Владімір Путін також готується до затяжної війни, щоб спробувати буквально пересидіти західних лідерів з антиросійської коаліції та домовити про "перемир'я" з їхніми наступниками. Реалізації цих планів Кремля має завадити єдність західного Альянсу навколо України, адже до цього Заходу вдалося подолати безліч суперечностей, на які робив ставку російський диктатор. 24 Канал традиційно зібрав найважливіше зі сторінок західних ЗМІ, які пишуть про Україну.

Цікаво Кремль не має чіткого плану оборони Криму: чому Путін намагається затягнути війну

Стаття з таким заголовком вийшла у виданні The Washington Post. Нещодавно Україна отримала зелене світло на постачання танків західного зразка, щоб мати змогу кинути виклик російським силам на фронті та остаточно вибити окупантів зі своєї землі.

Центральною фігурою у танкових суперечках став канцлер Німеччини Олаф Шольц, який попри опозицію у власній партії та всупереч думці багатьох німців, вирішив приєднатися до інших союзників по НАТО й так званої "танкової коаліції". Рішення Шольца, яке він схвалив під очевидним тиском союзників по Альянсу було розумним, сміливим та вчергове підтвердило, що Захід не допустить перемоги Росії та захистить основну заповідь міжнародного порядку: неприпустимість агресивних війн.

Завдання західного Альянсу нині полягає в тому, щоб зберегти надзвичайну солідарність у протистоянні з Москвою, попри усі ризики ескалації війни, суперечності між урядами Східної та Західної Європи та внутрішню опозицію в деяких країнах-членах НАТО. Наразі, це вдається робити успішно, а Росія сьогодні – країна-ізгой.

Широка міжнародна підтримка України разом із жорсткими санкціями проти Росії суттєво покращить переговорні позиції України, на той момент, коли війна досягне кінця. Саме тому, солідарність Заходу є такою критичною.

Єдність навколо підтримки України здатна довести Владіміру Путіну, що його бажання досягти своєї імперської мрії приречене на провал. Втім, сприймати сьогоднішню єдність, як належне, та ігнорувати, на перший погляд, невеличкі тріщини у відносинах між країнами-союзницями України було б помилкою.

Потужна солідарність з Україною багато в чому викликана народним обуренням, злочинною війною та жахливими звірствами окупантів на землі.

  • При цьому, ця зима в Європі видалася надзвичайно теплою та м'якою, що повністю скасувало усі побоювання, щодо виснаження запасів природного газу для опалення.
  • Важливо також, що європейські країни у стислі терміни позбавляються залежності від російської нафти та газу, що також є жорстким стратегічним ударом, якого Путін точно не очікував.

Цікавим фактом стало також те, що проросійські політики в Європі з тріском провалилися у внутрішній політичній боротьбі. Наприклад, та ж французька кандидатка в президенти Марін Ле Пен (давня прихильниця Владіміра Путіна) була змушена знищити понад мільйон передвиборчих брошур, де була зображена разом з кремлівським диктатором. Втім, врешті їй це не допомогло. Антиукраїнська риторика не знайшла відгуку у французькому суспільстві, а Ле Пен програла вибори.

Італійська прем'єрка Джорджія Мелоні повністю переглянула своє відношення до Росії та нині є однією з найбільших прихильниць підтримки України в Європі. Зрештою, увесь популізм деяких європейських політиків, направлений проти України, не набув популярності, попри певні економічні негаразди та стрімку інфляцію в ЄС, яку там часто схильні пов’язувати з війною.


Джорджія Мелоні та Марін Ле Пен / фото Alessandro Serrano / AGF / Sipa

Водночас суперечка навколо постачання німецьких танків є попереджувальним сигналом про іншу напруженість, яка може поставити під сумнів єдність альянсу, оскільки війна поступово затягується.

  • Систематичні ракетні атаки Росії по критично важливій інфраструктурі України збільшують витрати Заходу на підтримку українських електромереж, систем опалення та водопостачання.
  • Україна також потребує більшої кількості техніки та боєприпасів, поки НАТО лише починає переводити свої виробництва на рівень воєнного часу. Росія вчиняє так само, подекуди, з більшим завзяттям, адже Путін вважає цю війну екзистенційно важливою для Росії та його власного політичного виживання.

НАТО вдалося подолати те, що донедавна вважалося суперечливими відносинами, але збереження цієї єдності вимагатиме вправного керівництва.

У Вашингтоні, за весь час війни виникали проблеми, спершу з відкритим листом низки демократів, до президента США, де вони просили підштовхнути Україну до перемовин з Росією, а згодом відкликали своє звернення. Чинний спікер Палати представників від Республіканської партії також заявляв, що Україна не отримає нескінченний потік грошей, однак потім змінив трактування своєї заяви, наголосивши на підзвітності всієї допомоги, яку отримує наша держава.

У Європі лідерам доведеться впоратися з розбіжностями у поглядах, адже німці та французи мають миролюбніші погляди на події та неодноразово наголошували на необхідності перемовин між Києвом та Москвою. Натомість Польща та країни Балтії, які постраждали від радянської окупації, мають агресивніший підхід та наміри саме перемогти Росію. Обом таборам варто пам’ятати, що Україна не чужа нація. Це частина Європи, а українці жертвують і гинуть, захищаючи Європу.

Аргументи про те, що агресія диктатора Путіна не може бути нагороджена ніякими територіальними компромісами, позитивно сприймається у європейському суспільстві. Лідери країн Європи та уряд США мають довести цю війну до переможного кінця, адже Україна стала жертвою агресії лише через те, що не хотіла нічого іншого, крім як бути повністю західною державою, вільно говорити, думати, голосувати та обирати ті альянси, які вважає за потрібне.

Низка західних сюозників України стурбовані тим, що війна може затягнутися, пише видання The Wall Street Journal. За рішенням різко збільшити військову допомогу Україні криється занепокоєння в деяких західних столицях, що час може бути на боці Росії. Це свідчить про те, що вікно можливостей для України не є нескінченним, а нашій державі потрібна велика кількість зброї та техніки, щоб невдовзі посилити свої позиції на фронті та продовжити контрнаступ.

Оскільки початковий військовий план президента Путіна зазнав невдачі, західні уряди того часу сподівалися, що чим довше триватимуть бої, тим більша ймовірність того, що Україна переможе. Західні офіційні особи заявили, що якщо Європа та Вашингтон збережуть свою сміливість і об’єднаються після важкої зими, економічні проблеми та військові невдачі Росії, поглиблені санкціями, можуть змусити Москву шукати вихід із конфлікту або навіть прийти до миру.

Деякі з найжорсткіших санкцій Заходу, такі як нафтове ембарго та обмеження цін на експорт російської сирої нафти, також починають діяти лише зараз. Прогнозується, що цього року російська економіка постраждає від значного спаду, а потенціал її розвитку, ймовірно, залишатиметься значно меншим у наступні роки.

Втім, санкції жодним чином не вплинули на спроможність Росії вести бойові дії та не спричинили достатній економічний тиск на Кремль, який навчився вдало придушувати силою будь-яке суспільне невдоволення.

Натомість Росія продовжує залучати нових людей у свою армію за допомогою мобілізації та готує новий потужний наступ вже найближчими місяцями. Мобілізовані вже дозволили Росії спричинити потужний тиск на українські сили, особливо в районі Бахмута.

Останніми днями зміни в мисленні Заходу щодо необхідності прискорення постачань в Україну публічно проявились у рішеннях США, Великої Британії та Німеччини. Вони погодилися відправити до України основні бойові танки західної розробки. Разом з іншою бронетехнікою та системами протиповітряної оборони ця зброя розроблена, щоб допомогти Україні не лише відбити будь-який російський наступ, але й надати засоби для подальшого контрнаступу на окуповану Росією територію.

Позиція британських офіційних осіб була найчіткішою. Вони публічно стверджували, що загроза з боку Росії може зрости з часом, а також, що існує термінова необхідність постачати Україні таке обладнання, яке може допомогти ЗСУ просуватися вперед.

Наразі й суспільна підтримка у США та Європі залишається на достатньо високому рівні, проте Путін сподівається, що у випадку, якщо війна триватиме роками, а у багатьох країнах, включно зі США, поміняються уряди, ця тенденція також піде на спад.

Переворот у думках про необхідність прискорення постачань важкого озброєння та великокаліберного озброєння в Україну стався доволі різким. Кілька місяців тому, коли Україна розпочала успішний контрнаступ та відвоювала левову частину своїх територій, серед західних офіційних осіб була впевненість, що Україна отримає все необхідне, щоб досягти подальшого прогресу та відбити наступ Росії. Навіть тоді деякі уряди закликали західних союзників збільшити підтримку України, щоб не допустити затягування конфлікту на роки.

Втім, деякі західні союзники залишаються обережними, щодо прискорення західної підтримки. Навіть коли канцлер Німеччини Олаф Шольц заявив, що його країна надішле танки Leopard 2 в Україну, він вказав на найбільше занепокоєння серед союзників Києва щодо надсилання більш передових постачань.

Ми завжди повинні дуже чітко дати зрозуміти, що ми зробимо все необхідне і можливе, щоб підтримати Україну, але в той же час запобігти ескалації до війни між Росією і НАТО, – наголосив Олаф Шольц.

Існують також певні суперечки на Заході, щодо того, а чи взагалі здатне пришвидшення постачань зброї та техніки, яке формулюють прихильники військової підтримки, досягти швидшого припинення конфлікту. Попри те, що українська армія значно перевершила очікування щодо того, наскільки швидко вона зможе навчитися працювати та інтегрувати складне західне військове обладнання, немає впевненості, що Україна знову зможе розпочати такі успішні наступальні операції, яких досягла минулої осені.

Росія готує новий потужний наступ проти України, щоб повернути ініціативу у бойових діях, пише Bloomberg. Майже через рік, після початку вторгнення, яке мало б тривати кілька тижнів, Путін готує новий наступ, паралельно готуючи свою країну до конфлікту зі США та союзниками. Путін очікує, що війна триватиме роками.

Кремль прагне показати світу, що його сили здатні відновити ініціативу на полі бою, після місяців втрат та чисельних програшів. Таким чином, Росія хоче натиснути на Україну та союзників, з метою схилити українську владу до перемовин, щоб наша держава погодилася на певне перемир'я, яке б закріпило за Росією частину захоплених територій.

Водночас Владімір Путін не може ігнорувати слабкість власних військових сил, які зіткнулися з колосальними втратами та були змушені піти зі значної частини окупованих територій. Постійні невдачі змусили багатьох чиновників у Кремлі реалістичніше ставитися до своїх найближчих цілей, визнаючи, що навіть втримати нинішню лінію фронту для них, вже було б реальним досягненням.

Рішучість Путіна також зумовлена тим, що Україна готує власний контрнаступ, щоб посилити тиск на російське військо та змусити їх залишити ще більші території. Російський диктатор впевнений, що в нього немає іншого виходу, крім як перемогти у війні, а нова мобілізація почнеться вже цієї весни, оскільки російська економіка та суспільство все більше підпорядковуються потребам війни.


До чого Путін готує росіян / фото Кремля

Втім, жорсткі атаки Росії в таких містах, як Бахмут, що має обмежене стратегічне значення, все ж виснажили українські сили, відволікають війська та підривають здатність України проводити наступальні операції в інших місцях. Про це говорять деякі офіційні особи у США, за даними видання. Після блискавичних атак українських сил влітку та восени, які пробили оборонні лінії Росії, Москва відтоді посилила захист, використовуючи окопи, танкові пастки та міни, щоб уповільнити будь-яке потенційне просування України.

У довгостроковій перспективі Путін схвалив плани збільшити чисельність збройних сил майже на 50% протягом наступних кількох років, розмістивши нові сили поблизу Фінляндії, яка перебуває в процесі вступу до НАТО, а також в окупованих регіонах України. У російських школах та університетах відновлюються курси військової підготовки, які востаннє широко проводилися за радянських часів, оскільки підготовка до війни пронизує російське суспільство.

Водночас деякі елементи реалізму проникли навіть у жорстко контрольовані російські ЗМІ. Катастрофічні провали збройних сил Росії все частіше обговорюються у прайм-тайм на федеральних каналах. Там все більше говорять про необхідність стримати наступ України та зірвати зусилля Заходу з підтримки нашої країни.

Втім, російські війська не продемонстрували спроможності перемогти з перших тижнів вторгнення, а за останні шість місяців вони захопили всього одне невелике місто, при цьому зазнавши величезних втрат. Українські війська, навпаки, постійно дивували союзників і спостерігачів своїми успіхами у спротиві загарбникам.

Деякі інсайдери з Росії визнають, що впевненість Путіна в здатності його військових досягти тріумфу – навіть ціною величезних жертв і руйнувань – відображає неправильне розуміння зобов'язань Заходу зупинити його агресію. США та їхні союзники постійно збільшували постачання зброї до категорій, які колись вважалися забороненими.

Однак, американські та європейські військові чиновники побоюються, що конфлікт незабаром може перерости в артилерійський бій у стилі Першої світової війни з переважно застійними лініями фронту, сценарій, який може піти на користь Росії з її більшим населенням і військовою промисловістю.

Росія також намагалася завоювати прихильників серед не західних країн у дипломатичному напрямку, закликаючи треті країни до переговорів про припинення вогню. Однак, навіть близькі до Кремля люди визнають, що наразі ці зусилля безнадійні, враховуючи вимогу України про вихід російських військ з усіх окупованих територій, як попередню умову для будь-якої мирної угоди.

Кремль всіма силами намагається зафіксувати свої територіальні "здобутки" і лише для цього шукає перемир'я. Таким чином Росія отримає час на переозброєння та добір військових для нової агресії, залишаючи за собою великий шматок українських територій. Це розуміють як в Україні, так і на Заході.

В затяжній війні Кремлю також може допомогти ймовірна поразка президента Джо Байдена на президентських виборах у 2024 році у США. Байден нині фактично очолює коаліцію з підтримки України, а його можлива поразка може внести більшу гнучкість у позицію Вашингтона по Україні.