Підкарпатська республіка: доля сепаратистського проекту

Гіпотетична угорська автономія та "Підкарпатська республіка" – це зовсім різні історії. Бо, як зазначає такий собі "Украинский независимый новостной портал", "у русинського населення плани куди як масштабніші". Загалом зараз інформацію про "Підкарпатську республіку" можна зібрати хіба що на маргінальних сепаратистських сайтах на зразок цитованого та на пабліках адептів "руской вєсни". Те, що вони не заблоковані – вже погано. Та поки статус-кво зберігається, з подібних ресурсів можна виудити деяку корисну інформацію. Наприклад, щодо "масштабних планів русинського населення". Але поки що – трохи інформації "з історії питання".

"Самокеровані" вибивають визнання

Сепаратистське середовище Закарпаття породило своїх власних захарченків та плотницьких. Один з них, відзначений особливо настирною активністю, зветься Дмитро Сидор. Він є головою "Сойму підкарпатських русинів", а також священиком Української православної церкви Московського патріархату. Створення "Підкарпатської республіки" "піп Сидор" проголосив ще у 2008 році.

"Так" – вільній підкарпатській Русі", кричить агітка, випущена адептами ще однієї "народної республіки"

Перед цим у Ростові-на-Дону багато годин засідала "міжнародна науково-практична конференція", що вивчала "етноцид" русинів та їхню "насильницьку українізацію і асиміляцію". У заході брали участь вже призначені на посади нової "республіки" індивідууми: "прем’єр-міністр" Гецко, "міністр закордонних справ" Павук, "міністр природних ресурсів" Микулін. Були й інші гості, наприклад, Олексій Александров, заступник голови партії "Руський блок".

У підсумку рішенням "Сойму" Закарпатську область України було проголошено "самокерованою адміністративно-національною територією під контролем Росії і ЄС".

Конституцію України не дотримують стосовно русинів, і це змушує нас домагатися самовизначення за межами української держави,
– коментував Сидор.

У ті часи він охоче просторікував про те, як "Україна здійснює геноцид русинського народу", а також обіцяв солідарність народам Абхазії, Південної Осетії і Придністров’я, "які, як і Підкарпатська Русь, мають право на самовизначення і незалежність".

Насправді ж "геноцид русинського народу" у виконанні офіційного Києва полягав у тому, що у 2007 році Закарпатська обласна рада визнала русинів (котрих проживає в Закарпатті біля 10 тисяч) окремим етносом. Ось такі були "утиски". Цікаво, що дане питання на розгляд сесії облради виносила фракція "Наша Україна", а голосування відбулося за підтримки Партії регіонів та Партії угорців України. Загалом же рішення підтримали 79 з 90 депутатів.

2015 рік. Русини вимагають визнання, яке отримали ще у 2007-му

Подейкували, що така лояльність "Нашої України" до русинів була невипадковою. Буцімто тодішній очільник президентського секретаріату Віктор Балога (який контролював "НУ" на Закарпатті) подумував про запасний плацдарм – власну політсилу у рідній вотчині, яку він сподівався зліпити, використовуючи малі етноси. На якийсь час шляхи Балоги та "підкарпатців" перетнулися, й кум Ющенка навіть підгодовував русинів, фінансуючи їхні товариства та організації.

Подібна версія виглядає доволі правдоподібно, хоча основні транші на матеріальне забезпечення "Підкарпатської республіки" йшли, безумовно, з Москви.

"Піп Сидор": від Вітренко до "Сойму"

Загалом русинський рух вельми пожвавився з моменту очолення його (а сталося це у 2007-му році) Дмитром Сидором. Офіційна біографія "батюшки" виглядає солодко і пасторально. Народився у родині священника, закінчив духовну академію (у Москві), з 1982 року "працює" душпастирем. А з 1996-го – включається у русинський рух, виступає з просвітницькою діяльністю, редагує християнську пресу, вступає до Спілки журналістів України.

Тим часом за кадром лишилися чисельні спроби Сидора "потоваришувати" з різними політсилами. Свого часу він балотувався у владні органи від Соціалістичної партії – навіть розмістив на території свого собору громадську приймальню СПУ. Потім там була приймальня Партії регіонів та ПСПУ Наталі Вітренко. Окрема тема для розмови – зв’язки "Підкарпатського Сойму" з Росією, котрі протягом всього часу існування цього прожекту лишалися тісними та надійними.

Наприклад, у 2006-му Сидор подався на конференцію "Москва – Третій Рим", яка проходила у Сарові – місті в Нижньогородській області Росії. Там "піп Сидор" оголосив, що етнонім "Русь" до Новгороду та Києва приніс не Рюрик, а русини з Карпат. Згодом греки "витіснили карпатську кирило-мефодіївську спадщину" і утвердили на Русі іншу, візантійську, традицію. Відтак Карпатська Русь була забута "як духовно-національний міст, через який в Київ і Москву прийшло християнство".

"Піп Сидор" (в центрі) та його політизована паства

До чого вся ця маячня? Та, власне, до того, що Москва тільки тоді стане "третім Римом", коли припаде до своїх витоків та джерел – Карпатської Русі. Або ж просто візьме її під свій протекторат, наголошував промовець. Спіч Сидора припав до душі нижньоновгородцям – згодом його навіть передрукував сайт "Единое Отечество".

Що ж стосується правої руки Сидора Петра Гецка, то у цієї персони був свій власний шлях до "третього Риму". Перед тим, як стати "прем’єром" "Підкарпатської республіки", цей діяч лікувався у московському психдиспансері. Гецко прибув до столиці Росії у 1980-х і майже відразу став пацієнтом одного з тамтешніх медичних закладів, куди його помістили із загостренням шизофренії. Так, в усякому разі, твердять джерела в Інтернеті.

Петро Гецко у Москві. Кажуть, що там "прем’єра" "Підкарпатської республіки" лікували від шизофренії

Однак повернемося у 2000-ті. "24 червня 2009 року слідчим відділом Управління СБ України в Закарпатській області було порушено кримінальну справу за фактом публічних закликів до зміни меж території нашої держави, тобто за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 110 Кримінального кодексу України ("посягання на територіальну цілісність і недоторканність України"). У ході її провадження було зібрано достатньо доказів, які стали підставою для пред’явлення 5 грудня звинувачення керівнику громадського об’єднання "Сойм підкарпатських русинів" Дмитру Сидору", – йшлося у повідомленні Служби безпеки.

А засудили Сидора вже за Януковича. "Святий отець" отримав три роки умовно. Що ж до Гецка, то він певний час переховувався у Росії. Однак це ще не кінець історії. 2014 рік створив умови для того, аби цей дуумвірат разом з їхньою "Підкарпатською республікою" знову нагадав про себе.

2014-2017: знову Сидор і російські спецслужби

24 квітня 2014 року на Закарпатті мала бути встановлена влада "Підкарпатської республіки". Про це писала російська преса, але її анонс не справдився. У червні того ж року Дмитро Сидор в інтерв’ю російській "Літературній газеті" закликав Москву активно освоювати Закарпаття, бо, за його словами, звідти починається і тягнеться аж до Аляски "східнослов’янська, загальноросійська цивілізація".

Втручайтеся – тут кровні інтереси Росії,
– агітував він.

Однак ніхто не втрутився. Щоправда, в серпні 2014 року було повідомлення про створення інтернаціонального русинського батальйону чисельністю 387 осіб. Його "бійці" нібито походили з "Підкарпатської Русі", а також зі Словаччини, Польщі та Угорщини, зазначали "новоросійські" пабліки. Однак, як і слід було очікувати, батальйон виявився таким же фейковим, як і проголошення "Підкарпатської республіки".

Наступна згадка про неї датована листопадом 2014 року. У цей період "республіка" знаходиться в оперативній розробці СБУ, котра розглядає закарпатський сепаратизм як продукт російських спецслужб. Пізніше, вже у 2016 році, спілка хакерів "КіберХунта" отримала доступ до листування помічника Путіна Владислава Суркова. У його пошті був знайдений опис планів щодо захоплення українських територій на західній Україні.

І хоча достовірність такої переписки не доведена, одне те, що в ній згадується "республіка на Закарпатті", свідчить радше на користь її автентичності. Згідно одного з документів, у регіоні планувалося створення організації "Русинська Рудина" та поступове нарощування її чисельності. Члени "Рудини" повинні проводити дестабілізуючі акції, агітуючи за федералізацію Закарпаття.

Найперше завдання сепаратистів, згідно листування Суркова, полягало у нагнітанні негативних настроїв, розповсюдженні листівок та інших друкованих матеріалів. А відтак – у захопленні адмінбудівель та проголошенні тимчасового уряду угорсько-русинської автономії. Після цього "уряд" мав взяти під свій контроль ужгородський аеропорт, кілька авто- та залізничних перевалів. А також укріпити кордони. Згодом нова влада повинна була виступити з пропозицією визнати Мукачеве федеральним суб’єктом управління.

А вже у поточному році СБУ заявила, що розкрила агентурну мережу російських спецслужб. Останні вербували у Москві заробітчан із Закарпаття – для участі в проплачених акціях в Україні. Завербованим українцям давали вказівку проводити мітинги на підтримку автономії області та створення самопроголошеної республіки "Підкарпатська Русь".

Тема стала дражливою, й коли депутат Мукачівської міської ради Роберт Іванчо запропонував було перейменувати Закарпатську область в "регіон "Підкарпатська Русь", він тут таки отримав повістку на допит в СБУ. При цьому сам Іванчо пояснював свою ініціативу лише бажанням посприяти декомунізації в Україні, бо, мовляв, етнонім "Закарпатська область" породила радянська влада.

А тим часом доволі далеко і від Закарпаття, і від України згадуваний вище Петро Гецко лякає росіян танками НАТО, що "стоять у 700 кілометрах від Москви". У ефірі російської телепрограми "На самом деле" Гецко (титрований лідером підкарпатських русинів) віщає про те, як авіація Альянсу "буде бити пасажирські літаки РФ".

Атака запланована на червень-липень,
– говорить він.

…Те, що "Підкарпатську республіку" будуть розкручувати й надалі, не викликає сумнівів. Олії у вогонь додає Угорщина з її закликами до автономії. "Підкарпатська республіка", інспірована Росією, безперечно, не тотожна планам та діям Угорщини. Остання відкрито інвестує в економіку Закарпаття, підтримуючи не лише свою меншину, а й весь регіон в цілому. І ані словом, ані ділом не зазіхає на територіальну цілісність України. Принаймні, на даному етапі. Що, однак, не робить Захід України менш проблемним регіоном, аніж її Схід.

Що із цим робити далі – вирішувати українській владі. Робота з перетворення країни на дуже привабливе місце проживання для будь-якої нації, забезпечення економічних гараздів і можливостей для всебічного розвитку всіх без винятку громадян є дещо складнішою за прочитання нотацій угорському послу. Проте піднапружитися все ж варто. Надто багато зараз поставлено на карту – географічну зокрема.

Читайте також: Закарпаття вимагає повного припинення торговельних відносин з Росією