Двічі був на допитах і пройшов "фільтрацію": історія чоловіка, який виїхав з окупованої Борщової

У селищі на Харківщині чоловік пробув із дружиною, 4 дітьми та похилими батьками три місяці. Потім сім'ю обікрали. Однак їм таки вдалося виїхати через росію до Європи. Журналістам 24 каналу вдалося із ним поспілкуватися та дізнатися його страшну історію в окупації.

Читайте також Дім – там, де війна, – щемлива історія маленького Артема про евакуацію з Луганщини

"Це було, як в кіно": як Олега застала війна

Для вас війна почалася 24-го, як і для більшості українців, чи ви готувалися раніше?

Розмов було багато, але я до кінця в це (війну – 24 канал) не вірив. Навіть напередодні розмовляв із товаришем із Лондона, ми сміялися з розмов про війну.

Якийсь запас продуктів зробили мінімальний, але, звісно, цього ніхто не очікував. Ми до кінця не вірили в це. І коли о 5-й ранку почалася ця "світломузика", обстріли, а у нас 10 кілометрів до кордону. Все сяяло, все гриміло. Я таке лише у фільмах бачив. У нас одне вікно виходить на північ у дитячій, ми всі зібралися там і з розплющеними ротами дивилися і не могли повірити.

Олег з сім'єю / Фото з особистого архіву чоловіка

Далі ви що робили? Була спроба виїхати, чи пересидіти? Ви розуміли, як діяти?

Першого дня ми не знали, чи пройшли вони, чи просунулися. Я навіть уранці збирався на роботу їхати. А потім на трасі почалися перестрілки, наші, мабуть, прикордонники тікали на військових машинах, а їх наздоганяли росіяни. Ті відстрілювалися.

Тоді ще "зеленки" не було, а у мене з дому великий шматок траси видно. Це кіно. Сюр. Ти не розумієш, що робити. Відразу почали повідомляти, що виїхати неможливо, що скрізь затори. А в нас ще вся родина зібралася, бо напередодні був день народження моєї старшої доньки. І в нас батьки були моєї дружини без документів. І як ми поїдемо?

І поки що ми день думали – це був єдиний день, коли була можливість виїхати. Наступного дня, коли вони в місто зайшли, їх на нашій окружній розстріляли, а в нас був день народження, все з'їли. Не було ні води, ні хліба.

Зверніть увагу Багато разів потрапляла під обстріли, – харків'янка розповіла про життя в місті

Я вранці зі старшим сином, якому 15 років, прорвався до Харкова. Тоді все 24 лютого у другій половині дня йшли колони. Колони йшли не припинялись, не можу сказати, скільки їх було. Тоді не було блокпостів. Росіяни забрали навігатор, спитали, куди їдете, і пропустили. І поки ми їхали Тишками скрізь по всіх узбіччях, по всіх закутках у дворах стояли машини – одиниць 700 було не менше.

Останній, хто прорвався з Харкова

Ваше село – велике, де ви пересиджували?

Село Борщова розташоване за 14 кілометрів від Окружної між Тишками та Липцями. Воно трохи осторонь траси стоїть. У нас 300 – 350 дворів, причому половина людей живуть лише влітку. Добре село, у нас церква хороша.

І тому окупанти в перші дні заселилися в Липцях, пройшли наше село і стали в Тишках. Спробували рипнутись на Циркуни, доїхали до Окружної, там отримали "по мордасах", і відступили до Циркунів.

На другий день, коли ми поверталися і нас не хотіли пропускати, вже все було перекрито. Я так розумію, я останній, хто прорвався із Харкова. Нас там було десять машин. Тоді вже "САУшки" (танки – 24 канал) стріляли із Тишків. І там було ще більше машин, танки, ще якісь стріляючі машини. Вони вже з автоматами на перевагу: усім вийти, руки нагору. Клоуни ще ті.

Що взяли з собою, коли поверталися?

У Харкові нам треба було купити воду, хліб та бензин. Мені племінник підказав, де можна заправитися, бо тоді це було неможливо. Повернулися із хлібом, бензином та з водою. Ще ці відморожені кажуть, мовляв, навіщо вам стільки хліба та води?

Пройшов декілька "фільтрацій"

Скільки днів ви пробули в окупації? Були якісь моменти, про які могли б, або хотіли б, розповісти?

Ми пробули там рівно 3 місяці, бо 23 травня на мій день народження так сталося, що ми мали кілька "зачисток".

Я пройшов кілька "фільтрацій", у процесі цих допитів у мене "віджали" машину – мікроавтобус, на якому дружина перевозила дітей, бо в мене багатодітна сім'я. І після цього ми фізично навіть через росію не могли звідти втекти, тому що всі ми не поміщалися в маленьку машинку. Нас було 8 людей. Ми були підв'язані до інших людей.

Як окупанти "зачищали" цивільні будинки

Як росіяни перший раз до вас прийшли і чому?

Це вони, наскільки я зрозумів, їхня стандартна процедура. Перші дні вони, мабуть, "зачищали" Липці і Тишки, а до нас прийшли на 4-й день, не відразу.

У нас нікого не було перші 2 – 3 дні, ніякі підрозділи не зупинялися, а потім із ранку заїхали. Вони приїхали на ПАЗ, ще в них ВАЗ були, та й почали. 2 бригади у них було. Це колишні луганські "менти", які зараз є незаконним "мгб" на окупованій території Луганщини. Їх спеціально привезли, тому що вони місцеві, все-таки українці, як-не-як. Або ким вони себе там вважають.

Важливо Смертельний удар по Харкову: кадри з обстріляної Салтівки

І почали "зачищати" будинок за будинком. Заходить 15 людей у ​​будинок, зганяють усіх до однієї кімнати. Починають обшукувати, перевертають все догори дном. Ставлять питання. Шукають усе (сміється - 24 канал): "нацистську літературу". Я не знаю, що вони шукали, не можу сказати.

До нас вони прийшли не першими, вони приїхали годині о 6 – 7, а до нас зайшли годині о 10. І вони вже знали, хто я, що я. Почали ставити запитання. Кажуть, мовляв, вам доведеться проїхати з нами на фільтрацію.

З нашого села забрали 3 людей: мене, мого сусіда адвоката та молодого хлопця 19 чи 20 років, який лише восени відслужив військову повинній. І окремо розмовляли.

Історія чоловіка, який виїхав з окупованої Борщової: дивіться відео 24 каналу

Як допитують людей на "фільтрації"

Перша "фільтрація" з цими луганськими, попри все, тиск був чисто психологічний. Вони "ганяли" мене різними питаннями: хто, що, як? Намагалися мене зловити на брехні. Я не знаю. Я одразу все сказав: я директор телекомпанії.

• Кому належить?

Я сказав. Він дивиться на мене.

• Що ви дивитеся на мене?
• А що, ви не розумієте, чому я на вас дивлюся?
• Не розумію.
• Поясніть.

Це відбувається у кілька етапів. Спочатку до тебе підходять люди, сідають, починають розмовляти. Потім тебе ніби ведуть на "офіційний допит" під папір. Потім тебе садять біля вогнища і кажуть: на, попий чайку і знову точаться з тобою розмови.

Потім знову ведуть на додаткові питання під протокол. Потім приїжджає начальник, йому кажуть: хлопець молодий із ним усе гаразд, а от із цим ще додатково поговорити. Ну і давай питати, які зв'язки у СБУ, п'яте-десяте. Типу, ви не можете не бути пов'язаними з СБУ. А як я можу бути пов'язаний із СБУ?

Олег двічі потрапляв на допити / Фото 24 каналу

Кажуть, мовляв, ми чудово розуміємо, що вони давали вам команди. Які команди вони давали мені? Ну, йди подумай, кажуть, згадуй, коли вони востаннє зв'язувалися з тобою, з якого питання.

Було лише СБУ надсилає на 1, 9 травня папір "будь ласка, утримайтеся від трансляції нацистської та комуністичної символіки". О, кажуть, згадав! А ще колись? Не пам'ятаю. Ну, йди ще згадуй. Зараз на підвал тебе посадимо, будеш згадувати. "Помурижили", але все ж таки відпустили. Відпустили без фізичної дії. Думали, що на цьому все скінчилося. Помилялися.

Потім Олег потрапив у контррозвідку

Відразу після "зачистки" до нас заїхало дуже багато військових підрозділів: від росгвардії до артилеристів. Вони розташувалися у всіх порожніх будинках, все позаймали. Ходили відчиняли всі будинки. Я ще спершу бігав, закривав усі хвіртки. Але безглуздо. Вони приходили з якимись папірцями, картами. Хтось їм складав, що там пусті будинки. Вони знову їх відчиняли. Десь селилися, десь грабували. Так тривало протягом усієї окупації.

А вдруге я потрапив у контррозвідку. Тому що я не міг сидіти без діла. У когось є яйця, комусь потрібно забити вікно. Здійснював комунікацію між різними кінцями нашого села. Ну, і мабуть, хтось знову мене "здав", не знаю.

Потім вже приїхала контррозвідка. У цих уже було інше екіпірування, все по-солідному. За 2 хвилини вони зайшли з усіх кінців ділянки, через паркан, через хвіртку. А я з собакою гуляв, підходжу говорю, тут живуть люди. Кажуть: "Ми знаємо. Ви господар? Підходьте сюди. Відчиняйте гараж. Що то за машина? Ми її бачили вночі. Ви навідник. Давайте телефон знову".

Незрозуміло, чи була їм потрібна тільки моя машина чи справді вони вважали, що я навідник, я не знаю. Але вони сказали "збирайтеся, машину також забираємо для перевірки".

Ставили на коліна і стріляли над вухом

І тоді було трохи жорсткіше, все це перебування. Проте живий залишився, відпустили.

Жорсткіше – це тиснули морально чи щось дозволяли собі?

Усе дозволяли. Не лише морально. Фізичний вплив також був. Неприємно. Я ніколи не думав, що доживу. Ще тоді ні Бучі, нічого цього не було чути. Я не думав, що вони можуть перейти на цю межу. І коли вони її перейшли, я вже думав, що це не переживу.

Тому, що я не думав, що вони відпустять мене. У мене вже була впевненість, що вони мене не відпустять. У нормальному суспільстві таких людей судять і їм дають більші терміни.

Дія була фізична така, щоб "зламати". Завдання було просто "зламати" людину. І методи у них дуже широкі. Я не очікував.

Тобто ставлять тебе на коліна і стріляють з пістолета над вухом, перед тим просто відводять тебе до якогось паркана і починають кидати в ніж поряд з вухом. Я вже не говорю про якісь фізичні розправи.

Я, власне кажучи, колишній борець, тому весь фізичний вплив – це був такий дитячий садок.

Ви зрозуміли, чому вас відпустили?

Не розумію. Вони переконалися, що я не навідник, думаю. Я не знаю. З самого початку було зрозуміло – у мене 4 малолітніх дітей, у мене двоє батьків похилого віку, немає зв'язку, інтернету. У мене дві версії.

Вони інакше не можуть. Якщо вже потрапив, то треба відпрацювати за повною програмою.

Або друга – їм потрібен був мій мікроавтобус для якихось своїх цілей, а все інше було "димова завіса", щоб я забув взагалі, щоб я був радий і щасливий, що залишився живий. Щоб не думав про те, що в мене "віджали" машину. Вони й травмат-пістолет у мене "віджали". Каністру порожню взяли. Навіщо вона їм?

Є й ті, хто не повернувся з "фільтрації"

Є люди, яких повели на фільтрацію, і не повернулися. Є. Ба більше, коли я був вдруге на підвалі біля контррозвідки, десь кричав хтось. Я ніколи не чув такого крику. Не знаю, що з нею робили. Кричала людина абсолютно нелюдським криком.

Ніхто достеменно не знає, скільки людей було, коли вони зайшли. Досі деяких шукають і їхня доля невідома. Декого відправляли далі. Куди далі – теж інформація різна. Кого на підвали у Луганську, кого до білгорода у комендатуру. Є люди, які звідти поверталися за місяць. Одну таку людину я знаю.

Половина села згоріла

Чого боялися найбільше?

Що прилетить, і хтось із моєї родини отримає поранення. Це мене вбивало найбільше. Були інструкції: як бігти до підвалу, хто перший, хто замикає. До підвалу ми бігали постійно, бо руйнування сильні були. У нас є загиблі, десяток, може, поранених і дуже серйозні руйнування. Половина села згоріла.

Зараз Борщова у якій зоні перебуває?

Нині Борщова у сірій зоні. Це їхня передова. Вони там залишили свої невеликі підрозділи. Вони позривали мости, щоби наші не могли пройти, дійти до Борщової.

Вони тримають там невеликі частини, бо всю свою основну силу, війська, контррозвідку – повезли до Стрілеччя. Вони навіть Липці залишили. Тобто там комендант якийсь є. Але основні підрозділи вони вивели за Липці.

У нас вони сидять в окопах, чекають на ДРГ, коли щось починається. З Липців до них приїжджають на допомогу на "відтиснутих" приватних машинах ще якісь підрозділи. Іноді таке враження, що вони влаштовують стрілянину як виставу. Може, їм нагородні якісь дають. Тобто ніби тихо, нічого не відбувається, раптом вони починають стріляти. Або йдеш, дивишся, він стоїть біля паркану, курить і вгору вистрелить, і далі курить. А десь в іншому місці бігають і кричать. Наше село обстрілюють всі.

Зруйновані будинки на Харківщині / Фото Kharkiv Today

Нещодавно розповідали таку історію. Ми поїхали, а в нашому домі ще залишалися жити люди. У них удома згоріли, і вони ще хотіли почекати, може, наші звільнять Борщову. І ось вони пішли до своїх згорілих будинків, якісь речі позбирати. Їх сиділи та почали орки з мінометів за 2 кілометри від траси почали обстрілювати, просто тому, що побачили рух.

Люди забігли до підвалу, пересиділи. Поверталися, до них підійшли окупанти та сказали, чому ви ходите та не попереджаєте. І взагалі, жорсткіше і жорсткіше з кожним днем. Щоб ви не ходили, щоб вас не бачили, і взагалі все їдьте, дайте нам пограбувати будинки.

Дивувались, що "бідне село" з 3 колодязями

Цікавий був випадок з моєю хорошою сусідкою, Валя звати. Вона пекла нам хліб. Героїчна жінка, бігала всім селом, хліб розносила, новини. Дуже всім допомагала. Вона з ними спілкувалась.

І ось була розмова з якимись орками, які кажуть: у вас таке бідне село, таке бідне. Вона питає, чому? А ті кажуть: "У вас стільки будинків, а всього 3 колодязі на все село". Вона й відповідає, мовляв, а нічого, що у нас у кожного свердловина. Вони навіть не знали, що це таке.

Так, у нас бідне село, у нас всього 3 колодязі, причому 2 з них – декоративні. Не знаю, у нас немає будинку, де немає насоса, свердловини, власної особистої води. Вони це в голові не вкладається. Ось такі визволителі хрінові.

Як були справи зі зв'язком?

Інтернет зник моментально, як стаціонарний, так і мобільний. Спочатку працював Vodafone, потім, мабуть, якусь вежу зруйнували, і з'явився Life у певних точках на селі, які місцеві знають. Росіяни також їх "випасали". Відбирали у людей телефони, сімки забирали. Це теж була справа небезпечна.

Наслідки росіян на Харківщині / Фото "Суспільне"

Іноді снився сир, але голоду не було

Не було боязні голоду? Їжі вистачало?

Село – це все-таки не місто. Хтось тримає курей, хтось ще щось. У нас була у Липцях велика база, і в перші дні власники роздавали всім охочим зерно – на сім'ю по мішку.

Ми набрали муки в перші дні, десь набрали овочів. Молоко, яйця на селі є завжди. Голоду не було, і бути не могло. Але хліб, сир – це таке. Іноді снився сир. Яйця, звісно, ​​щодня набридають.

Головна проблема – це те, що ми не мали електрики, води, зв'язку та ліків. Із ліками була велика проблема. У нас була медсестра, вона сортувала, що залишилось. Щоб ви розуміли, у нас залишалися останні ліки – це від тиску – аспірин. Ну, а специфічні, таки якось люди "пробивали", але для масового – це було неможливо.

Чому ви виїхали? Яка була крайня точка?

Ми виїхали не тому, що ми вирішили. Ми були пов'язані з іншими людьми. 22 травня ввечері були дуже серйозні обстріли, близько 20 будинків згоріло. І в різних кінцях села різні люди вирішили, що вони цього дня їдуть. Ми не збиралися. Я почав свій ранковий обхід. Прийшов сусід сказав, Олеже, ми їдемо, я вам обіцяв, що якщо ми поїдемо, я вас візьму.

Іду на інший кінець села – у людей будинків нема. Кажу, збирайтеся, переселяйтесь до нас. Іду на третій кінець села, вони вже машину вантажать їхати. Зачекайте, ми ж домовлялися, що ніхто ні кого не кидаєте. Все – вам 40 хвилин на збори. Якби ми тоді не поїхали, то в нас більше не було б такої можливості.

Мусили виїжджати в росію, з нас знущались

Як виїжджали? Які були складнощі?

До території росії окупанти тебе супроводжують із великим задоволенням. Кажуть: "Чудово! Ви їдете, формуйте колону, ми навіть дамо вам колону, щоби вас ці 10 кілометрів ніхто не чіпав, там же блокпости цих луганців. Аби поїхали. А ми прийдемо у ваші будинки, і все буде чудово".

Вони довезли нас до кордону з росією, тут же вселилися до всіх будинків, які були звільнені, десь просто почали грабувати.

Ні на Гоптівці, ні на Стрелечі немає ні російської, ні української митниці, ні прикордонників, то просто вони перевозять людей на територію росії, там нашу колону взяли під нагляд МЧС-ники з фізичними особами, довезли до Шебекіно. Там ми проходили прикордонний контроль. Знущалися. Просто зробили все, щоб ми відчули, що ми "люди другого ґатунку".

Якщо не секрет, у яку країну ви вивезли свою сім'ю? Чи почуваються вони там у безпеці?

Сім'я тепер почувається в безпеці, але всі розуміють, що ми втратили все: своє колишнє життя, свої будинки. Ми його будували для дітей, для себе. Ми не можемо з ним ніяк попрощатися. Хоча ми обговорювали, якщо ми їдемо, то ми маємо з ним попрощатися. Важко думати, що з усього вони тебе "звільнили", як вони кажуть.

Ось вони нас звільнили від нашого колишнього життя, хорошого, наших будинків. Живі залишилися, і слава богу.

Сім'ї вдалося виїхати / Фото з особистого архіву Олега

Чим плануєте займатися далі?

Продовжуватиму далі розвивати АТН, раз я вибрався, починатиму відновлювати.

Чи були люди, які добре зустріли окупантів?

Так, першим часом "сепарів" у нас було повно. Але в міру того, як уся ця ситуація стагнувала, нас обстрілювали. Спочатку хтось намагався з ними по-людськи. І вони теж вдавали, що вони нормальні люди. Були люди, яким вони говорили: "ми мирне населення, ми прийшли рятувати вас, звільняти. У нас чітко – із мирним населенням усе буде гаразд".

Були люди, які – ось вам ключі. Приїжджали якісь командири: я вам все обіцяю, все буде "чікі-пікі". Людина виїжджала, через 2 дні приїжджали КАМАЗи, виривали навіть панелі, завантажували машини і все це вивозили.

Дуже смішні були історії. Тобто ті люди, які співчували, потім починали говорити: "так, я розчарувався в них". Не скажу, що багато, але кілька "сепарів" ми мали. Були зрадники. Так по-сусідськи здавали першим часом, як ми підозрюємо, чому ми пройшли кілька "фільтрацій". Але так, щоб хтось із ними співпрацював та активно допомагав, у нас у селі таких не було.

Увага Донька досі запитує, чи будуть по нас стріляти і бомбити, – Мар'яна про евакуацію зі Слов'янська

Громадою поставили керувати мерзенного колаборанта

Чи ставили у селі якогось російського керманича?

У нас у селі не ставили (голову – 24 канал), але спробували. Річ у тім, що в нас і сільради немає, ми до Липецької громади належимо. Там вони ставили, там у них влада змінювалась постійно. Там у них комендант, прізвисько у нього Ташкент, луганець якийсь 30-річний. Дуже мерзенний тип.

Хлопці (сусіди-погорільці, яким дав притулок – 24 канал), виїхали з мого будинку, бо він під'їхав до них і сказав, "якщо завтра вас тут побачу, приїду і в підвал вам кину гранату". Вони теж вирішили не випробовувати долю.

Є надія, що ви зможете повернутись додому? Залишились б там жити?

Поки росія не розвалиться, поки ми не збудуємо стіну, як Ізраїль збудував, я не бачу перспектив (повернутись додому – 24 канал). Бо вони від нас не відстануть. Я взагалі гуманіст, вважаю, що життя будь-якої людини безцінне. Для мене вони вже не є людьми. Сказати, що їх треба знищувати – це, напевно, перебільшення. Хоча у глибині душі це було б правильним рішенням.