"Операція Арго" розповідає про 1979 рік. Тоді в Ірані змінилася влада: на зміну шаху Мохаммеду Рдуезі Пехлеві прийшов аятолла Хомейні.
Шах відзначався жорстокими розправами з опонентами, а після зміни влади втік до США, так і не відповівши за злочини. Іранці не могли пробачити колишньому керманичу безкарності. Вимагаючи від Америки видати шаха, революціонери захопили в заручники працівників посольства Штатів в Ірані.
6 дипломатам вдалося уникнути полону, однак виїхати за межі Ірану вони не можуть. Їх визволення доручають спецагенту ФБР Тоні Мендесу. Він придумує хитрий і ризикований план, прилітає в Іран і починає діяти.
Тоні Мендес - моя топ-персона фільму. Власне, він Герой – у найкращому сенсі цього слова.
Тома Мендеса грає Бен Аффлек. Йому вдалося неймовірне: звернути увагу на геройську сутність свого персонажа, майже не акцентуючи на його ефектній зовнішності. Що, впринципі, не так і легко – в "Арго" оператори аж ніяк не збиралися ігнорити фізичну красу Аффлека.
Однак вже з початку фільму головний герой – швидше, типовий американець (якщо не зважати на нетипову роботу спецагента). Любить фаст-фуд, постійно випиває, з дружиною роз’їхався, сина любить, але обмежується розмовами по телефону. Ніяких особливих захоплень, крім телевізора.
І ти ніби й бачиш, що оцей герой красивий, але... Він тобі таким типовим і сірим видається, що яка різниця, чи красиве в нього обличчя.
Оце і є той момент, коли починаєш глибше занурюватися у світ Мендеса, якщо вже погоджуєшся ігнорити його обличчя. Починаєш бачити, що він 1) відданий роботі 2) не балакає без толку 3) відповідає за свої слова 4) не боїться критики 5) здатний придумувати класні ідеї. По ходу фільму починаєш розуміти, що людина ще й смілива, впевнена в собі і трохи авантюрна.
Але всі ці риси - рамка. Головний момент – коли Тоні Мендесу у розпал дій наказують припинити операцію з визволення. Мовляв, дипломатів треба кидати в Ірані на поталу протестувальникам. Бо президент раптом вирішив, що на кордоні американців-нелегалів засічуть, а міжнародний скандал коштуватиме більше, ніж життя 6 працівників посольства.
І Тоні Мендес не поводиться як який-небудь коп зі "Смертельної зброї", що каже своїм босам "Та пішли ви", всіх ворогів стріляє, а тих, кого мав врятувати, на власних плечах виносить з вогню.
Ні, людина підкоряється наказу, тихенько покидає місце сховку дипломатів і йде напиватися в готель.
І ти його розумієш: герой мусить так зробити, бо такий наказ, бо це неприємна сторона роботи спецагента, бо не йому втручатися у міжнародні відносини.
Але після складних, довгих і вимучених роздумів, Мендес відмовляється припиняти операцію і наперекір керівництву вирішує довести її до кінця. Він не може дозволити, щоб з його вини загинули інші.
Все. Я в цьому моменті в героя була закохана. Точніше, була закохана у фільм.
Бо зненацька "Операція Арго" показала, як відбуваються переломні моменти в історії. Коли одна маленька людина вирішує діяти не за інструкцією, а за велінням порядності. "Хтось повинен бути відповідальним. Я беру відповідальність на себе", - каже герой, і фраза зовсім не звучить героїчно. Навпаки, здається, інакше і бути не може.
Звісно, далі були пригоди, певні особливості іранського суспільства, щасливі випадковості і бюрократичні курйози. Але це все вже не так важливо. Це вже рутинна робота героя – долати обставини.
Найцікавіше - побачити, як героїчність народжується. "Операція Арго" це демонструє на відмінно.
І що найважливіше - вона показує, що героєм дійсно може виявитися кожен. Навіть той, хто для тебе - сіра маса.
Не дивно, що фільм уже здобув багацько нагород і саме йому пророкують Оскара за найкращий фільм.
Герої - поруч! Не вірите? Назва фільму відома - дивіться і переконуйтеся!