Почнемо з комуністів. У 1994 році вони ще сміливо використовували упізнаване агітзображення Батьківщини-матері. Головний меседж – коли були комуністи, всі жили в достатку.
Або ж із лозунгом "Назад у світле майбутнє" висміювали тих, хто відстоював незалежність.
Хто комуністів не любив, Кричав за Вільну Україну, Нехай готує домовину, А решта буде їсти-пити. Тому що ми єсть комуністи,
— казали вони в своїх кампаніях.
В'ячеслав Чорновіл, навпаки, на своїх агітках запевняв, що ставши президентом, зробить усе, щоб комуністична чума не повернулася.
Кравчук уже в 1994 році наголошував на своєму досвіді й мудрості, а Кучма в 1999 робив усе, щоб омолодити свій електорат.
А от політична кар'єра Віктора Януковича розпочалася значно раніше, ніж ми собі уявляли. Ще далекого 1990 року на сторінках газети "Єнакієвський робочий" вийшла його рекламна стаття як кандидата в депутати місцевої ради, в якій він різко наголошував на верховенстві закону.
Долой своеволие и безнаказанность чинуш от административно-командной системы! Закон – превыше всего! Полным и безраздельным хозяином продукта труда должен быть его производитель, а не вышестоящий орган!
— закликав Янукович.
За 14 років його виборча кампанія за місце голови держави виглядала більш професійно. На листівці Янукович із дещо втомленим виглядом запевняв, що його місія і сенс життя – зробити наше життя квітучим.
Якщо кампанія Ющенка запам'яталася помаранчевими плакатами зі ствердним "Так", то його опоненти у 2006-му відповідно писали "НеТак".
Улюбленим трюком політштабів віддавна було запрошувати відомих людей, особливо спортсменів.
Корупціонер Бакай у компанії братів Кличко, Блохін агітує за партію Юлії Тимошенко, Фото Лужного й Шевченка підозріло близько біля реклами одного з кандидатів тощо.