"Вони бояться, що ми спалимо все": Шейтельман про нові удари по НПЗ і переговори з Росією

Переговори України, США та Росії в Абу-Дабі американська сторона називає продуктивними, однак швидкого завершення війни не обіцяє. Водночас з'явилася незвична пропозиція змінити адміністративні межі українських областей, щоб Кремль міг оголосити про виконання своїх територіальних вимог.

Політтехнолог Михайло Шейтельман в ефірі 24 Каналу пояснив, чому сумнівається в реалістичності такого плану та який несподіваний сигнал побачив у заяві Геннадія Зюганова. Він також припустив, що Росія може погодитися на обмежене енергетичне перемир'я, розповів про можливу зміну тактики українських ударів по НПЗ та оцінив нові ультиматуми Кремля щодо НАТО.

Переговори в Абу-Дабі

Марко Рубіо назвав переговори в Абу-Дабі продуктивними, але попередив, що швидкого миру чекати не варто. Зеленський також говорить про складний процес, а Росія знову порушує питання гарантій безпеки. Чи є підстави очікувати прориву після першого дня переговорів?

Я б почав із новини про можливу зміну адміністративних меж українських областей. Це, мабуть, єдина справжня сенсація, яка з'явилася навколо переговорів. Причому цікава не лише сама пропозиція, а й те, звідки могла виникнути така ідея.

Ще торік народна депутатка Анна Скороход, наскільки я пам'ятаю, подала законопроєкт про зміну меж Донецької, Дніпропетровської та Харківської областей. Зокрема, йшлося про можливе включення Краматорська та Слов'янська до Харківської області, а Покровська – до Дніпропетровської. Я не пам'ятаю повного номера законопроєкту, але сама ідея обговорювалася задовго до нинішніх переговорів.

Ба більше, мені свого часу телефонували іноземні експерти, які також пропонували схожий варіант. Тобто цю концепцію обговорювали в різних колах, згодом вона з'явилася у Верховній Раді, а тепер її пов'язують із пропозиціями Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера.

Логіка задуму полягає в тому, щоб припинити бойові дії по нинішній лінії фронту, але адміністративні межі Донецької області перенести так, аби вся вона формально опинилася під контролем Росії. Путін тоді зміг би оголосити, що виконав свою обіцянку захопити всю область, хоча фактично Україна зберегла б контроль над тими самими містами.

Навіть Путін, за всієї своєї убогості, мені здається, зрозуміє, що весь світ підніме його на сміх, якщо він таким способом здобуде свою "перемогу". Мені здається, навіть росіяни зрозуміють, що ми просто його затролили.

Україна жодних російських територіальних захоплень визнавати не збирається. Тому я вважаю цю пропозицію спробою знайти хоч якийсь вихід із переговорного глухого кута. Можливо, команда Трампа сподівається, що незвична юридична конструкція дозволить одночасно зупинити бойові дії та дати Кремлю можливість заявити про досягнення поставленої мети. Але я не вірю, що Путін погодиться на настільки очевидний політичний трюк.

Цікаво, хто саме запропонував американцям такий варіант. Можливо, вони самостійно натрапили на відповідні ідеї, а можливо, їх передали через Кирила Дмитрієва, який уже брав участь у просуванні інших масштабних пропозицій щодо відносин Росії та Заходу. Я не знаю цього напевно, але не виключаю такого зв'язку.

У статті The Economist, де обговорювали можливі домовленості, також звернули увагу на нібито нову гнучкість російської сторони в питаннях гарантій безпеки. І тут я побачив одну цікаву подію, яка може свідчити, що всередині Росії справді з'явилися певні сигнали.

Геннадій Зюганов виступив у Державній думі та закликав росіян молитися за переговорників, які поїхали в Абу-Дабі. Для лідера російських комуністів це доволі незвична заява. Адже в радянські часи за релігійність могли виключити з піонерів або комсомолу, а тепер очільник комуністичної партії пропонує молитися за Володимира Мединського.

Зюганов закликає молитися за Мединського. Не просити Путіна, щоб той погодився, а саме молитися, щоб Мединський домовився і в нього все вийшло. Ось це вже дуже цікавий сигнал.

Зюганов – досвідчений російський політик, який давно працює всередині цієї системи. Я думаю, що він добре відчуває настрої частини населення. Комуністи свого часу вміли визначати, чого хочуть люди, і зараз лідер КПРФ може намагатися висловити суспільне невдоволення затяжною війною.

Водночас я не думаю, що російське суспільство готове до справедливого миру з Україною. Воно не демонструє готовності повернути захоплені території та визнати відповідальність за агресію. Але люди можуть бути виснажені наслідками війни й хотіти її припинення хоча б для того, щоб повернутися до нормального повсякденного життя.

Народ Росії не хоче справжнього миру з Україною. Він не готовий повернути вкрадені території. Але народ Росії вже завив і вимагає зупинити війну. І Зюганов став на чолі цього самого народу.

Можливо, його виступ був погоджений з адміністрацією Путіна. Це моє припущення, але Зюганов – надто досвідчений апаратник, щоб не розуміти політичного значення власних слів. Якщо така заява справді була узгоджена, вона могла бути сигналом про готовність Кремля до певних обмежених поступок.

Тому я не виключаю, що другий день переговорів принесе якийсь результат. Не мирний договір і не повне припинення бойових дій, але, наприклад, домовленість про енергетичне перемир'я. Підстав стверджувати, що рішення вже ухвалене, у мене немає, однак такий розвиток подій видається можливим.

Нові удари по НПЗ

Ви припускаєте можливість енергетичного перемир'я, хоча Путін планував посилити удари по українській енергетиці восени та взимку. Що могло змінитися в його розрахунках?

Я звернув увагу на одну деталь. Раніше росіяни перед черговим раундом переговорів часто завдавали масованого удару по Україні саме вночі напередодні зустрічі. Це був спосіб тиску на нашу делегацію. Але цього разу, наскільки я бачив, такої атаки не було.

Звісно, я можу помилятися або щось пропустити. Крім того, переговори тривають два дні, тому росіяни могли просто відкласти удар на наступну ніч. Я не виключаю, що Кремль захоче вчергове продемонструвати силу й атакувати українські міста перед продовженням переговорів. Однак поки ми побачили відмінність від тієї поведінки, до якої вже звикли.

Тепер повернімося до енергетичного протистояння. Коли Путін планував зимову кампанію ударів по українській енергетиці, він розраховував на дві обставини. По-перше, сподівався, що Дональд Трамп зупинить українські атаки по російських нафтопереробних заводах, і на певний час цього вдалося досягти. По-друге, попередні удари України хоч і були результативними, але зазвичай виводили з ладу лише окремі частини підприємств.

Ми могли точно влучити в установку первинної переробки нафти, спричинити пожежу й тимчасово зупинити виробництво. Але пошкодження не завжди були настільки масштабними, щоб НПЗ не зміг відновити роботу. З останніми атаками, за повідомленнями, які я бачив, картина суттєво змінилася.

Якщо ви бачили удари по останніх п'яти НПЗ, то навіть візуально все виглядає зовсім інакше. За винятком одного випадку в Уфі, чотири з п'яти заводів, за цими повідомленнями, спалені майже повністю. Це вже не одна пожежа в одній точці.

Раніше пошкодження часто зосереджувалися в одному виробничому вузлі. Тепер на відео наслідків атак помітні численні осередки займання в різних частинах підприємств. Я звернув увагу, що про цю зміну пишуть і самі російські джерела.

Наше військове командування поки не розкривало деталей відповідної тактики, тому я спираюся саме на російські повідомлення. За їхньою версією, Україна могла отримати новий спосіб супутникового зв'язку з далекобійними безпілотниками, який дозволяє коригувати їхні дії під час польоту над Росією.

Раніше ми зверталися до Ілона Маска з проханням забезпечити можливість використання Starlink над російською територією. Такий доступ дозволив би керувати безпілотниками в реальному часі. Тепер деякі російські автори стверджують, що Україна могла знайти альтернативне технологічне рішення.

Зокрема, вони пишуть про спеціальне обладнання, яке встановлюють на дрони та яке може працювати через європейські супутники, а не через мережу SpaceX. Серед можливих постачальників згадують і компанію з Ізраїлю, проте я не знаю, про які саме пристрої йдеться, і не можу підтвердити ці повідомлення.

Імовірно, мова про зв'язок із геостаціонарними супутниками. Вони розташовані на значно вищих орбітах, ніж супутники Starlink. Але повторюю: технічних подробиць цієї системи я не маю, тому можу лише переказати версію російських джерел.

Росіяни пишуть, що нам вдалося створити альтернативу Starlink над територією Росії. Я не знаю, завдяки яким саме пристроям це стало можливим, але, за їхньою версією, наші дрони тепер можуть отримувати команди під час польоту.

Якщо це справді так, нова можливість пояснює, чому удари могли стати значно результативнішими. Безпілотники отримують не лише заздалегідь визначений маршрут, а й інформацію, яка дозволяє змінювати подальші дії залежно від ситуації.

Наприклад, я розглядаю умовний випадок, коли до Самари летить велика група дронів. Частину з них може перехопити російська ППО, але інші, за наявності зв'язку, теоретично здатні враховувати нову інформацію та продовжувати виконання завдання. Так само після ураження одного об'єкта можна було б перенаправляти решту апаратів на інші цілі.

Саме так російські джерела пояснюють появу численних осередків пожеж на останніх атакованих НПЗ. Замість одного пошкодженого технологічного вузла завод може отримати ураження одразу в кількох місцях, що значно ускладнює подальше відновлення.

Раніше всі дрони могли полетіти в одну установку, навіть якщо вона вже була уражена. А тепер, як пишуть росіяни, з'явилася можливість змінювати завдання. Тому ми бачимо зовсім інший масштаб пожеж на цих заводах.

Окремо я згадував Уфу. На мою думку, віддаленість цього міста могла вплинути на результат атаки, адже до нього складніше дістатися. Але щодо інших підприємств російські автори пишуть про набагато серйозніші пошкодження, ніж після попередніх ударів.

Вони також висловлюють побоювання, що подальше застосування такої тактики може створити критичні проблеми для російської нафтопереробки. Я не беруся підтверджувати ступінь руйнувань кожного підприємства, однак вважаю, що зміна характеру атак заслуговує на увагу.

Вони бояться, що ми спалимо все. Просто спалимо все. Бо тепер, якщо їхнім повідомленням вірити, йдеться не про одну пошкоджену установку, а про великі руйнування, після яких завод дуже складно відновити.

Тому можливе енергетичне перемир'я виглядало б для Кремля зовсім інакше, ніж кілька місяців тому. Росія продовжує атакувати українську енергетику, але водночас ризикує втрачати дедалі більше власних нафтопереробних потужностей. Я припускаю, що цей чинник також може впливати на позицію російської делегації в Абу-Дабі.

Ультиматуми Росії до НАТО

Сергій Лавров знову звинуватив Україну в невиконанні попередніх домовленостей і заговорив про європейську безпеку. Чи використовує Кремль переговори як привід, щоб повернути свої вимоги до НАТО та висунути нові ультиматуми?

Звичайно. Потрібно лише правильно зрозуміти, що саме російське керівництво називає гарантіями безпеки. Воно не пропонує гарантувати безпеку Європі. Навпаки, Росія вимагає, щоб європейські держави гарантували безпеку їй самій, причому на умовах Кремля.

Лавров фактично повертається до документів, які Москва запропонувала Заходу наприкінці 2021 року. У них Росія вимагала переглянути військову присутність НАТО на території держав, що приєдналися до Альянсу після 1997 року. Ідеться, зокрема, про Польщу, Угорщину, Латвію, Литву та Естонію.

Тепер до цього переліку російська сторона, за моєю оцінкою, додає ще й вимоги щодо Швеції та Фінляндії, які вступили до НАТО після початку повномасштабного вторгнення. Кремль хоче, щоб ці країни фактично опинилися поза Альянсом.

Вони мають на увазі папірець, який Лавров написав у 2021 році. Щоб Європа вивела війська НАТО з держав, які вступили після 1997 року. А тепер вони ще додатково вимагають, щоб Швецію та Фінляндію виключили з НАТО. Ось такий у них скромний набір вимог.

Якщо країна справді прагне завершити війну, вона повинна обговорювати конкретні умови припинення бойових дій. Натомість Росія постійно розширює перелік своїх претензій, додаючи питання, які виходять далеко за межі російсько-української війни.

Так Кремль уже тривалий час поводиться з Дональдом Трампом. Я пам'ятаю, як на початку його нового президентського терміну говорив, що Путін намагатиметься затягувати переговори, обіцяти компроміси та створювати враження готовності до миру.

Тоді я думав, що американському президенту досить швидко набридне така поведінка. Припускав, що це станеться приблизно за пів року, ще влітку 2025-го. Але помилився: Трамп продовжував повертатися до переговорів навіть після того, як попередні спроби завершувалися безрезультатно.

Певний момент розчарування все ж настав після зустрічі в Анкориджі. Трамп тоді обурювався поведінкою Путіна, запровадив нові санкції проти "Лукойлу" та "Роснєфті", а також скасував запланований саміт у Будапешті. Здавалося, що він нарешті зрозумів, наскільки Кремль використовує його прагнення до швидкої угоди.

Але згодом російська сторона знову запропонувала нові ідеї та повернулася до розмов про масштабні домовленості. І Трамп знову виявив зацікавленість у цьому процесі.

Путін буде брехати, викручуватися, робити вигляд, що готовий до перемир'я, припинення вогню та миру. Я думав, що Трампу це набридне за пів року. Але він знову повівся на нові казки. І зараз, боюся, усе буде тільки гірше.

Я не бачу підстав вважати, що нинішні розмови про нову європейську безпеку означають справжню готовність Росії припинити агресію. Водночас не виключаю окремих домовленостей, зокрема гуманітарних або пов'язаних з енергетикою. Але їх потрібно відрізняти від повноцінного мирного врегулювання, якого поки не видно.

Шейтельман про переговори в Абу-Дабі: дивіться відео