Володимир Зеленський здійснив своє історичне турне в Європу, відвідавши Лондон, Париж та Брюссель. Та метою закордонної поїздки президента України було не лише залучити нові типи озброєння, як ті ж західні літаки або далекобійні ракети. Зеленський також руйнує всі сподівання Кремля на "втому" Заходу від війни в Україні. 24 Канал традиційно зібрав найцікавіше зі сторінок авторитетних західних медіа, які пишуть про Україну.

Велике турне напередодні наступу Як Зеленський розвіяв міф про "втому" Європи від війни

Путін робить ставку на нетерплячість Заходу щодо України, але союзники мають довести йому, що він помиляється. Стаття із таким заголовком вийшла у виданні The Guardian. Президент України особисто виступив перед західними політиками.

Звернення Зеленського мало на меті зміцнити нерви багатьох британських, а згодом і європейських політиків, аби переконатися, що вони не покинуть боротьбу, яка обійшлася їм набагато дешевше, ніж це могло би бути, якби Україна не встояла.

Офіційним та головним запитом Зеленського були винищувачі: "Дайте нам крила" – сказав він. Однак його глобальна мета була набагато ширшою. Зеленський прагнув переконатися, що Захід не зневірився в Україні в той момент, коли війна наближається до своєї першої річниці. При цьому, як зазначається у статті, дивно, що Зеленський змушений щодо цього хвилюватись, адже саме українці нині страждають від агресії та саме на території України йдуть активні бойові дії.

Втім, Зеленський стурбований певною "тишею" на західному дипломатичному фронті.


Володимир Зеленський і Ріші Сунак відвідали українських військових, які навчаються використовувати танки Challenger 2 в Дорсеті, в четвер, 9 лютого 2023 року / фото EyePress News/REX/Shutterstock

У The Guardian наголошують, що страхи українців не є безпідставними через періодичні заклики до перемовин. Загалом, варто визнати, що будь які схожі пропозиції нині є доволі маргінальними. До прикладу, колишній фронтмен Pink Floyd, який днями виступав в ООН з "антивоєнними закликами", був розкритикований через те, що виступав у Радбезі як запрошений гість з боку Росії, а також назвав брехнею добре задокументовані звіти про російські воєнні злочини.

Втім, не лише Уотерс дотримується такої позиції, а й набагато впливовіші персони. Раніше щось подібне вже висловлював колишній держсекретар США Генрі Кіссінджер. При цьому, очевидно, що суто з гуманітарної точки зору негайне припинення жахливої війни завжди краще, ніж її продовження. Однак, подібні заклики не завжди корелюються з реальністю.

Наразі просто немає умов для переговорів з обох сторін. Навіть шановані експерти, які брали участь в укладенні подібних угод, визнають, що "успішні мирні переговори зазвичай вимагають як взаємно неприйнятної ситуації глухого кута, так і лідерства в обох сферах, коли сторони готові піти на політичний ризик заради миру". Натомість жодної з цих умов сьогодні не існує у випадку України.

Водночас цей процес ускладнює власне сама фігура Владіміра Путіна. Наразі абсолютно не зрозуміло, чи спрацьовує з ним традиційний ефект батога й пряника. Якби Україна та її західні союзники пішли на деескалацію, то поведінка Путіна свідчить про те, що він сприйняв би це як слабкість і тиснув би ще сильніше. Але якщо Київ і його прихильники підуть на ескалацію, той самий послужний список свідчить про ідентичну відповідь: він відчує себе змушеним виглядати сильним і завдати удару у відповідь. При цьому Путін абсолютно не рахується з власними вратами російської армії та із задоволенням продовжує відправляти людей в м'ясорубку.

Тривалий час Захід намагався згладити кути у відносинах з Путіним – від цього й небажання робити Україну повноцінним членом НАТО та спроби деяких європейських країн переорієнтувати свою зовнішню політику таким чином, щоб вона відповідала забаганкам Кремля. Втім, ці зусилля так і не дозволили уникнути війни, Росія все одно вторглася в Україну.

При цьому досі немає жодних гарантій, що Владімір Путін був би готовий на цьому зупинитися. Найімовірніше, що він просто сприйняв би перемир'я як паузу для перегрупування для наступного удару. Зрештою, він не прагне простого коригування кордонів, він чітко дав зрозуміти, що розглядає існування незалежної України як образу Росії.

Звичайно, вороги в кожному конфлікті скажуть, що їхній супротивник виключно злий або неадекватний. Така оцінка часто буває хибною. Але іноді світ справді стикається з загрозою іншого порядку. Диктатура Путіна всередині російських кордонів і його неодноразова територіальна експансія за межі, як було в Грузії у 2008, Криму в 2014, і врешті на всій території України у 2022, наводить на думку, що Путін є людиною, яка прагне відродити цілі, які переслідували Європу всередині минулого століття. Путін веде довгу гру та робить ставку на те, що він здатний поглинути більше смертей та спустошення, ніж Захід, навіть коли гинуть українці, а не європейські громадяни. Путін впевнений, що має більше сил та терпіння. Таким чином, не буде перебільшенням сказати, що доля Європи залежить від того, наскільки він врешті буде неправий.

Почався новий жорстокий етап війни, пише видання The New York Times. Протягом більшої частини зими війна в Україні переросла в повільну, але надзвичайно жорстоку боротьбу вздовж всієї лінії фронту. Тепер як Україна, так і Росія готові піти в наступ. Росія, побоюючись зростання українського арсеналу зі Заходу, схоже, йде першою.

  • Росія залучає десятки тисяч нових мобілізованих в надії здобути перемогу над Україною.
  • Вони шукають вразливі місця, сподіваючись використати прогалини, та готують основу для того, що в Україні називають "найамбітнішими планами Кремля від початку війни".
  • Україна ж змушена захищатися, економлячи ресурси, необхідні для проведення власного контрнаступу.

Владімір Путін при цьому віддав наказ захопити увесь Донбас до березня, про що повідомляє українська розвідка. З огляду на те, що близько 320 000 російських солдатів вже перебувають в Україні, а 150 000, за попередніми оцінками, перебувають на тренувальних майданчиках, Кремль може спробувати захопити українські позиції за допомогою величезної кількості атак.


Як Росія наступає на Донбасі / карта NYT

Сьогодні активна атака росіян відбувається в районах Бахмута, Вугледара та Лимана. Бахмут є особливо символічною точкою для Путіна, адже важкі бої там точаться ще з травня. Окупанти також намагаються взяти під контроль Кремінну, яка є важливою магістраллю для лінії постачань українських військ, а також Вугледар, який знаходиться всього за кілька кілометрів від єдиного залізничного сполучення з Кримом.

Важливо знати Як Вугледар став місцем бойової ганьби Росії та смерті еліти окупаційної армії

Водночас росіяни можуть спробувати відвернути увагу України відкривши новий фронт. Україна зараз уважно стежить за рухами російських військ в районі Сум, а також за будь-якими спробами окупантів повернутися в Харківську область. Будь-які наміри Москви перебувають під пильним спостереженням українських сил.

Ймовірно, після спроби Росії захопити Донбас, вони оголосять про завершення "спецоперації" та скличуть перемовини. Втім, це буде вже третьою спробою захоплення Донбасу, адже минулі дві з тріском провалилися.

Британська розвідка зазначає, що Росія намагалася розпочати "великі наступальні операції" з початку минулого місяця, але їй "вдавалося завоювати лише кілька сотень метрів території на тиждень" через брак боєприпасів і маневрених підрозділів. Україна може дозволити собі тактичні відступи, на думку військових аналітиків, якщо не ризикує зазнати повного розвалу своїх ліній оборони, що призведе до того, що її війська потраплять в оточення.

Україна наразі має доволі обмежені перспективи просування на Сході, адже з 2014 року Росія створила там укріплені оборонні позиції.

Найперспективніший контрнаступ України – на Півдні, вважають аналітики. Значна частина окупованої Росією території перебуває в радіусі дії ракет HIMARS, що змусило Росію перемістити свої склади боєприпасів, командні центри та інші важливі припаси далі від лінії фронту.


Яка ситуація на Півдні / мапа NYT

Мелітополь був би очевидною мішенню для українського наступу:

  • Місто розташоване на перетині двох основних автомагістралей і важливої ​​залізничної лінії, що робить його критичним для постачання російських військ на Півдні.
  • Якщо Україні таким чином вдасться розколоти російські сили, то це значно послабить контроль Росії над Херсонщиною. Без шляхів постачання зі Сходу російське підкріплення могло б прибути лише через Крим, а це вже набагато довший шлях, який перебуває в зоні дії HIMARS.

Втім, рухатися в напрямку Мелітополя також буде складно, адже Росія вибудувала там оборону та дуже густу мережу окопів і протитанкових пасток.

Росія також вважає, що це, ймовірно, буде лінією атаки, заявила речниця Південного військового командування України Наталія Гуменюк. Кремль залучає все більше солдатів для захисту спішно зведених оборонних позицій, але, за її словами, Україна змогла обмежити їхню здатність залучати важку техніку.

У Києві сподіваються, що Захід швидко надасть артилерію більшої дальності, що дозволить ЗСУ знову вдарити по позиціях Росії, як це було, коли Україна відбила частину Півдня, включно з Херсоном. Цього разу Україна хоче змусити Росію здогадуватися, де і коли вона може завдати удару, чим лише дезорієнтує та деморалізує ворога.

Успішний штурм відкритого степу між нинішньою лінією фронту та окупованим Росією Мелітополем, до прикладу, розрізав би контрольовану Росією територію в Україні на дві окремі зони, що значно ускладнило б і без того напружену логістику Росії. Україна має можливість це зробити та закріпитися на Півдні, втім росіяни, ймовірно, будуть чинити жорсткий опір.

Українські офіційні особи кажуть, що вони майже ніколи не запускають снаряди HIMARS без детальних координат, наданих військовослужбовцями США, які перебувають в інших місцях десь у Європі. Про це повідомляє видання The Washington Post. Україні потрібні координати, надані або підтверджені Сполученими Штатами та їхніми союзниками, для переважної більшості ударів із використанням передових західних ракетних систем.

Інформацію про наведення з боку США вже підтвердили троє українських високопосадовців та один американський чиновник. Українські сили майже ніколи не запускають сучасну зброю без конкретних координат, наданих військовослужбовцями США з бази в інших країнах Європи. Українські офіційні особи кажуть, що цей процес має додати Вашингтону впевненості щодо надання Києву зброї більшої дальності.

Допомога США в націлюванні значно допомагає завдавати точних ударів по російських цілях на території України та дозволяє економити дорогоцінні боєприпаси.

Українці несуть відповідальність за пошук цілей, визначення їхньої пріоритетності й, зрештою, за прийняття рішення про те, з якими з них взаємодіяти. США не затверджують цілі, і ми не беремо участі у відборі чи залученні цілей,
– наголосив речник Пентагона генерал Патрік Райдер.

При цьому Україна протягом кількох місяців активно лобіює надання ракет більшої дальності для західних високоточних систем. Україна має РСЗВ HIMARS і схожу зброю, таку, як M270, кожна з яких запускає ракету американського виробництва, яка може подолати відстань понад 70 кілометрів. В адміністрації президента США Джо Байдена відмовилися надати цю зброю та розглядають її як ескалаційну, що нібито може спровокувати Росію та втягнути Сполучені Штати безпосередньо у війну.


Командир українського підрозділу HIMARS показує ракети на одній з машин десь на сході України в липні 2022 року / фото Anastasia Vlasova для The Washington Post

Україна запевняє, що не використовуватиме далекобійні ракети по цілях на російській території. Україна також звертає увагу на те, що навіть маючи далекобійні ракети, ми матимемо ті ж самі обмеження у наведенні вогню, які сьогодні існують зі звичайними снарядами до HIMARS.

Росіяни сьогодні відтягнули свої склади боєприпасів за межі дії снарядів до HIMARS, що призвело до різкого зниження щоденного обстрілу українських міст і солдатів, але також зменшило здатність Києва вражати арсенал Росії. Натомість хвилювання США щодо ескалації не мають реальних підстав, адже всі цілі, по яких битиме Україна, перебувають на території нашої держави, що американці завжди зможуть підтвердити зі своїх супутників, передаючи точні координати.

Професор Гарвардського університету Стівен Волт опублікував колонку у виданні Foreign Policy, де розмірковує про те, які уроки для себе виніс світ з російсько-української війни. Наслідки та перебіг війни наштовхують його на думку про те, що початкові цілі Владіміра Путіна "запобігти вступу України в НАТО" є неправдивими, адже в процесі війни Кремль почав активно окуповувати території України та визнавати їх новим російським надбанням.

  • Перш за все, Волт наголошує на тому, що лідери можуть легко прорахуватись. Такого прорахунку припустився сам Владімір Путін, коли припустив, що Україна не чинитиме опір російській агресії. Він також погано оцінив здатність власної армії вести війну, а також залежність Європи від російських енергоносіїв.
  • Другим важливим уроком стало те, наскільки держави готові об'єднуватися проти агресії. Путін це також не врахував.

Він вважав, що вестиме війну сам на сам проти набагато слабшого противника, однак зіткнувся з цілою міжнародною коаліцією, чий сумарний ВВП майже у 20 разів перевищує російський. Ця коаліція також виробляє велику кількість сучасної зброї та фактично без проблем відмовляється від російської нафти та газу, що в довгостроковій перспективі робить Росію набагато слабшою, не залежно від того, яким буде результат цієї війни,
– наголошує професор.

  • Третім потужним висновком стало те, що війна все ж має бути остаточно завершеною. Захід мав примарне уявлення, що військові дії є лише тимчасовим спалахом, який може закінчитися в дуже стислі терміни та повернути обидві сторони до дипломатії.
  • Четвертим важливим уроком стало те, що жорстокість цієї війни зменшує можливість компромісу з усіх сторін. Стівен Волт погоджується із тим, що Захід має зробити все можливе, щоб допомогти Україні звільнити всю свою територію. Втім, він також занепокоєний чи не призведе затяжна війна до гіршого результату для самої України. Волт спирається на досвід США у В'єтнамі, Іраку та Афганістані, коли американці вирішили, що перемога неможлива та просто повернулися додому, залишивши ці країни в руїнах.
  • П'ятим висновком Волта є те, що Захід все ж мав можливість уникнути конфлікту, якби проводив більш виважену зовнішню політику. Водночас він запевняє, що вся відповідальність за цю війну все одно лежить на Владімірі Путіні, адже до 24 лютого Україна не мала реальних перспектив членства у НАТО в осяжному майбутньому.

А своїми загарбницькими цілями Путін лише підтвердив свою реальну мету – захоплення чужих територій, як це робили російські царі в минулому.