В полон потрапили до 80 тисяч солдатів. Детальніше про це – у програмі "Конфлікти" на 24 каналі.

Читайте та дивіться попередній випуск Жертвами ставали цивільні: моторошні факти про операцію "Оборонний щит"

Бліцкриґ Японської імперії

Поки війська Вермахту стрімко перекроювали карту Старого Світу – на іншому кінці планети свій бліцкриґ (блискавична війна) реалізувала Імператорська Японія. На своєму піку в 1942 році Японська імперія захопила 20 мільйонів квадратних кілометрів.

Це було втричі більше, ніж завоювання гітлерівців. Під гаслом створення Великої східної Співдружності потомки самураїв кинули виклик найпотужнішим європейським імперіям. Одну із найбільших перемог армія Імперії Висхідного Сонця здобула в лютому 1942 року, коли прапор підняли над перлиною Британської імперії – Сінгапуром.


Блискавична війна Японської імперії / Скриншот з відео

Британці викупили Сінгапур у султана Джохору в 1819 році, а у 1867 – він отримав статус британської колонії. Місто і порт приносили англійській короні багато грошей. В Малаї були великі поклади каучуку і олова. Крім того, кораблі королівського флоту Великобританії контролювали Малакську протоку – морський шлях з Азії до Європи через Індійський океан.

Масштабне окопування територій

Японці давно окупували Корею і успішно вели китайську кампанію. Китайцям, попри допомогу від Британії та США, відбиватися було все важче. У червні 1940 року капітулювала Франція, вже в серпні того ж року був підписаний договір між країнами Осі: Берлін – Рим – Токіо. Маріонетковий французький уряд Віші дозволив японцям господарювати у колишніх французьких колоніях в Індокитаї.

Висхідна потужність японців не могла не зачепити інтереси європейців у Тихоокеанському регіоні, де навіть сліпий відчував наближення майбутньої війни. Таїланд, а тоді Сіам, добровільно оголосив себе союзником Японії. Таким чином імператорські сили вийшли з одного боку в тил китайцям. З іншого – попереду лежали британські колонії: Бірма і Малая.

У 1941 році, щоб втихомирити японців, Великобританія і США наклали торгові ембарго (торговельно-економічні обмеження), заблокувавши імпорт пального і ресурсів потрібних для ВПК. Серйозна загроза для країни, яка веде кілька воєн. Головна надія Токіо – імператорський флот споживав 400 тонн пального на годину. Вся нафта – імпортована.

Тому санкції європейців ставили Токіо перед питанням – що далі?

  • Або відкотити всі військові здобутки років на 50 назад і відмовитись від головного призу – очолити Азійську спільноту замість європейців.
  • Або воювати. При цьому якнайшвидше – ресурси закінчуються.

Вихід із ситуації

Японці бачили вихід у захопленні країн, багатих на родовища нафти: Бірма, Борнео, Ява і Суматра. Крім того, це дозволило б розширити контрольовані території настільки, щоб ворог не зміг атакувати домашні острови з повітря. Захоплення Малаї і Сінгапуру полегшувало завоювання Індонезії. А крім того, відкривало ворота до Індійського океану. Не дарма Сінгапур британці називали Гібралтаром Далекого Сходу.


Викуплення Сінгапуру японцями / Скриншот з відео

Морську базу в Сінгапурі британці розбудовували шаленими темпами все міжвоєнне 20-річчя. На південному березі з'явились залізобетонні капоніри з гарматами гігантського калібру – 9 штук. Батареї призначалися для відбивання атак ворожого флоту. Як згодом виявилося, бронебійні снаряди, якими вони були забезпечені, можуть послати на дно кораблі, але малоефективні для стримання піхоти.

Велика помилка

Ще одною помилкою британців було зведення 4 аеродромів неподалік берегової лінії. Летовища, перш за все, потрапили у приціл японського наступу.

Британці були переконані, якщо японці і діятимуть в районі Малаккського півострова, то точно намагатимуться насамперед захопити Сінгапур: місто-мільйонник і важливий торговий хаб. Вважали, що цю базу британського флоту, якщо і атакуватимуть, то лише з моря.

Була осінь 1941 року. Починалася пора зимових мусонів. Негода тривала до лютого. "Японці навряд чи атакували б у таку пору, коли узбережжя постійно лихоманить", – думали британці. Зрештою ці переконання стали однією із причин майбутньої катастрофи.

Напередодні катастрофи

За день до нальоту на Перл-Гарбор японці висадилися в Малаї. У складі 25 Армії під керівництвом Томоюкі Ямасіти було майже 70 тисяч солдатів, легкі танки і артилерія.


Військові дії в Малаї / Скриншот з відео

Японська 25 Армія складалася з 3 досвідчених і добре озброєних дивізій, на 80% укомплектованих із солдатів, які пройшли війну в Китаї. Участь в операції брали 200 легких танків. Дії сухопутних частин підтримували з неба понад пів тисячі літаків і флотів. Протистояли їм бійці:

  • III індійського корпусу;
  • 8 австралійської дивізії:
  • 5 британської бригади піхоти.

Загальна кількість британських військ, залучених для оборони Малаї і Сінгапуру, становила майже 90 тисяч солдатів, 250 одиниць артилерії і стільки ж літаків. На 18 транспортниках японці увійшли в Сіамську затоку.

Шок для британців

Ямасіта 7 грудня 1941 року вже зайняв перше місце, яке з'єднувало Малакський півострів з материковою Азією. Британці були шоковані. Сценарії, прописані на випадок вторгнення – не спрацювали. Комунікація між розкиданими підрозділами та командуванням була настільки примітивною, що це не дозволяло оперативно реагувати на дії противника.

На момент вторгнення британський штаб знаходився за пів тисячі кілометрів від лінії зіткнення. В японців були танки. У британців важкої бронетехніки не було. Малаю і Сінгапур фінансували за залишковим принципом. Лондон другий рік відбивався від нальотів гітлерівської авіації. І вся увага була сконцентрована тільки на європейському театрі бойових дій.

Ще напередодні битви за Малаї британське командування легковажило японців і вірило у верховенство європейської зброї. Серед військових панував стереотип невисокого комічного самурая із застарілою гарматою часів російсько-японської війни та з рушницею, як в індіанців з вестернів.


Винищувач Brewster F2A Buffalo​/ Скриншот з відео

Подальші події підтвердили, наскільки важкими бувають наслідки, якщо недооцінювати ворога. Підрозділи англійських колоніальних військ і австралійські частини, програвали вже обстріляним батальйонам Ямасіти, які тільки що пройшли з боями Китай. Крім того, велику роль відіграло те, що японці швидко опанували небо над Британською Малаєю.

На озброєнні європейців в Малаї були переважно застарілі палубні винищувачі Brewster F2A Buffalo. Вони програвали новішим і потужнішим японським Mitsubishi A6M Zero. Британцям бракувало запчастин. Зайвих клопотів додавали суперечки між англійським і австралійським командуванням авіації.

Черговим ударом стала звістка про поразку британського морського "З'єднання Z" біля Куантана. Там японська авіація пустила на дно британський лінкор "Принц Уельський" і лінійний крейсер HMS Repulse. Це була підмога, щоб підтримати сухопутні частини британців, які відбивалися в Малаї.


Матрос лінкора "Принц Уельський" Гріффітс Козз

Ти відчуваєш, як під ногами починає набиратися вода. Корабель ішов на дно. Винищувачі ще підбирали тих людей, які плавали (тих хто вмів плавати). Це уже був кінець. Корабель затонув о 12:33. Десь за 10 хв після початку атаки. Це був дуже сумний день. Ми втратили 500 офіцерів і моряків. А з корабельної компанії десь 1300,
– сказав матрос лінкора "Принц Уельський" Гріффітс Козз.

Ямасіта вирішив не перейматися зачисткою територій і зробив ставку якнайшвидше зайняти основні міста Куала-Лумпур і Сінгапур. Тому тактика японців під час Малайської операції полягала на стрімкому наступі, оточенні ворожих частин і просування вперед. Британці трималися доріг, японці слабким фронтальним ударом відволікали їх. І за цей час просочувалися по флангах крізь джунглі, беручи європейців в кільце. Малайські джунглі не були зовсім непрохідними зарослями, тому тут японці довго не затримувалися.

"Ми стримували їх 4 дні. Що просто нереально враховуючи нашу маленьку кількість. Один із наших батальйонів відправили, щоб перегрупуватися. Але вони зустріли японців дорогою туди. Нас оточили. Але через 4 дні спроб пробити кільце і вийти до своїх, ми зрозуміли, що тримати оборону ми більше без підкріплення не зможемо. І залишили нашу зброю і все що в нас було там. І відійшли з позицій" – зазначив матрос.

За місяць японці взяли малайську столицю Куала Лумпур і 11 січня 1942 відкрили дорогу на Сінгапур.

Ще на момент планування операції штаб Ямасіти визначив, що запорукою швидкості просування будуть ноги. А, зважаючи на переважно грунтові шляхи півострова і те, що наступ відбуватиметься в період мусонів – зробили ставку на велосипеди.


Японський солдат ніс на собі 36 кілограмів / Скриншот з відео

Японський солдат ніс на собі 10 літрів води, 6 кілограмів рису і викладку боєприпасів. Загалом – 36 кілограмів. Це було вдвічі більше, ніж носили на собі британські солдати. Щоб тягнути на собі такий вантаж, в японців було 12 тисяч велосипедів.

Бойові дії в Малаї показали, що британські колоніальні війська в південно-східній Азії – це швидше поліція, ніж солдати. Починаючи від командирів, серед яких було багато штрафників, яких, свого роду карали засланням у віддалені провінції. Мотивація військових частин кульгала. Наприклад, з індійської колоніального корпусу серйозну відсіч японцям давали тільки підрозділи Гурків. У них війна в крові і битися почесно. Інші ставали легкою здобиччю.

Цікаво На Криті знайшли стародавній палац зі скарбами

Частина із захоплених під час Малайської операції в полоні індійців згодом влилися в прояпонську індійську національну армію і воювали вже проти британців

Завдяки перевазі в повітрі і розбудованій мережі інформаторів, японці постійно були на крок попереду британців. Наприкінці січня 1942 року британці, не маючи сил і засобів протистояти японській армії, відійшла на Сінгапур і підірвала за собою дамбу, яка з'єднувала острів із частиною материка. Острів і місто, в якому опинилося більше мільйона людей, були абсолютно не готові до серйозної оборони.

Серйозна оборона

Британський гарнізон налічував майже 85 тисяч військових. Його командувач генерал-лейтенант Артур Персіваль зробив ставку на оборону, повністю відмовившись від будь-яких наступальних дій, попри те, що японські війська на Малаккському півострові поступалися британським більш ніж у 2 рази.

Починаючи з 3 лютого 1942 року японці почали сильний артобстріл Сінгапуру. Тонни смертоносної вибухівки сипалися на місто і його захисників з повітря. Через 5 днів почався наступ. Персіваль знову помилився, очікуючи японців зі сходу, в той час, як Ямасіта вдарив з північного заходу.

Хвилі японського десанту

Перша хвиля японського десанту висадилася на сингапурських пляжах вночі. Авіація наступаючих сил розбомбила британські прожектори, які мали допомогти вести прицільний вогонь і зрештою зірвати форсування води. Японці розпорошилися по узбережжю. Невеликими загонами вони прокрадалися до опорних пунктів австралійців, які тримали тут оборону і по одному вибивали їх.

За тиждень японці витіснили британців із останньої лінії оборони. З 10 лютого 1942 року дорога на Сінгапур була фактично відкрита. У британців закінчувалися набої. Сінгапур перебував під постійними обстрілами. Прісної води залишалося на 48 годин.

Японці захопили 2 водних резервуари у Сінгапурі. Перекрили їх і відрізали від води. Там не було води, щоб помитися, поїсти чи банально сходити в туалет,
– зазначив учасник оборони Сінгапура Барт Річардсон Юрка.

Персіваль не міг домовитися із владою міста, яка більше переймалася тим, щоб мінімізувати втрати серед цивільного населення і допомогти європейцям якнайшвидше готувати місто до штурму. Попереду була генеральна битва, думали британці.

Парадокс ситуації

Парадокс ситуації був у тому, що на той час запаси закінчувалися і в японців. Ямасіта боявся вуличних боїв у яких міг програти, адже кількісно його бійців було менше, ніж британців. І японський генерал вирішив блефувати. Він виставив ультиматум:

  • або Персіваль підписує капітуляцію;
  • або у майбутній битві полонених японці не братимуть.

Переговори про капітуляцію почалися вже коли передові частини японців пробивалися у передмістя Сінгапуру. Увірвавшись до одного із госпіталів, бійці Ямасіти добили багнетами поранених британців, а потім зґвалтували і розстріляли персонал госпіталю. Інформація про ці звірства підштовхнула Персіваля прийняти ультиматум Ямасіти.

Британський генерал вийшов до японців із білим прапором ввечері 15 лютого 1942 року. Генерал Ямасіта вимагав безумовної капітуляції. Артур Персіваль на початку пробував домовитись, але японець не перебирав словами і дотиснув британця. Над Сінгапуром замайорів японський прапор.

До неволі потрапили майже 130 тисяч англійців, індусів і австралійців. З них виставили коридор ганьби, яким, тріумфуючи проїхав Ямасіта, якого відтепер зватимуть Тигр Малаїв. Зажурений Персіваль стояв похнюплено наприкінці маршруту свого переможця. Менше, як доба минуло після його наради зі штабом, в результаті якої офіцери погодились, що бойовий дух частин, зібраних в місті, недостатній для того, аби посилати їх в бій. Більшість із тоді полонених британців загинули в нелюдських умовах відправлені на будівництво Дороги з Бангкоку до Рангуну. Її після того так і охрестили – Дорога Смерті.


Коридор ганьби з полонених / Скриншот з відео

Японці не сподівалися взяти стільки полонених – відповідно ставлення до них було жахливим.

Ми бачили чоловіка, який щось у них вкрав. Вони упіймали його і почали відбивати йому руки молотком. Тоді ми зрозуміли, що навіть найменше порушення дисципліни матиме жорсткі наслідки,
– ствердив артилерист, який вижив у японському полоні, Джек Халкер.

До 20 тисяч індійських солдатів, взятих в полон під час малайської кампанії, перейшли на бік японців і у складі індійської національної армії воювала проти британців за незалежність Індії. Щоб вберегти місто від звірств і розграбувань, в Сінгапур увійшли тільки відділи жандармерії. З наступного дня у місті почалися облави на китайців.

Актуально "Справа Василя Стуса": що варто знати про книгу, яку суд заборонив через Медведчука

"Коли ми були у Ченгі, ми бачили вантажівки набиті китайцями. Усі були зв'язані. Вони розстрілювали їх і скидали в море. Не тільки в Ченгі, а й в інших містах де були порти. За 6 тижнів вони знищили абсолютно без причини приблизно 15 тисяч китайців", – зазначив Халкер.

Усіх білих європейців інтернували в концентраційних таборах. Сингапур перейменували у Synonan-to (Світло Півдня) і поставили у підпорядкування Токіо.

Під час Малайської кампанії війська генерала Ямасіти подолали з боями тисячу кілометрів за 70 днів.

► Японці перемогли вдвічі сильнішого противника.
► 130 тисяч "аліантських" солдатів потрапили до неволі, 7,5 тисяч – загинули.
► Втрати імператорської армії становили 3,5 тисячі вбитих і 6 тисяч поранених.

Для Британії це був жахливий удар. Найбільшою поразкою – назвав падіння Сінгапуру Вінстон Черчиль, який сам менше, як рік до описуваних подій зменшив фінансування оборони у всіх британських колоніях і в Малаях зокрема.

До Сингапуру британці повернулись тільки 12 вересня 1945 року, тобто вже після офіційного закінчення війни на Тихому океані.