Це вже не приховати: як на окупованому Донбасі та в Криму все більше ненавидять Росію

Ставлення людей до окупаційної влади на тих територіях, які були захоплені Кремлем після 24 лютого, кардинально відрізняється від ситуації у містах, що живуть під п'ятою російського чобота вже понад 9 років. Однак попри надзвичайно велику кількість обдурених пропагандою людей, які залишилися в ОРДЛО та Криму після окупації, казати про якусь однозначну підтримку загарбників у цих регіонах аж ніяк не можна. Ба більше, вона стрімко зменшується по мірі усвідомлення того факту, що Росія програє війну, а зробити з цим рашисти нічого не можуть. Чому так сталося – читайте в матеріалі 24 Каналу.

До теми Суцільне приниження: чому Путін втрачає вплив на своїх колишніх сателітів і союзників

Насамперед варто відзначити, що завдяки політиці терору з боку окупантів з тимчасово непідконтрольних Києву частин Луганщини та Донеччини після 2014-го року довелося виїхати більшості проукраїнськи налаштованих громадян, а та меншість, що активно сповідувала наративи єднання з Росією, залишилася разом із тими, кому не було різниці, під яким прапором жити. І все це населення впродовж 9 із зайвим років піддавалося впливу бойової пропаганди Москви. Приблизно те саме відбувалося й у Криму, тільки кількість проукраїнського населення, яке вирішило не виїжджати на вільні землі, було більшим.

Посмішки змінилися похмурими обличчями

Попри той факт, що за роки окупації встигло вирости ціле покоління, а свідомість більшості дорослих громадян була вкрай сильно відозмінена через перегляд ток-шоу Соловйових-Скабєєвих, повномасштабного вторгнення майже ніхто з мешканців невизнаних "республік" не хотів. У переважній більшості люди звиклися із тією думкою, що Путін їх обманув, у Росію жодне з квазіутворень не інтегрують, місцеві еліти абсолютно безкарні, а військовий конфлікт заморожений назавжди.

При цьому такий стан речей майже всіх цілком влаштовував, оскільки дотичні до контрабандних схем чи до розпилу всіляких гуманітарок та дотацій (Москва повністю утримувала ОРДЛО у фінансовому плані) мали можливість безперешкодно багатіти, а простий робочий народ змирився зі злиденним життям та здебільшого мислив нав'язаними пропагандою штампами на кшталт: "хоча б не стріляють", "зато без бендер" і "життя потроху налагоджується".

То ж коли у Москві вирішили знову активізувати бойові дії, це не сподобалося ані бойовикам, ані цивільним. Особливо, коли з'ясувалося, що Росія не збирається взяти та вирішити всі свої проблеми виключно із залучанням власних військових, а воюватиме ще й руками місцевого населення. Із примусом, загороджувальними загонами та іншими атрибутами совкового ставлення до людей на окупованих територіях.

Втім, на той час майже всі були впевнені у тому, що рашисти захоплять Україну буквально за кілька тижнів, а всі тяготи війни точно не продовжуватимуться довго. Деякі ж "особливі" фанати Путіна й взагалі раділи тому, що Київ і Львів будуть знищені. Однак із плином часу посмішка на обличчі подібних осіб чомусь почала зникати. Нацисти буквально викрадали чоловіків на вулицях та відправляли їх на забій, сотні таких примусово мобілізованих почали повертатися додому без рук та ніг. Зрозуміло, що без жодних виплат, реабілітацій та взагалі хоч якихось можливостей існувати. А от труни із загиблими росіяни дуже часто матерям та дружинам назад не привозили – людина просто "безвісти зникала".

Тим не менше впродовж майже всього 2022 року, навіть попри відсутність бліцкригу та наявність якихось дуже серйозних успіхів на Донеччині, ні в кого з так званих "ДНР" і "ЛНР" не було відчуття, що Росія у цій війні програє.

Подібна думка не вкладалася у головах людей, яким кожен день із кожної праски кричали про непереможність "другої армії світу". Аж раптом виявилося, що "жести доброї волі" були зроблені зовсім не через якусь гуманність, а внаслідок того, що озброєна західними зразками армія України цілком таки перемолола професіональні загони росіян.

Подібне відкриття було певним шоком для багатьох донеччан та луганчан, які, напевно, перші зі всіх дотичних до "русского мира" почали усвідомлювати масштаби того, у що потрапив Кремль.

Однак, як свідчать проведені українськими спецслужбами дослідження, ще восени 2022 близько 60% жителів "ДНР" та "ЛНР" вважали, що у найгіршому для себе випадку Росія просто відкотиться до лінії фронту від 24 лютого 2014-го, після чого сторони сядуть за стіл перемовин та буде щось типу "Мінська-3". Але ж тоді у ЗСУ не було ані ракет далекої дії, ані сучасних танків. То ж вже наприкінці цієї зими прихильники "новоросій" та інших нісенітниць Дугіна-Ковальчука сильно засмутилися та почали всерйоз розглядати можливі варіанти своєї евакуації. Особливо це стосується тих, хто не просто співпрацював із росіянами, а ще й був пов'язаний із вчиненням тяжких злочинів. Такі персонажі марно сподіваються на диво та на те, що Путін їх не кине.

Приблизно така ж ситуація відбувається й у Криму, однак місцеві проросійські налаштовані жителі були значно менше готові зустрітися із суворою реальністю. Все ж таки на території півострова не було серйозних боїв, а по телевізору їм постійно розповідали про те, що "Крим – залізобетонно частина Росії". То ж коли у порт Севастополя не повернувся флагман Чорноморського флоту крейсер "Москва", а до авіабази у Новофедорівці завітала бавовна, кримчани якось зрозуміли, що війна до них значно ближча, ніж здавалося.

Ті, хто приїхав на півострів з материкової частини країни-бензоколонки, почали розпродавати нерухомість. ФСБшники масово писали рапорти про переведення кудись у менш небезпечний регіон, а всілякі Аксьонови та Костянтинови готували собі запасні аеродроми у Ростові, Москві та Сочі. При цьому зараз, безпосередньо перед початком масштабного контрнаступу, який, ймовірно, буде націлений саме на Крим, рашисти та їх прихильники виглядають зовсім пригніченими. Адже дуже не хочуть тікати кудись на батькивщіну лаптів, а відповідати за зраду України у них бажань ще менше.

Панує атмосфера тотальної ненависті

Що ж стосується інших, менш пов'язаних із війною аспектів життя на окупованих з 2014 року територіях, то там панує повна безвихідь. Економічний колапс, у якому опинилася Росія, відчувається там найбільш яскраво.

У Криму вкрай дорогі ціни на продукти, не вистачає води та майже нема доступу до медичних послуг. Нестача кваліфікованих лікарів та загальна занедбаність у медичних закладах існували ще задовго до повномасштабного вторгнення.

Однак коли півострів виявився буквально забитим озброєними людьми із наднизьким IQ, а також став хабом з лікування поранених на південних фронтах, ситуація із медициною погіршилася для цивільних кратно. До них банально нікому немає ніякого діла. Втім, ситуація із роботою на півострові дещо краща, ніж на Донбасі, хоча туризм як найбільш важлива галузь для всієї економіки Криму остаточно вимерла, і найближчим часом кількість осіб без роботи значно збільшиться.

А от у недореспубліках по всіх цих параметрах – справи геть кепські. Попри обіцянки Пушиліна відкрити канал Дон – Донбас, амбіційний та мертворанроджений проєкт за кілька мільярдів рублів досі не запущено в експлуатацію. Мешканці окупованої Донеччини отримують доступ до водопостачання у найкращому випадку на 6 – 8 годин на тиждень. Вся інфраструктура, в яку за 9 років не вкладали ані копійки, "сиплеться" шаленими темпами, а відновлювати її ніхто не збирається.

Крім того, Кремль, не маючи грошей на утримання Донбасу, "посадив" обидві "республіки" на самоокуповування, а це просто неможливо. То ж шахтарям, вчителям та іншим бюджетникам місяцями не платять зарплату, медиків змушують працювати подекуди без вихідних, а пенсіонери виживають здебільшого завдяки тому, що так чи інакше отримують українську пенсію (туризм із виїздом з ОРДЛО в Росію, звідти через Біларусь і Польщу – на Захід України для зняття готівки і назад просто розквітає).

Про безпекову ситуацію годі й казати. Адже що прифронтовими, що тиловими містами постійно розгулюють шалені та вічно п'яні вбивці, які відчувають свою повну безкарність. Додати до цього ще й сотні озброєних дезертирів, майже щоденні обстріли з мінометів та артилерії з боку росіян, і можна лише уявити, в якому пеклі доводиться жити як тим, хто чекає на прихід України, так і тим, хто зрадив Батьківщину.

Абсолютно жахливою є ситуація із медициною та наявністю ліків, а подекуди – навіть із доступом до продуктів. У віддалених селах через високу вартість бензину та мобілізацію водіїв просто скасували автобуси, на яких можна було доїхати до найближчого міста з супермаркетами та аптеками. У самих цих населених пунктах подібні речі як магазини вже давно відсутні як клас – утримувати їх зовсім нерентабельно. А от аптеки подекуди закрили, бо згідно з російськими законами, на три села має бути лише один такий заклад. Відповідно у "ДНР" та "ЛНР" подібну норму трактують якось в інший спосіб: є п'ять аптек на два населених пункти? Треба чотири з них закрити. От і доводиться сотням людей, на яких показово наплювали і місцеві царьки, і всі кремлівські діячі, записувати купу нікому не потрібних звернень. Буцімто ці скарги здатні хоч на щось вплинути.

Дивіться відео про життя сіл Амвросіївського району Донецької області після приходу Росії:

Однак при абсолютно жебрацькому способі життя, який не приховати за екранами телевізорів, пропагандисти та чиновники постійно розповідають людям, як неймовірно покращилося існування в Маріуполі.

Мовляв, і знижки на комуналку місцеві жителі отримали, і відбудова йде стаханівськими темпами. І хоча насправді-то життя у місті Марії – це суцільне й безпросвітне пекло, без доступу до будь-яких благ цивілізації, "корінні" мешканці "ДНР" та "ЛНР" просто зненавиділи маріупільчан за вигадані привілеї.

Типовий чат під будь-якою новиною пропагандистів про покращення у Маріуполі / Скриншот з телеграму Петра Андрющенка

Самі ж мешканці тимчасово окупованого портового міста, які чекали на Росію, судячи з усього, також зовсім незадоволені діяннями рашистів. Окрім, звісно, відвертих маргиналів, які тимчасово проїхалися у соціальному ліфті.

Типовий опис того, що відбувається в окупованому Маріуполі / Скриншот із твіттера користувача Немо

Втім, ненавидіти росіян починають не лише ображені на них маріупольці. Аналогічно відкрилися очі й у колишніх жителів Попасної, Бахмута, Лисичанська та інших міст, яких примусово переселили у тилові населені пункти. Їх квартири знищили, а самих постраждалих поселили здебільшого у гуртожитки з жахливими умовами. Позбавлені виплат і можливостей навіть кудись поїхати (бо дуже дорого), вони зазвичай можуть лише виживати. Хоча до потрапляння в окупацію мали і власне житло, і стабільну роботу.

Певне просвітлення так чи інакше відбувається й із іншими донеччанами та луганчанами, яких просто задовбав "русский мир". Адже всі пам'ятають єврокубки на "Донбас Арені", і концерти справжніх зірок, а не відбитих Чічеріних, і якість життя до окупації.

Однак загарбники так сильно закрутили всім гайки та зробили життя настільки неможливим, що у величезної кількості людей просто не витримують нерви. Тому майже кожного дня у Донецьку, Луганську, Алчевську, Макіївці та інших містах стаються достатньо прикрі для окупантів інциденти, коли місцеві то починають на всю вулицю кричати "Слава Україні!", то співати "Ой у лузі червона калина" безпосередньо на центральній площі міста.

Дивіться відео, як мешканець Донецька кричить "Слава Україні":

Звісно, у 100% випадків люди потрапляють під репресії, але масштаби нелюбові до загарбників на Донбасі такі, що в окупантів виникає серйозне занепокоєння. Через це у так званих "МДБ" навіть створили окремі загони, що мають полювати на "порушників" та займатися превентивними відпрацюваннями "неблагонадійних".

Обривається терпець подекуди й у кримчан, які все частіше конфліктують із окупантами та їх приспішниками, грають гімн України, та забороняють співати російською у караоке.

Дивіться відео, як скрипалька у Євпаторії зіграла гімн України:

Чим ближче фронт, тим всім страшніше 

Зрозуміло, що вся пропаганда окупантів була побудована на двох речах – відрізанні людям доступу до альтернативних каналів інформації, а також на заміщенні всіх джерел новин на виключно кремлівські. 

То ж насправді немає нічого дивного у тому, що чим далі від лінії фронту, тим більше взагалі може бути осіб, які щиро вірять у те, що Москва перемагає у війні. При цьому тимчасово окупованих територій це не стосується, оскільки новини там так чи інакше розносяться за принципом сарафанного радіо, а про приліт ракет Storm Shadow у військові бази рашистів, про кількість загиблих внаслідок якоїсь перестрілки між п'яними окупантами, стає відомо всім і дуже швидко.

То ж так чи інакше, а кожен, у кого не зовсім атрофувалася здатність робити хоча б мінімально прості висновки, цілком усвідомлює, що у Росії немає ніяких шансів перемогти, а єдиний хоч більш-менш притомний для Путіна і рашистів варіант – це замороження конфлікту. Тим не менше, з моменту, як з'ясувалося, що Росія в принципі не здатна пробити західне ППО своїми "Кинджалами", риторика цивілізованих країн кардинально змінилася.

Практично одразу вирішилося питання щодо надання Україні сучасних винищувачів. Ба більше, союзні Києву держави почали висловлюватися щодо надання безпекових гарантій, а сама країна-бензоколонка у цей час зайнята відбиванням атак БпЛА у Москві, а також внутрішнімі розбірками між армією та силовиками проти російських диверсантів-добровольців.

При цьому у такій громадянській війні Росія втрачає нехай і не величезні, але ж території. Шебекіне вже перетворилося якщо не у повністю демілітарізовану від орди зону, то принаймні стало "сірим", авіація рашистів безпереровно проноситься над БНР для того, аби знищити населені пункти разом із сепаратистами та цивільними, але систематично не доносить крилаті бомби десь над Бєлгородом. І це достатньо яскраво свідчить про той факт, що у Путіна і компанії все йде зовсім не за планом.

Іронія ж полягає у тому, що якби не відверто нацистський хист до скоєння терактів бункерного фюрера, Суровікіна, Герасимова та інших воєнних злочинців, ситуація могла б не бути для Росії настільки складною. Сучасні системи ППО з'явилися в України виключно через те, що загарбники загралися у бомбардування критичної інфраструктури. А про ЗРК Patriot Ненька й мріяти б не могла ще якихось 8 місяців тому. Відповідно якби не поява комплексів, що здатні збивати балістичні цілі, Захід би досі боявся путінську розпіарену "вундервафлю". Тепер ж, судячи з усього, всі цивілізовані країни вирішили, що настав час покарати недоговороздатного психопата та мешканців його шовіністичної недоімперії.

Ображені союзники на Росію суттєво – за втручання у вибори, численні недотримання Путіним власного слова, газовий шантаж, агентурні мережі, вчинення політичних вбивств на території Німеччини та Великої Британії, підтримку терористичних режимів по всьому світу, і, звісно ж, за порушення всієї глобальної безпекової системи світу та величезну кількість злочинів, скоєних в Україні.

То ж впевненості у завтрашньому дні відчуття невідворотного наближення лінії фронту на окуповані території, а також неминучої поразки загарбницького контингенту нікому з рашистів не надають. Особливо це стосується тих, хто дійсно вірить у байки про "нацистські концтабори" та "бандерівську різанину", а чим ближче прихильники Росії мешкають до лінії фронту, тим більш часто лунає легендарна фраза про "так не хочеться звідси виїжджати".