Конфлікт вони намагалися вирішити силою, але не вдалося. З територій, підконтрольних ізраїльським військам, потягнулися ланки біженців – арабів.

Читайте першу частину Арабсько-єврейська війна: моторошні спроби терористів знищити Ізраїль

У 1964 році арабські країни заснували Організацію визволення Палестини або ОВП – розгалужену павутину, яка об'єднувала і координувала десятки невеликих бойових угрупувань, які вели джихад проти Ізраїля.

Борці за права палестинців осіли у Йорданії. Ізраїльські акції відплати за напади на свої території перетворили це арабське королівство на поле бою, на якому йорданці стали заручниками протистояння палестинських арабів і юдеїв.

Король Хусейн бін Талал, стиснувши зуби, підтримував одновірців, але поки палестинці не вирішили звинуватити його в м'якотілості. А далі спробували влаштувати переворот і захопити владу.


Король Хусейн бін Талал з королевою / Фото cocteil.blogspot

На новому місці лідерам ОВП довелося все починати спочатку. Ліван – багатонаціональна країна, де разом з мусульманами віками уживалися християни. Їх майже 40%.

Після арабо-ізраїльських воєн країна прийняла багато біженців з Палестини. З часом вони і тут спробували перетворити багатоконфесійну країну в монолітну мусульманську республіку. Ліван, який після Другої світової війни називали близькосхідною Швейцарією, охопила громадянська війна.

Зверніть увагу Від ліквідації терористів до пошуку людей: історії 5 знаменитих пошукових собак

Палестинці осіли у Південному Лівані, ближче до кордону з Ізраїлем. Це давало їм змогу час від часу нападати на ізраїльтян, перекривати дороги і атакувати дрібні поселення. Їхня тактика могла би і далі існувати, якби палестинці своїми діями не налаштували проти себе ліванських християн.

Окрім обстрілів ізраїльських територій і влаштування терактів, палестинці вели полювання за ізраїльтянами по цілому світу. Викрадали літаки і підривали їх, а в 1972 році палестинська організація "Чорний вересень" остаточно закріпила за арабськими мусульманами образ шаленого терориста в масці.

Поки ізраїльські спортсмени готувалися до виступу, на територію готельного комплексу пробралися 8 терористів. Вони пройшлися кімнатами і визбирували атлетів:

  • 2 з них убили на місці;
  • 9 – взяли у заручники.

Поліцейські облави були даремними, завдяки журналістським трансляціям, бійці спостерігали за засідками у прямому ефірі. Задля попередження – розстріляли ще 2.


Атлети, які постраждали внаслідок подій / Фото sportarena​

Терористи вимагали вертольоти, автобуси і визволення понад 200 палестинців із тюрем. Поки правоохоронці розбиралися із транспортом і ув'язненими палестинцями, терористи автобусами добралися до аеропорту. Уже там на них чекала засідка.

Коли зловмисники зрозуміли, що вони у пастці, то почали шпигувати спортсменів свинцем. Кого застрелити не встигли – підірвали гранатами. Так, всі 11 атлетів загинули.


Жертви дій терористів / Фото sportarena​

"Усі заручники були військовослужбовцями. Ми убили тільки військових, які були переодягнені у спортивні костюми. Водночас ізраїльтяни убивали беззбройних людей", – розповів член організації Абу Дауд.

Ми не чіпали ні дітей, ні цивільних, але за 2 місяці до подій в Мюнхені, ізраїльтяни розбомбили школу, убивши дітей,
– сказав Дауд.

Ясіру Арафату і офіційним палестинським організаціям довелося виправдовуватися. Після Мюнхена палестинцям все важче було втримати реноме покривдженого народу з вкраденою країною.


Ясір Арафат / Фото fakt.pl

Тепер їх бачили перш за все як терористів, готових задля політичних цілей йти на масові убивства навіть людей, які не причетні до політики – як от спортсмени.

Виправдовуючись перед світом, Арафат нічого не робив, щоб покарати "Чорний вересень". ОВП мало 2 риторики:

  • внутрішню войовничу для себе;
  • зовнішню – потерпілої жертви для світу.

Із 1972 по 1973 рік терористи "Чорного вересня" скоїли щонайменше 12 нападів. Окрім захоплення літаків, вони полювали на агентів Моссаду, бомбардували посольства і убивали ізраїльських високопосадовців.

Постійний тиск на християнське населення призвів до відкритого конфлікту між палестинцями і силовими структурами Лівану. Тільки до 1975 року за 4 роки сутичок загинули понад 100 тисяч людей, 200 тисяч отримали поранення, і це вже не кажучи про біженців.

Просто покинути Ліван палестинці не могли.

  • По-перше, тут їм було добре. Країна мала високий рівень життя. З часом тут виросли великі табори для біженців. Частина з них обжилася і почала будувати непогану кар'єру на новій Батьківщині.
  • По-друге, це був зручний плацдарм для атак на ізраїльтян. Так в Арафата з'явилася ідея захопити владу в Лівані. Він сподівався, що його сила дозволить швидко це зробити. Тим паче обіцяла допомогти сусідня Сирія.

Паралельно з цим у 1974 році на одному зі з'їздів арабських лідерів, Арафат зміг переконати їх у надійності свого плану. Тож одноголосно всі визнали ОВП і партію ФАТХ єдиним законним представником палестинського народу.

Варто прочитати Прозвали "лисом пустелі": міфи та факти про улюбленого генерала Гітлера – Ервіна Роммеля

Як для початку – це був дуже добрий старт. Узаконити угрупування, що вело насильницьку боротьбу – ще нікому на той час не вдавалося. Та це був тільки початок. Того ж таки 1974 року Ясір Арафат виступив перед Генеральною Асамблеєю ООН.

Я прийшов до вас. В одній руці в мене оливкова гілка. В іншій – зброя борця за свободу. Не дозвольте цій оливковій гілці випасти з моєї руки,
– сказав тоді Ясір Арафат.

Попри те, що громадянська війна у Лівані продовжувалася, сам Арафат вирішив ненадовго залягти на дно. Він готувався до нанесення нищівного удару по Ізраїлю.

Перше, за що взялися в ОВП – збір коштів. Він добивався прихильності міжнародних лідерів, відкрито подорожуючи світом. Арабські лідери, СРСР і Китай зустрічали його, як президента, щоб насолити проамериканському Ізраїлю.

Забавки в дипломатію для силового крила ФАТХ і ОВП були чимось незрозумілим.

Ясір Арафат хоче облишити збройну боротьбу. Ми хочемо продовжити її. Його намагання убити революцію. Він зрадив нас і більше не зацікавлений у продовженні нашої справи,
– заявив член ФАТХ Абу Халід Аль-Амлех.

Насправді ж революція продовжувалася, просто тепер і в дипломатичній площині теж. Коли міжнародна спільнота визнала ОВП, увагу на них звернули і Human Rights.

Окрім гуманітарної допомоги, їх наполегливо закликали відмовитися від насильницьких методів боротьби палестинців.

"Я хочу звернутися до всіх, хто говорить про порушення прав людини. А де поділися ці правозахисники коли мовиться про утискання наших прав? Ви бачили що там відбувається? Бачили наші табори? А ліванські селища, які повністю зруйновані ракетами і винищувачами різних типів? І ви називаєте це громадянською війною. Звичайно ви так будете говорити, бо винне в цьому тільки ваше дитятко Ізраїль", – висловився лідер ОВП Ясір Арафат.

Читайте також Дітям вводили смертельні ін'єкції: програма Гітлера, що вбивала людей з психічними розладами

Виправдання було слушним, але тільки частково. Тактика федаїнів полягала у швидкому обстрілі, після якого бойовики розчинялися серед мирного населення або ж вели обстріли з житлових кварталів у надії, що відповіді не буде, ніхто не наважиться обстрілювати, ризикуючи сотнями цивільних жертв.

Ізраїльтяни змогли. У тих регіонах ізраїльська армія вже добре закріпила свої позиції. Один необережний рух і весь план Арафата пішов би коту під хвіст. Тому підрозділи сиділи тихо, вичікуючи наказу рвонути в бій.

Чим закінчилися запеклі протистояння – дивіться у програмі.