Чому Путін боїться зустрічі із Зеленським та як Москва підставила родину Трампа

Як у тому анекдоті: "Штірліц ніколи не був так близько до провалу". Українці відповіли на це хвилею мемів і глузувань, адже нас уже п'ять років безперервно лякають ядерними ударами через заяви умовного Медведєва. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Причина такого примітивізму банальна: у них виділяють певний бюджет, дев'яносто відсотків розкрадають ще на вході, а на решту наймають випадкових підрядників із викривленим уявленням про українське суспільство. 

Російські політтехнології остаточно померли в той момент, коли в Росії скасували реальні вибори губернаторів і мерів. Коли немає конкурентного середовища, немає сенсу когось переконувати – ти просто монополізуєш інформаційний простір і транслюєш тупі пропагандистські штампи на кшталт соловйовщини.

Водночас не варто недооцінювати ворога там, де він працює прицільно. Росіяни непогано відчувають больові точки через мережі на зразок TikTok, роздмухують внутрішні конфлікти, теми корупції та мобілізації, підключаючи так званих "блогерів". Проте їхньою фундаментальною помилкою залишається переконання, що українці – це якісь "недорозібрані росіяни". Вони хронічно не здатні прорахувати наш менталітет, тоді як українські фахівці на їхньому полі можуть діяти набагато тонше й ефективніше.

Пастка в Олешках: як росіяни підставили Трампа

Історія з так званим "гуманітарним жестом" в Олешках, за який публічно дякувала Меланія Трамп, – це класична цинічна розпасовка з боку Москви. Дональд Трамп пообіцяв своїм виборцям завершити війну за 24 години, тому йому відчайдушно потрібні бодай якісь ілюзорні дипломатичні перемоги. Путін просто підіграв цьому треку, використавши статус дружини експрезидента США як зручний інформаційний привід.

Проте гуманізму в діях Кремля немає й бути не може. Росіяни використовують локальні режими тиші суто прагматично: для підтягування боєприпасів, ротації підрозділів, встановлення антидронових сіток та укріплення позицій на Херсонському напрямку. Генштаб ЗСУ це вже чітко зафіксував. У таких переговорах ворог створює видимість поступок на другорядних напрямках, щоб насправді посилити свою лінію оборони.

Фактично росіяни вчинили хамський випад не просто проти американських переговірників, а безпосередньо проти родини Трампа. Коли ти підставляєш і ошукуєш чиюсь дружину – це пряма образа особисто чоловіка. Тепер команда Трампа змушена розсьорбувати наслідки цієї провокації, що може мати для Москви дуже неприємні наслідки.

Чому Путін ніколи не поїде на зустріч із Зеленським

Заява Володимира Зеленського про готовність зустрітися з Путіним у Туреччині – це сильний дипломатичний випад, але російський диктатор туди ніколи не поїде. Будь-яка пряма зустріч із президентом України для Путіна означає катастрофічну політичну поразку й особистий крах. Це було б публічним визнанням суб'єктності України та легітимності українського керівництва.

Уся кремлівська конструкція тримається на міфі про те, що Україна не є суб'єктом переговорів, а виступає лише об'єктом для розподілу великими державами. Це основа їхньої так званої "стамбульської логіки". Визнати протилежне для Путіна – означає втратити владу всередині власної системи.

Крім того, Туреччина є членом НАТО, а Реджеп Ердоган – надзвичайно складний і небезпечний для Москви партнер. Путін елементарно боїться, що з такого візиту можна просто не повернутися. Ердоган завжди прагматично заробляє на всіх сторонах конфлікту, обстоюючи власні торговельні інтереси в Чорному морі, тому ризикувати диктатор не стане за жодних умов.

Тайванський глухий кут і небезпека контактів із Пекіном

Розмови про велику тристоронню зустріч Трампа, Сі Цзіньпіна та Путіна для поділу світу – це суто російський інформаційний вкид, за який щедро платять у західних медіа. Пекіну зараз абсолютно не потрібні прямі саміти такого штибу, адже Китай і без того отримує максимум вигоди від війни, виснажуючи ресурси Сполучених Штатів і Європи руками своїх проксі.

Пряма атака КНР на Тайвань наразі малоймовірна. Пекін уважно спостерігає за фіаско російської армії в Україні й розуміє, що десантна операція такого масштабу – це колосальний ризик. До того ж за Тайвань гарантовано воюватиме Японія, а Вашингтон ніколи добровільно не здасть острів. 

Якщо придивитися до мапи, дуга Японія – Тайвань – Філіппіни намертво замикає китайський флот у відносно мілководному Південнокитайському морі, де їхні підводні човни перебувають під постійним контролем союзників.

Єдиним каталізатором військової агресії Пекіна може стати масштабна внутрішня криза: падіння фондових ринків, катастрофа на ринку нерухомості та безробіття, що змусить змістити фокус на зовнішній контур. Але втягуватися туди зараз китайському керівництву передчасно. Саме тому прямі переговори України з Китаєм на цьому етапі війни є категорично неприпустимими. 

Нам вдалося налаштувати роботу американського ВПК на наші інтереси й утримати двопартійну підтримку у Вашингтоні. Якщо Київ розпочне сепаратні контакти з головним геополітичним супротивником США, це дасть ідеальний привід опонентам у Вашингтоні перекрити нам військову допомогу з міркувань національної безпеки. Залучати китайські компанії до відновлення промисловості Донбасу ми будемо після перемоги, а зараз такі кроки є критично небезпечними.

Удари по НПЗ: повернення до розпаду Радянського Союзу

Системне винесення російської нафтопереробки – єдино правильна стратегія. Коли палають такі гіганти, як у Самарі чи Кстово, руйнується весь внутрішній економічний контур держави-агресора. 

Запровадження обмежень на продаж пального в Нижньогородській області – це історичний симптом, який чудово пам'ятають свідки колапсу СРСР. Тоді розпад союзу починався саме з того, що республіки й окремі області перекривали вивезення дефіцитних товарів, цукру та бензину за свої межі. Зараз у Росії стартує аналогічний процес: кожен регіон думатиме лише про власне виживання. Якщо процес обмежень продовжиться в інших областях, систему охопить управлінський хаос. Можна щиро привітати ворога з цим почином.

Скиглення російських чиновників на кшталт Новака про те, що удари по НПЗ впливають на світовий ринок, є брехнею. Російська частка дизелю у світовому експорті мізерна й не формує глобальні ціни. Тому російському керівництву залишається хіба що писати скарги в "спортлото". 

Системний бізнес США спокійно завойовує європейський енергетичний ринок, про що свідчать свіжі контракти щодо постачання американського газу до тієї ж Угорщини, поки окремі схематозники марно мріють про відродження транзиту з Москви.