Мабуть, найголовнішим здобутком усіх, хто долучився до захисту України, є саме той факт, що ми змогли встояти в перші тижні війни. Провал російського бліц-кригу призвів до того, що Путіну та його війську довелося надовго забути про захоплення Києва та Півночі нашої країни, а також зосередитися лише на тих фронтах, де окупанти мали хоча б якийсь успіх.

Дивіться також Шалений стрибок цін та ембарго проти Росії: які потрясіння пережив ринок нафти за рік

Саме в ті дні, коли стало зрозуміло, що захопити навіть більшу частину України Кремлю не вдасться, Росія програла цю війну. Але ми її ще не виграли.

Все російське суспільство, починаючи з 2014 року, мріяло про знищення України. Оскільки бажання населення цілком збігалося з мріями божевільного бункерного дідугана, підготовка до повномасштабної війни здійснювалася Москвою відразу після захоплення частини Донбасу. Дипломати налагоджували проросійське лобі у Європі та США, підсаджували Німеччину та інші цивілізовані країни на "газову голку", а також активно скуповували у своїх європейських партнерів зразки передових військових технологій. Паралельно з цим Путін будував військові частини в Білорусі та захоплював Азовське море, ретельно готуючись до "оточення" України з подальшим ударом зі всіх напрямків.


Великому російському наступу передував масований ракетний удар по Україні / Фото "Укрінформ"

То ж ранок 24 лютого почався саме так, як планували в російському генштабі. Після масованого удару крилатими та балістичними ракетами по наших аеродромах, позиціях ППО та вогневої підготовки вздовж кордонів, під прикриттям авіації, колони загарбницьких військ почали рухатися вглиб України зі Сходу, Півдня та Півночі.

Оскільки ж у Москві розраховували захопити Україну за кілька днів, головний удар загарбники зосередили на Києві.

Окупанти вважали, що захопивши столицю, ліквідувавши представників влади та оточивши головні боєздатні підрозділи сил ООС на Сході, вони повністю придушать здатність нашого народу до боротьби. Втім, не так сталося, як гадалося.

У перші дні повномасштабного нападу Росії не вдалося здобути перевагу у повітрі. Через це загарбникам не вдалося висадити навколо Києва ту кількість десанту, яку вони планували.

Частина еліти російських військ змогла дістатися Гостомеля та Василькова. Втім, в останньому населеному пункті російські ДШВ не змогли захопити ніякого плацдарму та були розігнані по посадках та лісополосах нашими військовими, мисливцями та бійцями тероборони. Так росіяни втратили можливість захопити контроль над одним із важливих аеродромів, куди могли б сідати вантажні літаки із бронетехнікою та особовим складом.


Бої за Васильків тривали з 26 лютого / Фото РНБО

У випадку з Гостомелем все було складніше, оскільки щодо нього росіяни запланували вкрай серйозну навалу. 35 гелікоптерів за підтримки винищувачів змогли, не без втрат, висадити більшу кількість добре підготовлених загарбників безпосередньо на території військового об'єкту. Нацгвардійці прийняли удар на себе, але змогли не дати ворогу повноцінно взяти аеродром під контроль. Перед відступом через закінчення боєкомплекту, наші захисники розстріляли злітну смугу, зробивши її непридатною для посадки російських ІЛів. Саме цей вчинок якщо не остаточно зірвав плани ворога, то вкрай серйозно сплутав йому карти. Згодом, аеродром було відбито силами ДШВ, ССО та інших підрозділів.


Битва за аеропорт "Антонов" у Гостомелі / Фото з фейсбуку Олексія Арестовича

Доки путінські вояки воювали за Гостомель, їхні "колеги" активно просувалися через Чорнобильську зону до Бородянки та Бучі. З боями, але через суттєву перевагу в кількості та відсутності оборонних укріплень з боку українських захисників, росіянам вдалося взяти під контроль ці населені пункти, а також частково захопити Ірпінь. Так почалася довга битва за західні підступи до Києва.


Початок битви за Ірпінь / Фото "Укрінформ"

Для того, щоб ускладнити росіянам доступ до столиці, Сили оборони підірвали мостовий перехід через річку Ірпінь, чим умовно розділили фронт на дві частини. Фактично, на цьому зупинилося активне просування ворога до столиці зі заходу.


Розбита техніка окупантів у Бучі / Фото "Слідство.Інфо"

Втім, навала на цьому напрямку не завершилась. Окупанти постійно намагалися створити серйозний плацдарм південніше траси Київ – Житомир, для взяття столиці у напів кільце. Однак, всі їхні спроби просунутися далі були марними. Паралельно з цим, бригади ЗСУ, бійці ССО, ГУР, СБУ "Альфа", Нацгвардії, поліції, ТРО, прикордонники та мисливці постійно проводили операції зі знищення ворога, як всередині захоплених населених пунктів, так і ближче до зони відчудження.


Знищення колони російського СОБРу в Ірпіні / Скриншот з відео

Величезні сили окупантів опинилися в складній ситуації, адже їх тили постійно громили сили авіації та артилерії. Крім того, логістика загарбників постійно страждала внаслідок диверсійних дій українських спецпризначенців.

Так само, як кремлівські карателі намагалися захопити Київ з напрямку Ірпіня, вони атакували підходи до столиці зі сходу. Величезні колони російських військ, що прорвалися через кордон з боку білоруського Гомеля, обійшли Чернігів та вирушили на Київщину, аби завдати удару по Броварах, просунутися до Борисполя та практично відрізати столицю. Втім, на цьому напрямку окупантам прийшлося значно важче, бо адекватно прикрити свої тили вони не могли, а логістичне плече сягало подекуди понад 150 кілометрів.

Величезні колони загарбників методично знищували ракети "Байрактарів" та бомби фронтової авіації. Спроби росіян просуватися вперед до Броварів та столиці зупинялися бійцями 72-ї бригади, спецпризначенцями, ТРОшниками та іншими захисниками України, які тримали оборону Києва.


Легендарне знищення російських танків бійцями 72 бригади та бійцями полку Прокопенка / Скриншот із відео

Бої за населені пункти Баришівської, Калитнянської та Великодимерської ОТГ тривали до 31 березня. Саме тоді російське військове командування визнало, що подальші спроби підступитися до Києва будуть марними та коштуватимуть генералам знищення всього угруповання, яке присутнє на Півночі України. Загарбники почали відступати до Білорусі.


Окупанти тікали з Київщини із награбованим майном / Фото з соцмереж

Так українському командуванню та тисячам відважних чоловіків та жінок вдалося відстояти столицю та завдати ворогу перший серйозний військово-політичний ляпас. Перемога в боях за Київ призвела до цілої низки російських поразок на інших ділянках фронту.

Водночас із боями за Київ, українські захисники нищили росіян на Чернігівщині, Сумщині, Харківщині та Миколаївщині, а також на Донбасі.

Обрана нашими генералами тактика гнучкої оборони виявилася вкрай ефективною проти ворога, який не придумав нічого нового, окрім як користуватися кількісною перевагою та торувати собі шлях смертями своїх військових.

Російським окупантами хоч і практично вдалося відрізати Чернігів від сполучення з "великою землею", проте вони не подолали опір та не зайшли в місто. Те ж саме можна сказати й про Харків та Суми – всі обласні центри, окрім Херсона стали для росіян фортецями, які не можливо було захопити.


Знищені "Гради" неподалік від Харкова / Фото "Радіо Свобода"

Авіація росіян не змогла повноцінно панувати над нашими містами, а удари артилерією по житловій забудові ніяк не допомагали їм здобути хоч якісь військові успіхи.


Рештки збитого над Харковом російського літака / Фото з фейсбуку Сергія Болвинова

У перші дні повномасштабного вторгнення, російські загарбники намагалися зайти у Харків, однак зробити це окупантам не вдалося. Росіян зупинили на підступах до міста, а своєрідною лінією фронту стала окружна дорога, перетнути яку більшість ворожого контингенту не змогла. Бійці місцевої тероборони, військові та поліцейські за підтримки авіації та артилерії методично нищили всі колони загарбників, які прямували з боку Дергачів та Руської Лозової.

Лише невеличкій групі росіян на легкоброньованій техніці вдалося прорватися всередину Харкова. Втім, на вулицях чужого міста путінські ординці швидко заблукали, після чого були заблоковані та знищені, не маючи ніякої підтримки від своїх.


Знищені російські "Тигри" у Харкові / Фото з твіттера Necro Mancer

Оскільки вриватися у вуличні бої росіяни не хотіли, а практично кожен метр землі на Харківщині перетворився для них на пекло, терористична армія почала здалеку завдавати ударів по цивільній інфраструктурі обласного центру.

Однак всі спроби оточити чи захопити політично важливий для Путіна населений пункт захлинулися.

Приблизно те ж саме відбулося й у Сумах, хоча туди росіянам, на жаль, таки вдалося зайти. У Кремлі планували, що тисячі росіян швидко зламають опір України, після чого весь контингент із цього напрямку піде на Київ. Втім, ворожі строковики та контрактники швидко відчули на собі, що таке національний спротив.

Як і на будь-якій іншій ділянці фронту, окрім Донбасу, росіянам довелося розтягувати свої колони на багато кілометрів. Вони поспішали пройти якомога далі та взяти під контроль обласні центри, залишаючи в своєму тилу цілі села та невеличкі міста. То ж партизанам було де розгулятися.

Машини забезпечення, бензовози, подекуди навіть танки, палили звичайні мисливці, дільничні поліцейські та прості фермери з коктейлями Молотова.

Зокрема, через це, після заходу на околиці Сум загарбникам стало дуже важко утримувати ситуацію під власним контролем.


Російські танки доїхали до центру Сум / Фото з соцмереж

Жорстокі бої за вулиці міста закінчилися тим, що окупантам довелося вийти за його межі. Частину війська генерали залишили для обстрілів Сум, а деякі угруповання намагалися перекинути на захід.

Вкрай кривавою була битва за Чернігів, який понад місяць перебував майже в повному оточенні. Просування загарбників з трьох напрямків у перші дні вторгнення призвели до того, що місто було відрізано від сполучення з іншими українськими територіями, однак ніяких серйозних угруповань захисники Чернігова всередину не пропустили. Втім, оскільки місто було для росіян транзитним у напрямку на Київ, кремлівські генерали залучили для дій у його агломерації величезну кількість загарбницьких сил.


Рештки збитого над Черніговим російського бомбардувальника / Фото з соцмереж

Хрест на спробах взяти в облогу Одесу та пробити сухопутний коридор у Придністров‘я поставила оборона Миколаєва, яку очолив генерал Марченко. Саме так, завдяки героїчному супротиву, було зупинено просування загарбників Україною на всіх напрямках. Окрім частини Півдня та деяких успіхів на Донбасі, росіяни ніде не отримали навіть натяку на перемоги.


Бої за миколаївський аеропорт / Фото з телеграму Віталія Кіма

Спроби ж десантування в Одесу були настільки жалюгідними, як і сподівання знищити Україну: висадка нечисленного загону парашутистів, фактично, на базу місцевої ТРО, а також закидання спецпризначенців у море в мінусову температуру, призвело лише до втрат серед загарбників, але зменшило бажання росіян відправлятися у пекло.


Окупанти з гелікоптерів скинули десант у Чорне море для захоплення Одеси. Ніхто не виплив / Фото з соцмереж

Відправка на дно крейсеру "Москва", удари по російських десантних кораблях у Бердянську, а також створення неможливих обставин для утримання острову Зміїний, остаточно поставили хрест на мріях Путіна про висадку в Одесі з моря.

"Друга армія світу" з одним із "найсильніших" флотів виявилася безсилою проти кількох протикорабельних ракет "Нептун" і "Гарпун", неймовірної тактики та міцного духу українських захисників.


Флагман Чорноморського флоту Росії після ураження протикорабельними ракетами / Фото з твіттеру OSINTtechnical

Фактично з втечі росіян на Півночі, знешкодження їх у морі, а також зупинці на Півдні почалася наступна фаза війни – звільнення українських територій.

Після того, як багатотисячне російське військо зі своїм невдалим командуванням та плануванням провалило всі сподівання на швидку перемогу, в Кремлі вирішили захопити повністю хоча б Донецьку та Луганську області. Росіяни намагалися зробити це ще на початку повномасштабної війни, однак їхні війська не змогли просунутися ніде, окрім частини Луганщини (через близькість до кордону та неймовірну навалу ворога), та Донеччини (через вихід на Маріуполь з кримського напрямку).

Однак, зосередити удар на тому чи іншому місці, фанерні генерали з російського генштабу не могли, адже бійці полку Прокопенка, 36 бригади морської піхоти, прикордонники та поліцейські стягнули на себе всі вільні сили ворога в Маріуполі.


Оборона Маріуполя тривала 86 днів. 82 з них – у повному оточенні / Фото з соцмереж

І поки загарбники намагалися подолати незламних воїнів в оточеному місті, у Москві не могли повноцінно керувати своїми угрупованнями.

Коли ж гарнізон Маріуполя виконав своє завдання, загарбники змогли перекинути під Сєвєродонецьк майже всі залишки своїх підрозділів. Але тактика застосування своїх сил у російських генералів не змінилася ані на йоту: вони продовжували кидати строковиків, контрактників та найманців на підготовлені позиції ЗСУ. Довгі тижні росіяни зрівнювали Сєвєродонецьк із землею десятками тисяч снарядів, аж поки не зруйнували місто майже повністю.


Під час боїв за Сєвєродонецьк росіяни практично повністю знищили місто / Фото з телеграму Сергія Гайдая

Крім того, їм вдалося створити загрозу оточення наших угруповань у Лисичанську, через що оборонцям України довелося відступити. Втім, підхід стратега – генерала Валерія Залужного до боротьби із російською навалою знову показав свою ефективність.

Росіяни заплатили за майже повний вихід на адмінкордони Луганщини непомірну ціну, через що втратили спроможність до оборони.

Ворог вважав, що українська сторона переходитиме у наступ на Херсонщині, перекидав туди майже всі свої доступні для використання підрозділи, однак головний удар прийшовся по них геть в іншому місці – на Харківщині.

У той момент, коли західні партнери стримано сумнівалися у здатності України до наступальних дій, а в Москві очікували на удар під Херсоном, мобільні підрозділи ЗСУ почали розривати росіян на Харківщині. Невеличкі групи на легкоброньованій техніці обходили великі міста та вривалися в тили дезорганізованого ворога. У місцях, де вдавалося досягти успіху, підрозділи об'єднувалися та утворювали плацдарми для утримання позицій.


ЗСУ вкрай швидко звільнили Балаклію та інші міста Харківщини / Фото з соцмереж

Всього лише за кілька днів достатньо великі угруповання росіян опинилися в оточенні та були знищені, командири тікали, залишаючи сотні своїх підлеглих напризволяще, а сили другої та третьої ліній оборони ворога відступали куди завгодно, аби не потрапляти під вогонь ЗСУ.

Так було звільнено майже всю Харківську область. Одним глобальним ударом по ворогу, який через втрату сил на Луганщині не міг ані забезпечити перекидання резервів, ані підготуватися до захисту захоплених територій.

Україна продемонструвала всьому світу, що її армія може вибивати ворога з великих міст, не руйнуючи їх, не заходячи при цьому в складні міські бої та не відправляючи власних солдатів на безглузді лобові штурми.

Росіяни ж отримали черговий ляпас та змогли зупинити просування наших військ лише на трасі Сватове – Кремінна, втрата контролю за якою поставить під питання серйозне вороже угруповання на Луганщині. Після цього, ворогу довелося звузити всі свої наступальні дії до лише одного бахмутського напрямку, а також терміново оголосити в Росії "часткову" мобілізацію. Адже солдати з першої хвилі навали вже закінчувалися, а жодної з цілей "спецоперації" московський фюрер не досягнув.

Ще однією безсумнівною перемогою України на фронті є звільнення Херсона та всієї правобережної частини області. Спецоперація, яка тривала кілька місяців, вибила ґрунт з-під ніг кремлівського старця, адже втрата єдиного захопленого великого міста була ще й серйозною політичною поразкою.


Артилерія зіграла вирішальну роль у звільненні правобережжя Херсонщини / Фото Костянтина і Влади Ліберових

Намагаючись блефувати із порожньою рукою, Путін поспіхом анексував "віджаті" ним території. Мовляв, тепер Росія може використовувати ядерну зброю для оборони своїх кордонів. Шантаж не пройшов, а ображеному Путіну довелося відповзати назад у бункер.

Починаючи з серпня, коли Україні почали надходити перші HIMARS, російські сили день за днем стали опинятися у незручних для себе обставинах. Високоточні ракети нищили їх склади з боєприпасами, а також руйнували всю логістику. Удари по мостах через Дніпро лише закріплювали успіх, залишаючи загарбників із порожніми шлунками та стволами арти.


Регулярна "бавовна" на всіх мостах знищила російську логістику на західній частині Херсонщини / Фото Defence Express

Знесиливши ворога, українські захисники перейшли до активного наступу, перед яким росіяни знову виявилися безсилими. Залишки елітних підрозділів були розбиті, а невмотивовані мобілізовані без командування взагалі не знали, для чого вони тут, та що мають робити.

Тож рішучі атаки на позиції загарбників призвели до чергового "жесту доброї волі". Не маючи можливості підтримувати своє угруповання, яке притискають до Дніпра точними ударами, російський генералітет надав наказ на "від'ємний наступ". У "ніч довгих весел" тисячі замерзлих росіян намагалися форсувати річку в обраному напрямку. Багатьом це вдалося, однак далеко не кожен росіянин зміг переплисти на лівий берег із пральною машинкою в руках.


Геолокація мобільних телефонів росіян у ніч втечі з Херсона / Скриншот

Так Херсон було звільнено від росіян, а в Кремлі почали готуватися до оборони Криму. Адже у випадку просування ЗСУ на Мелітополь та південніше – півострів цілком може стати наступним регіоном, над яким майорітиме жовто-блакитний прапор.

Фактично, на цьому й закінчилася друга фаза повномасштабної війни Росії з Україною, оскільки для подальших звільнень території ЗСУ зупинили осіннє болото та нестача бронетехніки й далекобійних засобів ураження ворога. Втім, ракетні війська, авіація та артилерія продовжують розм'якшувати оборону ворога на Запоріжжі та лівобережжі Херсонщини, роблячи його існування на окупованій землі неможливим.


Удари по базах окупантів у Запорізькій області стали нормою / Фото з телеграму мера Мелітополя Івана Федорова

І якщо українській стороні вдасться перерізати сухопутний шлях до Криму та повноцінно "кошмарити" захоплений півострів разом із тим самим мостом, довго утримувати АРК путінські варвари не зможуть. І це буде виходом на вирішальні, на цьому етапі війни, позиції.

військові перемоги україни у 2022 році
Топ військових перемог України у 2022 році / Інфографіка 24 каналу

Втім, росіяни планують відволікти ЗСУ та знову кинути своїх "чмобіків" на Північ, а також продовжують багатомісячні лобові штурми у головній битві за Донбас на Бахмуті. І тут виникає питання – хто швидше перехопить ініціативу під час цієї вирішальної фази війни.

Адже в нас хоч і наразі недостатньо засобів для проведення дуже масштабних контрударів, та змусивши ворога оборонятися і перекидати резерви на оборону, Генштаб може убезпечити Київщину, Полісся та Волинь від удару. Росіяни ж навпаки здатні першими створити для нас проблеми на Півночі або на іншій ділянці фронту. І тоді реагувати на дії підступних терористів доведеться вже нам. Але ці події очікуватимуть Україну вже у 2023 році.