Увага журналістів стала не до душі тамтешньому керівництву.
Читайте также: Українська недбалість: через прихід зими в Україні трапилась тисяча ДТП впродовж доби
Тоді директором заводу значився Володимир Чушенко. Він, до речі, виявися безпосередньо пов'язаним із фірмами російського бізнесмена Григоряна, на одній з яких його рідний брат у Москві працював топ-менеджером.
Тож 15 лютого під час зйомок на знімальну групу програми "ЦРУ. За кадром" напали біля "Кремнійполімеру". Невідомий на той момент чоловік поламав професійну телевізійну камеру та забрав у журналіста мікрофон і акумулятор.
Після приїзду поліції з'ясувалося, що нападник – тамтешній начальник служби безпеки пан Холодний, з його слів на той момент забрати в журналістів відеоматеріал було наказом його керівника директора Чушенка.
Виконавчий директор Запорізького ДП "Кремнійполімер" Володимир Чушенко
Поліція внесла справу по Єдиного реєстру досудових розслідувань згідно 171 статті Кримінального кодексу про відповідальність за перешкоджання журналістської діяльності. Судові засідання тривали майже дев'ять місяців і, врешті решт, провина нападника повністю доведена. Суд присудив йому три місяці арешту та відшкодування збитків телеканалу за пошкоджену техніку.
Я справді цьому радію, але відкритим лишається питання відповідальності самого директора Чушенка, адже за хронологією подій саме він і спровокував цей інцидент. Судові засідання Чушенко ігнорував, і, за останньою інформацією, взагалі покинув межі України. Адже після програми "ЦРУ" про схеми на "Кремнійполімері" підприємством зацікавились силові структури.
Але повернемось власне до вироку. Він справедливий, але дещо унікальний. Прецедентний він у тому, що суд застосував санкцію арешту до підсудного. Насправді, це рідкість. Журналісти часто зазнають нападів під час роботи, викликають поліцію, пишуть заяви, але справи про 171 статті зазвичай навіть не доходять до суду.
Наведу приклад: у 2016 році я знімала програму про комунальні схеми та монополію приватної керуючої компанії у Шепетівці. Ми прийшли туди за коментарем та опинились у пастці. Конструктивної розмови не вийшло. Замість того на мене та відеооператора спустили місцевих сантехніків, які пошкодили камеру, бо намагались забрати відеоматеріал.
На місце ми викликали поліцію, я написала заяву, факт нападу був зафіксований на відео – доводити та розслідувати навіть нічого не було потрібно. Але тільки-но ми покинули межі Шепетівки – нашу справу закрили, бо не знайшли формальної підстави.
Ілюстративне фото поліції
Спочатку місцевий слідчий попросив вислати дублікат диску, бо ніби не міг зчитати з нього відеофайли, на яких зафіксований злочин, відповідно і не зміг його "розслідувати" та довести. А потім геть перестав виходити на зв'язок, бо сказати йому, чим завершилося розслідування по 171 статті було, напевне, соромно.
Читайте также: Легалізація "євроблях": навіщо Ярошевич спалив свій Land Rover
У тому, що справу злили є, певно, і наша провина – ми не "дотисли" і дарма сподівались на принциповість та добропорядність шепетівської правоохоронної системи.
Згідно з дослідженням "Українських новин", лише кожна 12 справа про напад на журналістів доходить до суду, половина закривається ще на стадії слідства. І вироки по 171 статті, на жаль, поодинокі.
Ми щиро радіємо, що дійшли у цій боротьбі за справедливість переможного кінця і створили певний прецедент. Не можна нападати на журналістів – це карається законом.