З Олексієм поговорили про енергозбереження, про те, скільки газу потрібно Україні, і чи зможе Україна забезпечити ці потреби власним видобутком, а також про те, як це — відчувати себе донецьким у новій ВР і про те, які цілі ставить перед собою нове покоління українських політиків.
Чи є майбутнє у Донбасу після окупації?
За часів свого студентства я працював в Агентстві регіонального розвитку "Донбас" і займався програмою, яку ми реалізовували спільно зі шведськими та польськими організаціямі. Программа передбачала розвиток малого і середнього бізнесу в депресивних містах Донбасу і створення територіальних громад. Людей, які втратили роботу через те, що закривалися підприємства і скорочувалася кількість робочих місць, перепідготовлювали: їх вчили бути більш відповідальними за свою долю, писати бізнес-плани, підприємницьким навичкам.
Якщо виходити зі світового досвіду реструктуризації в подібних ситуаціях, то варто розуміти, що нічого складного в цьому немає. Ми можемо використовувати досвід Німеччини (Рурський регіон), Великобританії (Ланкашир, Йоркшир), Франції (Ельзас і Лотарингія), США (Пітсбург) тощо. Це приклади тих випадків, коли в старопромислових регіонах розвивалися наукомісткі кластери і сервісний сектор – банківський, фінансовий, інформаційні технології. Цей світовий досвід можна застосувати в Україні. Але при наявності інвестицій, як іноземних, так і державних.
Наскільки різна інвестиційна привабливість різних регіонів України і яку нішу в цьому займає Донбас (неокуповані території)?
Неможливо розглядати окремо інвестиційну привабливість українського Донбасу, тому що це комплекс. Більше того, промисловий Донбас неможливо розглядати без урахування корисних копалин Дніпропетровської та Запорізької області, без якісного вугілля з Ростовської області Росії, без ринку Росії, Європи та Азії — це великий живий організм. До речі, саме тому там неможливо заморозити конфлікт, звичайно, якщо не займатися руйнуванням цих територій. І це той ланцюжок, який розірвати неможливо.
І саме тому навіть український Донбас нецікавий нікому в інвестиційному плані. Більш того, це історична ситуація.
Згадайте Донбас, коли він створювався — це були російські та іноземні інвестиції, технології: валлійський промисловець Джон Хьюз побудував металургійний завод і заснував Донецьк, франко-бельгійські та франко-німецькі і російсько-бельгійські акціонерні товариства розвивали міста Донбасу.
Це ще раз показує, що регіон сам по собі, в ізоляції, без участі зі сторони, жити не зможе.
Так, цей регіон був безумовно привабливим до початку військових дій, але що буде після окупації — передбачити неможливо.
Але за нинішньої ситуації (не війна і не мир) перспектив на відновлення і розвиток регіону з кожним днем все менше і менше. Більше того, коли розпилюють на металобрухт заводи і шахти на окупованій території, то в результаті страждають цілі галузі на підконтрольній Україні території, оскільки процеси вкрай взаємоінтегровані. Або інший приклад — Донбас є найбільш густонаселеною територією в Україні, і, відповідно, з величезним ринком споживчих товарів. Саме зараз торговельні мережі недораховуються мільйонних прибутків від зниження обсягів торгівлі, а це податкові втрати для бюджету країни.
Також варто розуміти, що в цьому є ще й прихована небезпека для економіки.
При такій стагнації заводи і шахти закриватимуться, величезна кількість людей з самого густонаселеного регіону України залишатимуться без роботи, але при цьому величезна кількість пенсіонерів і раніше будуть мати потребу в соціальних виплатах.
Відповідно люди будуть виїжджати.
Яку кількість внутрішніх переселенців Україна готова адаптувати в інших регіонах?
Тут дуже важливо розуміти, що Україна не має можливості працевлаштовувати цих людей. Зрозуміло, що створювати робочі місця в такій кількості, яка зараз необхідно, просто неможливо, але можна і потрібно створювати державні програми, які, при правильному розвитку, забезпечать переселенцям необхідну кількість робочих місць.
Можна створювати такі державні програми в найбільш актуальних галузях. Наприклад, у нас зараз підвищилися тарифи на комунальні послуги і на перший план виходять питання енергозбереження. Зараз у нас катастрофічно неефективне житлово-комунальне господарство. І, наприклад, якщо реалізовувати програму утеплення будинків та комплексної енергомодернізаціі, що вже давно зроблено в Європі, то це може забезпечити достатню кількість робочих місць в різних сферах діяльності. Упевнений, багато талановитих і працьовитих українців, в тому числі тих, які виїхали з окупованих територій, змогли б знайти собі застосування. І ця ситуація буде виграшна в будь-якому випадку для України — скорочується кількість спожитої енергії, ми менше закуповуємо газу в Росії, люди отримують більш комфортні умови проживання, платять менше за тими високими тарифами, які зараз є.
Існує зарубіжний досвід успішної модернізації сфери ЖКГ, і його можна застосувати в Україні, але, я думаю, починати можна з чогось малого. Для початку потрібно встановити лічильники, тому що ми не знаємо, скільки електроенергії ми споживаємо, відповідно ми не можемо закласти ці цифри в баланс. У нас є вкрай застарілі нормативи, через що можлива величезна кількість зловживань у цій сфері.
Нещодавно "Батьківщина" в особі Юлії Тимошенко публічно порушила питання про те, щоб переглянути ці нормативи, і ми дуже раді тому, що уряд відреагував на ці зауваження. Багато питань енергозбереження ми зараз також піднімаємо в профільних комітетах, і сподіваємося на відповідну реакцію.
Чому досі ці програми не були реалізовані, а багато питань не переглянуті? Це просто неповороткість системи або все-таки чиясь особиста зацікавленість у збереженні ситуації в такому вигляді?
Звичайно, це завжди комусь вигідно. У нас є монополісти, яким вигідно маніпулювати з втратами на транспортування тепла, з неврахованим споживанням газу і тепла населенням, яке розраховується за застарілими нормативами.
Але також відіграє роль і в цілому державний підхід до проблем. На жаль зараз держава захищає чиїсь бізнес-інтереси замість того, щоб захищати кінцевого споживача, простого громадянина.
Наприклад, мені здається, що ті високі тарифи на комунальні послуги, які зараз поставило держава, економічно необгрунтовані. Робоча група, до якої я входжу у ВР, зараз займається тим, щоб з'ясувати, чи не завищені ці тарифи.
Газове питання: чи можливо повністю відмовитися від російського газу, і чи достатньо Україні газу власного видобутку?
Якщо ми займемося внутрішнім видобутком газу і доведемо стандарти споживання до європейських норм, то ми можемо повністю відмовитися від закупівель газу з Росії. Більше того, ми зможемо стати самі експортерами газу в деякі країни Європи.
Але знову ж варто розуміти, що тут є особисті інтереси. І експортно-імпортні операції набагато легші і набагато прибутковіші для окремих чиновників і бізнесменів, ніж внутрішній видобуток. Але навіть зараз є безліч зловживань за договорами про спільну діяльність при внутрішньому видобутку, коли фактично безкоштовно приватна компанія отримує свердловину, яка була розроблена державою, і фактично нічого не вкладаючи, приватна компанія отримує газ по 500-600 гривень за кубометр, маючи можливість продавати його за ринковими цінами, нічого не реінвестуючи в розвідку і розробку нових свердловин.
Якщо ми зможемо нормалізувати ці відносини, то частина видобутого газу буде діставатися державі, і держава його зможе перенаправляти на потреби населення, або на потреби держпідприємств, або на експорт.
Але для цього є умова — реальне скорочення споживання газу. Не так, як зараз рапортує уряд про скорочення, коли насправді йдеться про те, що промисловість і багато підприємств на окупованих територіях просто перестали працювати, і не споживають газ, а реальне скорочення. На сьогодні ж це просто скорочення через економічний спад і війну.
Плюсом приватного внутрішнього видобутку газу також є відсутність загрози монополії, так як у нас в цій галузі нормально видаються ліцензії, і сьогодні на цьому ринку є близько 20 гравців. На жаль багато з них використовують надприбутки від видобутку газу для фінансування своїх політичних проектів, а не реінвестують в розвиток.
Також ми працюємо над законодавчою базою щодо руйнування монополії в газовій сфері.
Чому ви вибрали політику і що ви змогли привнести нового в цю систему? Які цілі ставите для себе на цьому поприщі?
Головне, що зміг дати новій Верховній Раді та партії "Батьківщина" я і деякі мої колеги – це новий підхід і професійні знання і досвід, отримані закордоном, і так само бажання змінити систему, що ми і показуємо на практиці.
Таким чином ми допомагаємо нашій партії оновитися, але в той же час набираємося досвіду.
У мене на сьогодні є кілька цілей. Перше — допомогти у вирішенні конфлікту в Донецьку, і це я роблю, допомагаючи університетам-переселенцям і вирішуючи проблеми Донбасу як в Україні, так і на рівні міжнародної парламентської дипломатії. Друге – я працюю над розвитком "зеленого" сектора економіки – альтернативними джерелами енергії та енергозбереженням в Україні. Третє – я за те, щоб оновилася українська еліта, і була більш професійна і менш корумпована, ніж попередня.