати додатковий тиск на наше угруповання військ – ворог зможе активніше працювати по наших тилах і різати логістику.

Сіверськ, як і Лиман, називають "східною брамою" до Слов’янська і Краматорська. Сіверськ – окупований, Лиман зараз росіяни намагаються захопити знову. Якщо їм це вдасться, як це вплине на Слов’янський напрямок?

Тиск на Лиман і Сіверськ, а також тиск на напрямку Добропілля, – це складники великої кампанії з оточення Слов’янсько-Краматорської агломерації. Тобто ворог планував створити два клини, якими міг би "закрити" нас десь у районі Барвінкового.

Донеччина
Ворог хотів зробити велике оточення агломерації Слов'янська і Краматорська / Карта DeepStateMAP

Такий план у ворога не вдався, хоча були певні просування. Однак завдяки діям українських військ ці просування ми змогли ліквідувати.

Якщо дивитися у глобальній перспективі, то ворог не полишає своїх намірів і буде перекидати на цей напрямок все більше і більше резервів, тому що по тих книгах і доктринах, по яких воює, він переконаний, що просуватися треба саме так.

Ви згадали про Добропілля. Минулого літа як і Добропілля, так і Білозерське за лічені дні були спустошені після російських обстрілів. Фронт до міст не дійшов, але вони фактично пусті. Слов’янськ і Краматорськ набагато більші міста, але все ж чи нема загрози такого сценарію для них?

Зараз Слов’янськ і Краматорськ – живі міста. Тут працює певна промисловість, магазини, деякі підприємства, комунальна сфера працює. Звісно, людей стало менше, ніж було. Дух війни відчувається, коли є обстріли – КАБи, ракети, РСЗВ і навіть поодинокі FPV-дрони, які залітають на околиці.

Але якщо фронт наблизиться на небезпечну глибину, а це так звана сіра зона, тобто 10 – 15 кілометрів безпосередньо до міст, то це буде зона досяжності звичайних FPV. Тоді цивільному населенню доведеться їхати звідси, бо проживання стане нестерпним і небезпечним.

Якщо дивитися на зведення Генштабу, то відносно інших напрямків, на Краматорському – доволі низька активність. То що, росіяни вірять у те, що зможуть захопити Слов’янськ, але мають сумніви щодо Краматорська?

Якщо дивитися на перебіг бойових дій, то в них зараз важливіше завдання – закрити питання по Костянтинівці. Бо тоді вони зможуть перекинути певні резерви, щоб з боку Часового Яру рухатися в напрямку Дружківки і Краматорська.

Для того, щоб розпочинати наступальну операцію на Краматорськ, їм треба вирівняти фронт. З боку Слов’янська також є наші вклинення, які треба вирівняти.

Донеччина
У випадку окупації Костянтинівки ворог почне наступ на Краматорськ / Карта DeepStateMAP

Зараз чимало експертів кажуть, що головна битва за Донбас буде відбуватися саме за Слов’янськ і Краматорськ. Погоджуєтеся із цим твердженням?

Фактично контроль над Донецькою областю ворог зможе отримати тільки якщо захопить Слов’янсько-Краматорську агломерацію. Потім – вийти на адмінкордони Донецької області й робити так звану "зону контролю".

Росіяни ж ставлять собі завдання нібито, щоб території, які вони включили до свого складу, перейшли під повний контроль в адміністративних межах і плюс щоб була буферна зона. Відповідно, якщо вони захоплять Краматорськ і Слов’янськ, їм ще треба буде створити якусь буферну зону. І тільки тоді можна буде говорити, що вони щось там контролюють. Поки що вони тут зовсім нічого не контролюють.

Нещодавно на Олександрівському напрямку почалася серія успішних контратак на Дніпропетровщині. Чи має це вплив на ситуацію на півночі Донеччини, наприклад, чи не перекидає ворог резерви звідси?

Якщо брати до уваги тактику ворога на фронті, то крім просочування це також тактика "тисячі порізів". Він намагається постійно малими піхотними штурмовими групами шукати слабкі місця в нашій обороні. Коли знаходить – максимально намагається відправляти туди резерви.

Та ситуація, яка була на Дніпропетровщині, певною мірою була зумовлена тим, що ворог знайшов якусь шпарину. Вони побігли туди як таргани. Однак фактично повного контролю над територією у ворога не було. Бо якби це було так – то там була б побудована система оборони й звідти б їх було непросто вибивати.

Ворог закріплювався там, займав якісь підвали й намагався просуватися далі. Водночас наші Збройні Сили змогли зачистити цю територію і відкинути ворога на ті позиції, де він був, а то і далі.

Відповідно, після цього контрнаступу противник має коригувати свої подальші дії. Тобто на Дніпропетровщині були залучені певні резерви, були сподівання на створення додаткового тиску. Однак це не вдалося. Коригувати доведеться не тільки в районі межі трьох областей (Донецької, Запорізької та Дніпропетровської, – 24 Канал), але й загалом у війську.

Зараз те, що відбувається на Дніпропетровщині, не впливає на нас – там інше угруповання військ ворога, яке має інші оперативні й тактичні цілі. Однак це може коригувати загальні плани ворога по всьому фронту.

Цього року в нас була вкрай складна зима і погода часто грала не на нашу користь. Чого тільки варті спроби росіян форсувати Сіверський Донець, коли він замерзав. Чи є ще приклади, коли погода грала не на нашу користь цієї зими?

Зима – найскладніший етап, і за весь час, що я на фронті – ця зима була найважча. Сніг, дощ, морози, погані погодні умови. Ворог, маючи більше особового складу, отримав можливість приховано його пересувати. У нас не було переваги в аеророзвідці й ми його не бачили. Відповідно, це ускладнило визначення його планів.

Противник мав можливість забезпечувати тили, підтягнути велику кількість особового складу, яку можна було кидати на прориви.

Основна тактика ворога, яку він зараз використовує, – тактика просочування. Несприятливі погодні умови – противник рухається. Сприятливі умови – ми знаходимо ворога і знищуємо.

Через те, що це була така складна зима, ми маємо таку ситуацію на фронті. Все просування ворога, яке було за цей час, відбувалося під прикриттям негоди.

Як тільки стабілізується погода – ми побачимо реальну картину того, де є ворог, де зміг закріпитися і будемо відповідно до цього реагувати. Зараз робити висновки про те, що ворог просунувся чи не просунувся, не можна, бо ми не показали на 100% те, що можемо зробити.

Михайло Трач
Михайло Трач, командир батальйону безпілотних систем "Сапсани" / Фото 30-ї ОМБр

Зараз теплішає і відповідно буде болото. Це зупинить ворога на якийсь час?

Це не те, що може зупинити ворога. Це просто дасть нам можливість розпочати свої активні дії. Тут і різниця між нами та ворогом. Перевага противника у живій силі, але якщо використовувати її при гарній погоді – то майже всі з них трупи. При поганій погоді певний відсоток може дійти.

Ми бачимо реакцію російських блогерів на статистики нашого Генштабу. Вони визнають, що це – тактика. Їхнє просування дається величезною ціною. І втрати в останні місяці минулого року і в перші місяці цього року зросли.

Вперше за багато років цієї війни мобілізаційний ресурс росіян пішов у мінус. Тобто вони не можуть мобілізувати стільки ж, скільки втратили. Зараз ми почнемо ще більше працювати по цьому особовому складу. Будемо знаходити й знищувати. Втрати будуть рости й результату просувань не буде.

Ворог розраховував, що ми втечемо з позицій, але ми залишаємось там. Так, противник у міжпозиційному просторі, але і ми там.

Зараз війна технологій, але минула зима, як ви й самі казали, яка була одна із найважчих. Екстремальна погода має вплив і на техніку. Чи є розуміння, що треба допрацювати і як адаптувати технології краще до таких погодних умов на майбутнє?

Ну це не перша зима на Донбасі, ми плюс-мінус розуміємо, що відбувається. Так, звичайно, ми адаптовували, наприклад, бомбери, бо були певні проблеми зі скидами. Проте ми працювали в -25 градусів, а бомбери летіли. Адаптовували батареї, робили маскування НРК.

Це все речі, які приходять з досвідом. Немає книжок, де написано, як це робити. Мусимо вчитися на ходу і на своїх помилках. Завдяки тому, що ми намагаємося до всього швидко адаптуватися і сповідуємо не радянський, а сучасний принцип, то такі речі відбуваються швидше. Ми беремо ініціативу з низу, тобто від тих, хто безпосередньо працює, і намагаємося цю ініціативу відпрацювати й відповідати на виклики сьогодення.

Який відсоток уражень зараз припадає саме на дрони?

З того, як працюємо ми та що я бачу в нашій смузі, можна сказати, що понад 80% – це втрати ворога через дрони або через заходи, здійснені ними. Тобто через дистанційне мінування та безпосереднє вогневе ураження за допомогою FPV, скидів і всього іншого.

Якщо брати до уваги виявлення, то до 95% виявлень ворожої піхоти відбувається за допомогою аеророзвідки.

Дрони зараз – це високоефективний і дешевий засіб знищення противника.

Як працюють бійці 30-ї ОМБр на Слов'янському напрямку: дивіться відео

На яку відстань зараз працюють FPV-дрони як з боку противника, так і з нашого?

Звичайний FPV-дрон на аналоговому зв’язку, десятидюймовий з боєприпасом 1,5 кілограма, в цих погодних умовах може закривати до 25 кілометрів. Але якщо ми беремо до уваги те, що позиції операторів розташовані не безпосередньо на лінії зіткнення, а трохи далі, то фактично виходить робота на 15 кілометрів. Будь-яка легка техніка, мотоцикл чи піхотинець будуть уражені.

Такий самий радіус плюс-мінус і в противника. Однак ворог має більшу кількість пілотів і може ефективніше контролювати наші пересування і різати їх. Але в нас менше особового складу, то ми підбираємо моменти, коли ворогу складно виявити нас і краще ховаємось. Противник же має більше людей і мусить робити більше переміщень, через що важче йому ховатись.

Ми зараз іноді буваємо в такій ситуації, що є велика кількість цілей і ми не завжди встигаємо їх уразити.

Важливо. Дрони зараз – вкрай важливий засіб на фронті, який дозволяє виявляти й атакувати ворога, а також забезпечувати наших бійців на позиціях усім необхідним. Однак ремонт наявних дронів, переобладнання нових коптерів та багато інших нюансів потребують ресурсів. Тому ви можете долучитися до збору для майстерні батальйону Безпілотних систем "Сапсани" 30-ї ОМБр. Щоб підтримати наших бійців на Слов'янському напрямку, ви можете задонатити на монобанку за посиланням або за номером карти – 4441 1111 2686 7880.

А які типи дронів завдають ворогу найбільшої шкоди?

Різні дрони виконують свої завдання. FPV на оптоволокні чи аналогові, "мавік" зі скидом, важкі чи легші бомбери. Якщо брати загалом, то найбільше – аналоговий FPV, бо він масовий і дешевий продукт, на нього можна причепити будь-який боєприпас. Тому на нього припадає найбільше уражень.

Але буває, наприклад, що великим бомбером розібрали якесь укриття, а вже всередину відправили нанести конкретне вогневе ураження дрон на оптоволокні.

У Запоріжжі та Сумах уже були зафіксовані випадки, коли на великі дрони росіяни прикріплювали FPV-дрони, що дозволяє збільшувати дальністю ураження й атакувати обласні центри. На Донеччині ворог використовує таку стратегію?

Ворог намагається тероризувати мирне населення, зокрема в тому ж таки Слов’янську й FPV-дрони сюди долітають. Але і та тактика, про яку ви кажете, – це елемент терору цивільного населення. Бо оці "дрони-матки" ми так само використовуємо, маємо певні свої розробки, які дають можливість залітати глибоко в тили ворога, коли він цього не очікує, і працювати. Та на відміну від них, ми уражаємо виключно військову інфраструктуру.

Важкі бомбери зараз – це не тільки про удари, але і про логістику, доставлення провізії бійцям на позиції й тощо. За цю логістику відповідають окремі екіпажі чи це завдання екіпажів, які виконують і бойову роботу?

Ця робота перекладається на вільні екіпажі. Наприклад, якщо брати батальйони безпілотних систем, то наше основне завдання – дистанційне мінування і вогневе ураження. Водночас якщо є необхідність допомогти піхоті в логістичному забезпеченні чи виконанні специфічних завдань, ми беремо це на себе і також допомагаємо.

Треба розуміти, що якою б сучасною і технологічною не була ця війна, без піхотинця і його фактичного перебування на лінії бойового зіткнення нічого не буде. Тільки його присутність відзначає ту територію, яку ми контролюємо і на якій ми стоїмо.


Піхотинці рушають на позиції / Фото 30-ї ОМБр

Скільки вильотів треба виконати бійцям на бомберах, аби забезпечити бійців на позиціях?

Менші бомбери несуть посилку на одну людину. Зазвичай це вода, їжа, якісь медикаменти. Якщо на позиції 5 людей – треба 5 таких посилок. Важкий бомбер може впоратися з цією задачею за 1 чи 2 рази.

Але не треба забувати, що в нас є й екіпажі наземних роботизованих комплексів, які за раз можуть завезти пів тонни провізії на позицію. Це все завозять на точку, звідки хлопці можуть забрати.

НРК з провізією і важкі бомбери з посилками бійцям є пріоритетними цілями для ворога?

Для них максимальний пріоритет – наші дрони-розвідники, бо це впливає на дрони, які наносять безпосереднє вогневе ураження по них. І так само на логістику – бомбери та НРК. Вони розуміють, що якщо піхота буде без їжі, без води, без ліків – воювати вона не буде.

Якщо в нас не буде розвідки і якщо в нас не буде розуміння звідки і як ворог рухається, ми не можемо ефективно вражати. Тому вони шукають наші екіпажі та полюють на них.

Ви вже згадали про НРК. Це не тільки логістичний засіб, але і бойовий. Як зараз у вас розвивається цей напрямок узагалі?

У стрілецькому батальйоні, де я служив з 2022 року, ми наприкінці 2023 року вперше використали НРК для виконання логістичних місій у себе в батальйоні. Тоді це була диковина і ніхто ще не розумів що це таке і що з ним робити.

Якщо вже говорити про мій шлях на посаді командира батальйону, то на початку минулої осені в нас були перші логістичні місії НРК саме для забезпечення наших позицій. Завдяки роботі НРК ми зберегли велику кількість особового складу, який безпосередньо займався логістикою, і вберегли транспорт.

Якщо брати ударні місії, то вже вкінці року відповідно до реформи Збройних Сил була створена окрема рота наземних роботизованих комплексів, у складі якої є підрозділ, який виконує ударні місії. Вони вже пробували декілька разів виїжджати на вогневе ураження, але поки що ми здобуваємо спроможності – ми шукаємо особовий склад, який буде займатися і працювати в цьому напрямку.

Багато підрозділів зараз зіштовхуються з тим, що не вистачає людей, десь це відчувається гостріше, десь ні. Яка ситуація у вас?

Коли я прийшов у батальйон, тут була певна кількість особового складу. Не скажу, що значна, але відтоді, як я тут командир, ми збільшили кількість екіпажів майже у 6 разів.

У першу чергу це відбулося завдяки перерозподілу особового складу всередині бригади. У цьому велика заслуга командування, яке побачило і зрозуміло, що саме так треба робити. Це також відбувається шляхом рекрутингу.

Але особового складу ніколи не вистачатиме. Навіть якщо я на 100% укомплектую батальйон, я буду казати, що мені треба люди, я створю позаштатний підрозділ. Засобів і напрямків, у яких можна розвиватися, – величезна кількість.

Також є потреба у фахівцях, які будуть усе забезпечувати, бо на одного військового потрібна певна кількість людей, котрі його забезпечують. Йдеться про майстерні – інженерні та вибухові, людей, які шукають фінансування, які створюють контент і все інше. Без цього сучасна війна не може працювати. Тому люди потрібні завжди.

І не варто забувати про те, що в певний момент люди хочуть щось змінювати, вигорають і можуть перейти кудись. Це нормальні процеси.

Основний шлях поповнення батальйону зараз відбувається через рекрутинг чи через мобілізацію?

Приходить абсолютно різна кількість людей у різний час. Одного місяця добре себе показує рекрутинг, на наступний місяць – мобілізація. Не можна сказати, що щось переважає.

Робота ТЦК є дуже важливою, бо вона постачає нам певну кількість особового складу. А робота рекрутерів є кращою в плані того, що вона постачає нам якісніший особовий склад, який вмотивований.

Але є ще так зване "сарафанне радіо", коли хтось прийшов, потім починає тягнути своїх друзів та знайомих, чи переводити їх, кажучи, що є нормальний підрозділ, адекватне командування і можна працювати й досягати результатів.

Заведено вважати, що найкращі оператори БпЛА – виключно молодь. Чи це справді так?

Молодь краще адаптована під сучасні умови війни. Вона розуміє, що таке пульт і краще розбирається в техніці. Однак старше покоління більш стабільне. Умовно, пілот "мавіка", якому 50+ років, зайшов на позицію і стабільно працює. Так, він не робитиме 50 вильотів за добу, він робитиме 30, але щодня. А молодий пілот може зробити 60 вильотів за день, а потім емоційно вигорає.

Але з власного досвіду скажу, що є молоді пілоти, які дуже гарно себе показали, супер ефективно. І так само є дорослі чоловіки, які показали себе на належному рівні, і я дуже задоволений якістю їхньої роботи і їхнім результатом.

Є ще доволі складне питання – СЗЧ. Не так давно головком Сирський казав, що кількість випадків СЗЧ зростає, якщо брати загальну армійську статистику. У вас це відчувається?

СЗЧ – не нове явище для українського війська. Абсолютно кожна війна, кожен конфлікт супроводжувався самовільним залишенням частини. Цьому є дуже багато пояснень.

Якщо брати 2022 рік, то була величезна кількість добровольців. Народ мобілізувався, я пам’ятаю як і я йшов у ТЦК, пам’ятаю тих, хто був поруч.

  • Дехто думав, що армія – така річ, де нині ти повоював з автоматом, а завтра пішов додому. Це перша частина СЗЧ.

  • Друга – розуміння бойових дій. Тут, де ми зараз – смерть ходить дуже поруч. І в деяких людей бере гору страх.

  • Третя причина – проблеми з командуванням або ж неефективне командування. Люди бачили, що їх залишають напризволяще, ними не опікуються. І якщо вони не мали можливості перевестися, то не розуміли своє місце, роль в підрозділі й для чого там залишатися.

  • Ну і ще одна причина – люди просто хотіли щось змінити, а СЗЧ – крайній варіант. Чи просто втомилися.

Тому я не вважаю, що СЗЧ як явище суперкритичне. Так, це справді проблема, але з цим можна працювати. Якщо ми будемо правильно розбирати причини й по кожній із них розуміти, чому так сталося, працюватимемо з особовим складом для запобігання СЗЧ, але справді працювати, а не на папері якимись розпорядженнями, то кількість таких випадків буде мінімальною.

Чи є у нас в підрозділі СЗЧ? Так, є. Але водночас до 90% тих, хто пішов, потім шкодують і повертаються, якщо така можливість є. Наприклад, є хлопці, які пішли, а через 2 чи 3 місяці дзвонили, казали що хочуть назад і визнали, що помилилися. Це все досягається виключно завдяки формуванню певної атмосфери. Вона має бути у взводі, роті, відділенні, батальйоні. І коли є ця атмосфера і вона працює, тоді кількість СЗЧ буде мінімальна. Це будуть поодинокі випадки.

Є зараз така популярна теза, що якщо людина не пішла у військо досі, то вже і не піде, хоч би що їй не обіцяли. На вашу думку, є зараз способи збільшити залученість людей до війська?

Хлопці та дівчата, скажімо так, призовного віку, мають більший рівень страху, ніж ті, хто тут. І це проблема. Я навіть був у ситуації, коли потрібно було, щоб хтось виконав певну роботу в тилу, писав своїм знайомим, а вони кажуть: "Ні, ми туди не поїдемо, бо там ТЦК на дорозі стоїть".

Я розумію, що відсоток людей, яких не мобілізували, є великим. І цим питанням треба зайнятися. Через те, що є інформаційний тиск на людей та інформаційний вплив від держави-агресора, до мобілізації у нас таке ставлення. І люди ховаються. Це перший вимір цього питання.

Другий вимір, це те, що ми не до кінця ще зрозуміли, що воювати доведеться усім. І ця війна – це не про терміни чи кордони 1991 року. Це взагалі екзистенційний конфлікт на рівні протистояння євреїв та арабів. Це для мене відчувається як конфлікт без термінів і без переможців. Можливо, ця війна закінчиться завтра, якимись домовленостями, але цей конфлікт і його передумови нікуди не зникнуть.

І ми будемо зобов’язані тримати боєздатне військо, яке захищатиме наші кордони. І військова повинність буде введена для всіх з часом, можливо навіть для жінок.

З 2022 року в нас сформований наратив про те, що головну перемогу ми здобули вже – ми не втратили державність, бо зникнення нашої держави було серед цілей Кремля. Але чи вважаєте ви, що битва за державність скінчилася чи все ж є загроза ще втратити її?

На мою особисту думку, щоб ми стали державою, ми маємо в першу чергу зрозуміти й знайти відповіді на ті питання, про які я щойно казав. Ми маємо розуміти, що цей конфлікт – назавжди. Якщо у нас в голові зміниться уявлення про це, ми не будемо ховати чоловіків під спідницею, не будемо вивозити за кордон дітей у 14 років, щоб їм не виповнилося 18 тут. Тоді буде розуміння того, що держава Україна відбувається і вона здатна себе захистити.

Ворог завжди в першу чергу намагається зламати нас морально. І поки ми не усвідомимо цього, то ні про перемогу, ні про державність говорити ми не можемо.


Михайло Трач / Фото 30-ї ОМБр

Що, на вашу думку, треба робити, аби змінити уявлення у людей? У нас зараз багато недовіри, багато ворожого інформаційного впливу, і водночас ми далеко зайшли у цій війні.

Треба системно працювати, вода камінь точить. Держава має на певних рівнях і важелях впливу сформувати таку політику. Це має іти з дитячого садочка, бо дорослій людині зараз не прийдеш і не скажеш: "Ти маєш захищати Україну". Тому ми маємо пояснювати дітям, вчити та проводити уроки патріотичного виховання, розповідати реальну історію.

Цей процес займе не 1 рік, не 2 і не 3. Треба виховати покоління таких хлопців і дівчат, які в першу чергу будуть думати про те, як захистити державу, захистити свою родину. І тоді ми отримаємо результат – будемо жити в Україні, що процвітає.

Бо кожен українець, який в першу чергу буде думати про захист своєї батьківщини, буде добре розуміти свої права та свої обов’язки. Він буде розуміти, що від нього хоче держава і що вона може йому дати. Така людина стане громадянином. І ми сформуємо українську державу.