“Чому мені цікавий Йоселіані? Тому що я його люблю. Є режисери, яких не просто цінуєш, а любиш. Ось Йоселіані якраз з таких. Починаючи з перших фільмів, які знімали ще в радянські часи, наприклад, “Жив співочий дрізд” - це одна з найбільш зворушливих картин, одночасно і дуже якісних, і зворушливих, які взагалі були в радянському кіно”, - каже кінокритик Юрій Володарський.
“Хочеться побачити як він розкриває цю тему, тему молодого режисера, який не може себе реалізувати - це дуже близько мені, бо я теж на режисерському вчуся і мені цікаво”, - каже Олена.
Майстер-клас режисера відвідала рекордна кількість майбутніх та діючих кінематографістів. У залі - яблуку немає де впасти, адже кіно живих легенд залишається навчальним посібником й до сьогодні. Втім, Отар Йоселіані, завдяки своїй безкомпромісності, стоїть дещо осторонь від колег. Каже, наприклад, що немає нічого гіршого за професійних акторів, сповнених кліше. І додає, якщо, звісно, це не Смоктуновський, чи Уелс.
“Професійний актор, який приходить з фільму у фільм - він руйнує за собою один фільм за іншим, повірте мені”, - каже режисер Отар Йоселіані.
Режисер категорично не сприймає, коли використовують класичну музику у другосортних фільмах, коли знімають стрічки про видатних людей, геніїв, таємницю яких ніхто розгадати не в змозі, а екранізації у кіно взагалі вважає непристойним заняттям.
“Любов вистрибнула перед ними, як бандит, з кинджалом в руці” - ну як Ви це знімете? Це ж злочин не зняти цього. Якщо це зняти не можна, значить це текст, це книга. З дивовижного, веселого роману “Дванадцять стільців” зробили дві версії, по-моєму, так? І кому це служить? Це читати треба. Але якщо читати людина не вміє, ну нехай дивиться ілюстрації”, - каже Отар Йоселіані.
А взагалі, каже Йоселіані, слідом за Шекспіром, у кожному з нас криється неперевершений актор. Адже люди роблять усе можливе, привчаються брехати й прикидатися, аби лишень не бути собою.