Про це та багато іншого розповідає Кейтлін Гарсіа, волонтер GoCamp із США.
Коли я вперше дізналась про GoCamp та їхню місію, не мала сумніву – я повинна взяти участь у цьому проекті. Мені потрібно було лише озирнутися на моє життя, щоб побачити важливість вивчення іноземних мов. Зростаючи у звичайній сім’ї робітників з Нью-Джерсі, я не очікувала чогось великого для себе в майбутньому. Життя у бідності не мотивує тебе пізнавати світ, навпаки формує невдоволення ним. Тоді я навіть не могла і подумати, що звичайний курс із французької мови у старшій школі приведе мене до докторантури французької літератури у Нью-Йоркському університеті, чи до того, що я буду навчати французької та ESL людей різного віку зі всього світу. Це такі моменти, які є швидкоплинними, проте залишають слід на все життя.
Якби ж мої викладачі, які розповідали мені про Флобера, Гюго та Бальзака тільки знали, який вплив ці книги мали на моє життя – адже все, що я дізналась, дало поштовх для росту всього того, що так довго спало у мені. Зараз, як вчитель черпаю від своїх студентів все, що може зробити мій світ глобальнішим. Вони представляють їхні унікальні погляди на життя, які стають викликом для моїх думок із деяких питань. Без них я б не була такою як є.
Читайте також: Волонтерство у 60: як залишатися активним у будь-якому віці
Перед подіями на Євромайдані я знала про Україну дуже мало. Уявляла цю країну, як і більшість американців, як звичайну індустріальну пост-радянську державу. Проте, після Євромайдану, це почало змінюватися. Тисячі українців, які зібрались на Майдані Незалежності для того, щоб висловити протест уряду Януковича і залишались там протягом місяців, стали поворотним моментом не тільки в історії України, але і в історії Європи.
Під час зустрічі з волонтерами GoCamp Мустафа Наєм наголосив, що українці першими віддали свої життя за цінності Європейського Союзу, не будучи державою-членом ЄС. Я вважаю, що в нинішньому політичному кліматі антиліберальних популістських рухів, які яскраво відображаються на Brexit, політиці Доналда Трампа та інтервенції російських військ – підтримка України в її боротьбі за краще майбутнє, я вірю, що є важливішою, ніж будь-коли.
З перших днів, мої учні у школі в Чернівцях запитували: що спонукало мене приїхати до України, що мені подобається тут і наскільки це відрізняється від моєї Батьківщини. Кожного дня вони задавали сотні питань. Коли ж я запитала учнів про те, ким вони хочуть стати, то дізналась, що маю справу з потенційними майбутніми лікарями, інженерами та художниками. Їх мотивація є простою – допомогти тому, хто потребує та будувати сильну державу для майбутніх поколінь. Вони знають, що вдосконалення їхньої англійської допоможе їм у майбутньому досягти більшості своїх цілей.
Програма GoCamp у школі, де я волонтерила, була спрямована на виховання активної громадянської позиції. Протягом всього часу разом мої учні навчались тому, наскільки важливо брати участь у спільноті та допомагати тим, хто цього потребує. Найбільш яскравий спогад про ці три тижні – це день відвідин сиріт у дитячому будинку. Ми привезли дитячі книги та іграшки, зокрема ляльки-мотанки. Ми провели половину дня на вулиці, бігаючи та сміючись разом. Пізніше я дізналась, що мої учні не вперше відвідували цих дітей, і я сподіваюсь, вони продовжать і далі цим займатися
Я приїхала до України з повагою до цієї країни, з повагою до здобутків Євромайдану, моїх українських друзів, які живуть у Нью-Йорку та ефірних записів Океану Ельзи. Ця повага швидко стала любов'ю, коли я познайомилась з українською гостинністю. Сім'я, яка приймала мене, зустріла на вокзалі так, начебто ми вже багато років знайомі і зробили все, щоб я відчувала себе як вдома. Інколи, вони не знали як висловитися англійською і це була можливість покращити мою українську. Кожного дня був новий досвід. Навіть їхня чотирьохрічна донечка була здивована кількістю англомовних у їхньому будинку. Одного вечора, коли ми їхали додому, вона визирнула у вікно і закричала "MOOOON!" – це були її перші слова англійською, які я вчила її, показуючи на нічне небо. Вона натомість вказувала мені на різні предмети у будинку, щоб навчити мене промовляти їх українською.
Кожна країна має свої унікальні виклики. Проте відкритість та щирість української молоді запевняє мене в тому, що країна має світле майбутнє. Розмовляючи з іншими волонтерами, я розумію, що я не єдина в такій думці. GoCamp збирає разом волонтерів різного віку, професій та вірувань. Навіть зараз, повертаючись додому я розумію, що досвід, який ми отримали, об'єднуватиме нас на роки.
Автор: Кейтлін Гарсіа. Переклад: Марія Тищенко. Фото: Катерини Пасніченко
Читайте також: Що думають про Україну в світі? Відеоопитування