Розкрию, що відбувається: ексклюзивне інтерв'ю з Резніковим про F-16, Taurus та Крим

Міністр оборони України Олексій Резніков в ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу повідомив, що наша держава вже надіслала офіційний запит до уряду Німеччини щодо постачання нам Taurus. Більше деталей – читайте далі у матеріалі.

Не пропустіть Україна може отримати винищувачі Gripen: що відомо про літаки і як вони допоможуть ЗСУ

Повне інтерв'ю з Олексієм Резніковим: дивіться відео

Деталі навчання пілотів на F-16, що розпочалися

Очільник МЗС Дмитро Кулеба заявив, що Україна отримає F-16 одразу після завершення навчань наших пілотів. Водночас Єнс Столтенберг сказав, що рішення ще остаточно не ухвалили. Що зараз відбувається з авіаційною коаліцією?

Доведеться трохи розкрити, що взагалі відбувається, щоби було правильне очікування. Часто на підставі різних оголошень, міркувань, експертної думки люди роблять не зовсім обґрунтовані висновки. На тлі цього будується очікування, а потім розчарування, бо вони не виправдовуються.

Є принципове політичне рішення країн-партнерів, які увійшли до так званої літакової коаліції. Це зафіксували на саміті у Вільнюсі – 11 країн підписали меморандум, що входять до цієї коаліції про те, що вони починають проєкт щодо навчання українських пілотів, техніків, інженерів, щоб вони могли експлуатувати F-16. Лідерство тоді взяли й досі лишаються Нідерланди та Данія.

Звісно, якби не було політичного розуміння, що Україна може мати на своєму озброєнні F-16, то не було б сенсу давати згоду на навчання. Крім того, навіть навчатися на таких літаках будь-яка країна може запропонувати, якщо має дозвіл США, бо вони, умовно кажучи, тримають ліцензію, бо це їхній виріб.

Це означає, що вони отримали згоду щодо навчання і, відповідно, проявили таку ініціативу. Станом на сьогодні українські пілоти, інженери та техніки у певній кількості й складі вже перебувають у місцях і розпочали проєкт.

Тобто навчання вже розпочалися?

Навчання вже розпочалися. Що входить до програми, де, скільки й коли завершаться не розповідатиму, щоб не було розчарувань. І це не швидко – це не може тривати 1 – 3 місяці, щоб теж не було розчарувань.

Єдине, що можу сказати – у процес навчання входить і мовна підготовка. Недостатньо просто базового рівня англійської – має бути спеціальний технічний рівень. Це дуже серйозний комплекс.

Є відповідна програма і навчання вже розпочато. Коли воно завершиться ми дізнаємося від інструкторів, бо вони бачитимуть, як наші пілоти, інженери та техніки сприймають нові навички, як взаємодіють між собою і коли будуть готові.

Цей період підготовки у вигляді навчання витратять, щоб продовжити проєкт щодо розуміння, коли ми матимемо літаки безпосередньо і, головне – скільки та яка зброя буде на тих літаках. Бо сам літак це просто авіаційна платформа – без радарів він не бачить, без кулеметів, гармат і снарядів не є зброєю – це носій.

Тож коли партнери ухвалюватимуть рішення – яка країна скільки літаків готова нам передати, використовуючи свої спроможності, то вона звертатиметься до США за згодою і казатиме про кількість літаків, яку готова передати, зокрема із запасними частинами, ракет, авіаційних бомб тощо.

Сучасний винищувач F-16 / Вікіпедія

Тоді буде зрозуміла друга частина цього проєкту, вона ще пишеться. Це "серйозний серіал" і ми з вами лише зайшли у перший сезон.

Я абсолютно реалістично розумію, що ми матимемо їх на озброєнні. Наші Повітряні сили застосовуватимуть F-16. Це без сумніву, але питання "коли?" поки ще відкрите.

Представники нашого військово-політичного командування заявляли, що базовий термін – це пів року.

Я підтверджую, що мінімальний термін для підготовки – 6 місяців. Ці 6 місяців не взяті просто зі стелі. Вони були взяті після того, як 2 наших досвідчених пілотів, перебуваючи у США, пройшли певні тестування. З розуміння їхнього рівня підготовки та здібностей стало зрозуміло, що нормальний мінімум – 6 місяців.

Хтось може швидше, бо українці талановиті, але щоб не було ілюзій. Може статися так, що частина пілотів буде готова за 5 місяців, а інженери та техніки не будуть готові. А літак – це дуже складна система. Одного пілота недостатньо. Якщо немає команди, закріпленої за кожним літаком, то він не полетить виконувати бойове завдання.

А от скільки часу піде на підготовку інженерів і техніків ми поки не знаємо. Для того, щоб будувати виправдані очікування – ставте собі у голові щонайменше 6 місяців, але не розчаровуйтесь, якщо це буде більше.

На якій стадії рішення щодо німецьких ракет Taurus

У парламенті Німеччини нібито досягли згоди щодо передачі нам далекобійних ракет Taurus. Водночас Олаф Шольц заявив, що зрушень у цьому питанні немає. ЗМІ писали про вимогу Німеччини до США передати Taurus разом з ATACMS. Також озвучували ідеї про скорочення дальності ракети, щоб ми не могли бити по Росії. Що з цього відповідає дійсності та які проблеми є у цьому питанні?

Дійсності відповідає факт, що ми зробили офіційний запит до уряду Німеччини з проханням надати нам Taurus.

Посилаючись на перший головний аргумент – аналогічні засоби ураження вже є у розпорядженні українських воїнів. Мовиться про Storm Shadow і SCALP – британсько-французький проєкт.

Вони успішно застосовуються і про це знають партнери. У нас є домовленість, що ми рапортуємо і вони підтримують це застосування, бо продовжують постачати нам ці спеціальні крилаті ракети класу "повітря-земля". По суті – Taurus є аналогом. Ми кажемо партнерам, що хочемо мати такі засоби ураження.

До теми Допомагають зняти SCALP з окупантів: що відомо про ракети, які Україні передала Франція

Річ у тім, щоб ми не говорили про окупантів, але вони вчаться. У липні 2022 року ми мали можливість застосовувати MLRS, до яких належить і HIMARS, і М270 тощо, на відстань 80 кілометрів, уражаючи логістичні ланцюжки, склади боєприпасів, амуніції, палива і найголовніше – командні пункти ворога.

За якийсь час вони відтягнули їх за межі 100 – 120 кілометрів. Це ускладнило логістичне забезпечення підрозділів ворога, але унеможливило ураження нашими силами. Тому нам знадобилася так звана "довга рука".

Ми вивчили, що є у партнерів і почали вести роботу від президента України та, продовжуючи членами уряду, щодо отримання ATACMS, Taurus, Storm Shadow, Scalp. Ми отримали два позитивні рішення від британської та французької сторони. І зараз продовжуємо американський та німецький треки.

Політичне рішення парламенту Німеччини дає більше оптимізму, але остаточне рішення приймає уряд. Там таке рішення ще не прийнято. Однак мені відомо, що дискусія серед членів уряду триває. Ми робимо певні зусилля політичного і міжнародного характеру, щоб допомогти у тій дискусії прийняти рішення на користь України.

Ситуація, що передача Taurus нібито залежить від ATACMS нагадує як було з танковою коаліцією. Чи у такий спосіб ми можемо отримати і американські, і німецькі далекобійні ракети?

Я б не хотів коментувати про що між собою спілкуються колеги з Берліна і Вашингтона, але ви праві у своєму припущенні. Коли була дискусія про танки, то теж для прийняття рішення німецьким урядом було важливо, щоб їхні танки не були першими на полі бою в Україні проти Росії.

Ракета Taurus потрібна ЗСУ для звільнення наших територій / MBDA Deutchland

Тож ми у своїх комунікаціях переконали партнерів з Великої Британії, Франції та США щодо надання нам Challenger, Abrams і легких французьких танків АМХ-10 і це дало більше політичної сміливості німецьким колегам прийняти рішення щодо Leopard.

Станом на сьогодні коаліція засобів ураження з літака на землю "довгої руки" вже створена. У ній вже є французи й британці. Тож під час ухвалення рішення німецьким урядом – вони доєднуватимуться до наявної коаліції, тому не будуть першими.

Що стоїть за "бавовною" в Росії

Ми не можемо бити по території Росії тими засобами, які передають наші партнери. З іншого боку вони визнають, що ми можемо уражати цілі на території Росії й військові цілі є абсолютно законними з точки зору ведення війни. На ваш погляд, чому відбувається такий фактично контраст між тим, що ми можемо бити, але лише своєю зброєю?

Це для нас контраст, а для них – умови ведення міжнародної діяльності кожної країни. Вони виходять зі своїх власних інтересів і нам допомагають виходячи зі своїх власних інтересів. Кожна країна приймає рішення з розумінням, що є для них підвищенням рівня ескалації взаємодії їх з Росією, що ні.

Що приємно – цей рівень ескалації еволюціонує. Під час моєї каденції досить серйозно пройшов цей рівень, тому що перше, що я просив у партнерів – звичайні Stinger. Це був листопад 2021 року. Все решта було неможливо – танки, артилерія 155 міліметрів, HIMARS, літаки, Patriot. Тепер все стало можливо.

Дійсно, принциповою умовою є письмові гарантії нашим партнерам, що ми не застосовуватимемо засоби ураження по території офіційно визнаної Росією. Але щоразу ми підкреслюємо, що застосовуватимемо зброю для деокупації тимчасово окупованих українських земель, які розташовані в міжнародно визнаних кордонах 1991 року.

Я завжди підкреслюю партнерам, щоб бути чесним. А це означає, що і Крим, Донецьк, Луганськ – є Україна. Тож ми можемо застосовувати, щоб знищити ворога або його логістичні ланцюжки.

Ця еволюція відбулася. Щоразу, коли ми робимо щось самі, приходить допомога Заходу. Я нагадаю перший випадок. Квітень 2022 року, ми ніяк не могли отримати засоби протикорабельного ураження – протикорабельні ракети Harpoon. Через різні причини – технічні або ще якісь – все ніяк не виходило.

Після того, як два українських витвори "Нептун" відправили флагман російського флоту "Москву" на дно Чорного моря і створили тепер модерновий майбутній сучасний музей для відвідування на дні моря – ми отримали Harpoon.

Цікаво У нас був невеличкий шанс, – Залужний розповів, як вдалося потопити крейсер "Москва"

І вони допомогли нам в місії зі звільнення острова Зміїний. Це дало можливість відкрити зерновий коридор і проводити українське зерно, годуючи країни Африки, Азії тощо.

Від двох пострілів "Нептуном" сьогодні не так голодують люди в Африці, або в країнах Південної Азії. Те ж саме стосується й інших речей. Коли "бавовна" розквітає на території Росії, то це або хтось у них палив там, де заборонено, або це якійсь український витвір.

Якщо "бавовна" розквітає на тимчасово окупованих територіях, тут може бути й те й інше.

Крим і посилення нашої системи ППО

Чи можливий захід наших військ в Крим до моменту передачі нам винищувачів і далекобійних ракет Taurus чи ATACMS?

Не візьмусь відповідати. Це швидше питання ситуації на фронті: як розвиватимуться події, як рухатимуться наші хлопці й дівчата в наступальних операціях, як проводитимуть оборонні операції, який буде розвиток підтримки збройних сил росіян – багато чинників. Яка буде погода. Навіть вона – серйозний чинник: є дощі чи нема, є зима зі снігом чи морозом або немає.

Я не хотів би робити такі припущення або прогнози. Ми й так робимо неможливе, дивуючи весь світ від 24 лютого 2022 року. І навіть сьогоднішній контрнаступ ми робимо без домінації в повітрі, що в принципі за стандартами сучасних країн НАТО, практично неможливо. Але ми це робимо.

Наш авіапарк обмежений, але є. Маємо змогу запускати ракети із Су-24. Financial Times пише, що росіяни у своїх атаках на територію України зараз зосередились на тому, щоб знищити злітно-посадкові смуги, щоб наші пілоти не могли підійматися в повітря і відповідно використовувати сучасні західні ракети. Як на Заході наші партнери сприймають виклик і чи варто очікувати, що відбудеться посилення нашої ППО?

Партнери отримали це як виклик 10 жовтня 2022 року. Ми казали закрити небо з перших днів. Воно звучало, але нас не чули. Чули, але не сприймали. Тому Patriot були неможливі. Засоби ППО короткої дії нам давалися – Starstreak, Stinger тощо. Але принципове рішення було, коли я приїхав на Рамштайн.

10 жовтня був перший масований обстріл України, який здійснили росіяни, і це реально вразило партнерів. Я просто пам'ятаю очі всіх міністрів оборони, які були на Рамштайні й саме тоді вони почали серйозного говорити про те, що треба захищати об'єкти критичної інфраструктури, університети, шпиталі, житлові будинки тощо.

11 жовтня вперше прозвучало, що Іспанія готова нам передати системи Hawk. Після цього пішов прогрес. Рішення щодо NASAMS було раніше, але вони потім прийшли й до IRIS-T, Hawk, Gepard, сьогодні Patriot. І йде продовження, ми маємо SAMP/T. Тобто вже є різні озброєння ППО і на цьому партнери не зупиняються.

Система протиповітряної оборони Patriot / Getty Images

Я знаю багато їх контрактів, проєктів, які вони уклали зі своїми виробниками на виготовлення систем і ракет до них для потреб України. Сказати, що партнери завтра закриють все небо над Україною – це буде неправильно, бо це нереально так швидко.

Тому у нас комбінована система: старорадянська, яка була на озброєні, і вже сучасна, яка поступова. Звісно ми рухатимемося. І взагалі концепція розвитку Сил оборони – Future Force Concept, над якою ми вже працюємо серйозно разом з партнерами, передбачатиме модернову систему протиповітряної оборони в Україні.

Адже після нашої з вами перемоги, на жаль, Росія у космос не полетить. Вона залишиться нашим сусідом. У хворій уяві росіян думка про реванш може існувати, тому нам з вами треба готуватись.

Коли відбудеться новий "Рамшайн"

Стосовно "Рамштайну" складається враження або може скластись враження, що останнім часом його роль знижується. Чи так це насправді?

Ні, точно не можна робити такі висновки чи припущення, тому що "Рамштайн" – це об'єднана робоча група з оборонної, безпекової підтримки України. Насправді ж ми працюємо між "Рамштайнами".

Робота триває 24 на 7, тому що міністри оборони Австралії, Нової Зеландії, США, Канади живуть у різних часових поясах. Європи так само. Тому 24 на 7 телефонні дзвінки, відеоконференції, якісь візити на двосторонніх, тристоронніх основах.

"Рамштайн" – це віхи, тільки їх не 12, а 11 на рік. Бо у серпні другий рік поспіль нема "Рамштайну”, бо, як правило, усі міністри оборони десь відпочивають. Тому ми з Ллойдом Остіном (міністр оборони США – 24 Канал) це проговорювали, щоб не було заступників. Можна це зробити, принципового значення не буде, тому "Рамштайнів" 11.

Засідання "Рамштайн" / Мілітарний

Як правило, два очних, один – онлайн. Вони чергуються. Один – на базі "Рамштайн", один – онлайн, один – у Брюсселі. Тому що коли у Брюсселі, там дуже часто відбуваються міністеріуми міністрів оборони країн НАТО.

Тож "Рамштайн" не може втратити своєї ваги та значення, тому що завдання змінюється, йде прогрес. Ми з вами отримали певну кількість зброї. Якщо не вважати залишок – літаки та певні засоби ураження, ми маємо майже, що хотіли б мати. Тобто, як я завжди жартую, мій wish-лист до Санти майже заповнений.

Але утримання цього озброєння та техніки – це питання. Запчастини, підтримка у робочому стані, відновлення після бойових дій – це серйозний виклик. Цей виклик ми не зможемо подолати самі, а тільки разом з партнерами, їхньою індустрією.

Тому ставиться завдання – збільшити кількість запчастин для танків, артилерії, нові стволи для артгармат, більше снарядів, мін тощо.

До речі, про це завжди говорять на "Рамштайні" не тільки міністри оборони, а Єнс Столтенберг як генсек НАТО, Жозеп Боррель як представник ЄС. Тому це дуже високий рівень діалогу, який кожного разу дає нам з вами плюси. Тому я прошу сприймати "Рамштайн" як дуже серйозний майданчик.

Чи відома вже дата наступного "Рамштайну"?

Відома. Орієнтовно це буде тиждень з 18 вересня. Він буде очний, офлайн. На авіабазі Рамштайн”.

Чи можемо ми говорити, які там будуть ключові питання серед обговорення?

Насправді ключові питання я можу вам зараз озвучити, тому що принципово вони особливо не зміняться. Все одно пріоритетом для нас залишається протиповітряна оборона зі всіма її складовими. Більше систем – більше ракет, радарів. Також авіація як частина протиповітряної оборони.

Друга річ – це артилерія та амуніція до неї, боєприпаси.

Третя річ – це, як я кажу, "сталевий кулак" – бронетехніка усіх видів: від бронетранспортерів, броньовиків, танків, броньованих Медеваків – автомобіль для евакуації поранених, та всі види запчастин до них.

Наступна річ – ми з вами працюємо над майбутньою концепцією Сил оборони України. Це означає, що наші партнери теж мають розуміти, як їм довгий горизонт планування визначати у себе: свої бюджети, розгін свого виробництва.

Вони нас підтримуватимуть, але кожна країна повинна розуміти, у чому. Якщо, припустимо, у нас 2 типи Leopard: Leopard 1 та Leopard 2. Що це означає? А це означає, що на базі Leopard 1, на його шасі їздить Gepard, броньована машина Marder. Тобто хтось має ремонтувати, обслуговувати. Leopard 2 теж хтось має обслуговувати.

Отже, комплекс усіх цих речей та підготовка наших військовослужбовців, оновлення та формування нових бригад (теми, які порушуватимуть на "Рамштайні" – 24 Канал).

Дякуємо партнерам, що вони дають нам таку можливість. Практично у всіх країнах йде підготовка або з конкретними видами зброї та техніки або звичайна підготовка молодого бійця від окопу, тактичної медицини, надання допомоги, штурм окопів тощо.

Чи розчаровані партнери темпами контрнаступу

За даними Кільського університету, кількість оголошеної допомоги від західних партнерів, якщо порівнювати весняний і зимовий період, знизилась за період весни. Це з огляду на те, що нас активно готували до контрнаступу. Крім того, там аналітики заявляють, що за 2023 рік Україна отримала лише понад половину обіцяного. Чи можна сказати, що ці дані правдиві та що це тенденція?

Я не готовий прокоментувати, не знайомий з цими даними й треба їх перевіряти. Можу сказати, що я погоджуюсь, що йде такий волатильний підхід. Бо щось, що було задекларовано – поставили і воно вже у нас. Воно там зразу було на піку, якщо порахувати у грошах. І воно почало застосовуватись.

Далі йде підтримка. Вона коштує дешевше: запчастини, боєприпаси тощо. Якась чергова хвиля. Мені важко це коментувати. Здається, не зовсім релевантно. Можу сказати одне: це точно не песимістичний прогноз, тому що у грошовому вимірі ніхто з партнерів не провалився вниз. Просто у багатьох партнерів якоїсь зброї вже нема.

Особливо наші дуже дружні, братські країни – Литва, Латвія, Естонія, Люксембург, Польща. Вони багато чого віддали. У відсотковому розумінні від їхнього ВВП вони – чемпіони. Але у них не такі бюджети як у США, Великої Британії, Німеччини чи Франції, бо вони чемпіони по об'єму у грошах.

Але у відсотках ті маленькі країни будуть чемпіонами. Вони віддають усе, що можуть, бо вірять у нашу перемогу. Треба перемогти ворога на полі бою. А ворог для них усіх – Росія. Тому тут так не можна міряти.

Натомість вони сьогодні запустили інвестиції у виробництво, гуманітарну допомогу, шпиталі. Кожен робить, що може. Тому ні, скептично точно не хочу оцінювати ці дані.

Тобто тренду на зниження західної допомоги немає?

Точно немає. Навіть зараз є офіційні повідомлення, що США в особі президента вже звернулись до їхнього представницького органу про збільшення фінансової підтримки у цьому році. Всі живуть у бюджетних розуміннях.

Також не забувайте: зараз літо, парламентські канікули. Звісно, ніякі рішення не приймалися. Зараз почнеться осінь – відродиться політична активність парламентів, які прийматимуть ті чи інші рішення.

Крім того, у них всіх почнеться внутрішній бюджетний процес, де вони вже прийматимуть рішення, скільки грошей вони мають закласти у свою оборонну здатність та допомогу Україні на наступний рік.

Чому важливий "Рамштайн", який буде восени? Бо ми комунікуватимемо щодо нашого бачення майбутнього і на наступні роки, щоб наші партнери теж це від нас почули, оцінили, де вони готові бути з нами далі та заклали це у свої бюджетні плани.

За останні місяці було безліч публікацій, заяв в Україні і на Заході щодо нашого контрнаступу. Одні говорять начебто контрнаступ повільний, наші партнери буцімто розчаровані через це. Інші писали, мовляв, Україна врахувала помилки, які нібито були допущені під час наступальної операції, змінила тактику і зараз варто очікувати масштабніших дій. Треті кажуть, що все рухається за планом. Що відбувається насправді?

Спочатку я намагався переважно читати, що пише народ. Потім зрозумів, що це абсолютно не має нічого спільного з реальністю і перестав це читати.

Можу сказати, що коли я на моєму рівні спілкуюся з партнерами – а це міністри оборони країн, начальники генеральних штабів, радники, заступники, буваючи у делегації з нашим президентом, лідерами країн, та перебуваючи на цих двосторонніх зустрічах – жодного разу ніде не прозвучало, що вони розчаровані, погано думають. Це не так.

Хто б що вам не говорив, яке б західне поважне видання про це не написало. Це – нісенітниця, вигадані плітки. Всі, хто має стосунок до війни, чітко розуміють, що це війна. А не серіал, мовляв, я хочу, щоб усе було за сценарієм, голлівудським сюжетом. Зараз ось буде перемога, останнє слово героя, але він не помре. Так не буває.

Ми маємо дуже потужного ворога з потужною системою оборони, яку він вибудував, поки ми з вами готувалися. Усі говорили про наш контрнаступ, усі стежили, як ми йдемо. Усі хочуть, щоб ми розказали, куди ми зайшли та що взяли.

Але погодьтесь, і українське військово-політичне керівництво своїми заявами підігрівали цю тему.

Ми своїми заявами якраз завжди казали: "Народ, ми робимо свої військові справи, не втручаймося в них. Наше завдання – забезпечити Сили оборони максимальною кількістю зброї, техніки тощо". Те, що ми робили публічно – для комунікації з нашими партнерами щодо наших потреб.

Мовиться про пришвидшення, збільшення, покращення і прийняття політичних рішень, коли вони ще мали сумніви, що нам дати, а що – ні. Але ми ніколи не казали, що ось завтра ми швидко все зробимо. Це не так.

Люди плутають дві операції, намагаються їх об'єднати: Херсонську та Харківську. Бо Харківська була дуже швидка, а Херсонська – повільна. Але, слава богу, обидві були успішними. Просто згадайте, Херсон відбувався декілька місяців, готувався, робився. Тому що ключова цінність для нас з вами – це життя наших військовослужбовців, захисників і захисниць. На відміну від росіян, яких використовують як "гарматне м'ясо".

ЗСУ встановлюють прапор на звільненій Херсонщині / Андрій Єрмак

Ми – не радянська армія часів Жукова Другої світової війни, які лише на звільнення Ізюму, як мені розповідав генерал Валерій Залужний, поклали півтора мільйона душ в землю. Лише на звільнення Ізюму від німців.

Ми так не воюємо. Ми воюємо з розумінням, з маневром, із завданням вогневого ураження, використанням переваг техніки. Але якщо там щільно заміновані поля, то хлопці їх уночі пішки потроху розміновують. Щоб не втратити техніку та побратимів. Тому ми рухаємось так, як дозволяють обставини. Але головне – ми рухаємось вперед.

Війна в Україні безпрецедентно змінить світ

Зараз можна все більше побачити порівняння нашої війни з Першою світовою війною. Військові експерти називають те, що зараз відбувається на фронті, окопною війною на виснаження. Перша світова війна тривала 4 роки. На ваш погляд, ми зараз у нашій війні, на якій стадії перебуваємо: на початку, в середині чи ближче до кінця?

Я не відповім вам на запитання, де ми зараз перебуваємо. Я не є військовим, мені справді важко судити. Але я можу сказати, що у моїх комунікаціях з нашими командирами, починаючи від Головкома, його команди й закінчуючи командирами бригад, вони порівнюють цю війну з Другою світовою, не з Першою.

Тому що у Другій світовій війні вже була потужна артилерія, потужні танки, броньовані машини, засоби ураження та окопна війна зокрема. Найстрашніше – був залучений величезний людський ресурс і лінія фронту була величезною. Те ж відбувається і зараз.

Якщо подумати, то за останніх 80 років, жодної схожої війни на світі не було. А сюди ще накладаються не лише ознаки класичної війни, а й війни сучасних технологій. У Другій світовій не було ніяких дронів, аеророзвідки й такого щільного мінування. Тому це такий ф'южн Другої світової та вже війни майбутнього.

Усі майбутні війни вже не будуть такими конвенційними – вони будуть війнами технологій, війнами дронів і так далі.

Тож сьогодні, коли ми думаємо про Future Force Concept – концепцію наших майбутніх Сил оборони, ми вже говоримо про те, що навіть у ВНЗ потрібно готувати зовсім інших спеціалістів: аеророзвідників, пілотів дронів і не лише тих, що літають. Але й тих, що повзають, скачуть, пірнають. Інженерів, які їх створюватимуть, обслуговуватимуть.

Міністр освіти вже анонсував, що школярів навчатимуть управління дронами, а зараз ведеться робота зі складання програми.

Ми вже говоримо про це з колегами, членами уряду. У цьому нашому "колективі однодумців" не лише міністр освіти, але й міністр стратегічної промисловості, міністр спорту, міністр ветеранів, міністр фінансів. Практично кожен міністр думає над цим зі своєї точки зору.

А ось сказати, де ми з вами перебуваємо, дуже складно. Але згадаймо, де ми були в березні 2022 року, коли був напівоточений Київ, напівоточений Харків, Чернігівщина, Сумщина, острів Зміїний. Ми з вами деокупували дуже багато територій. Щось було швидше, щось повільніше. Загалом це важко.

Я нещодавно спілкувався з військовими, вони опитували деяких полонених росіян. Під впливом пропаганди у деяких, здебільшого десантників, складається така думка: це як Афганістан, під час перебування там контингенту Радянського Союзу, вони мають якийсь, мовляв, інтернаціональний обов'язок. Вони справді думають, що роблять якусь корисну, благородну справу.

А ця війна завершиться, коли щось змінюватиметься у головах і там. Зараз це важко спрогнозувати. Моє особисте відчуття, що це буде неочікувано. За 30 років розвитку України, Збройні Сили не мали такої кількості сучасної зброї, ми й мріяти не могли, що нам її дадуть. Сама війна – відкрита її частина з 2022 року – зробила до цього поштовх.

Сьогодні ми не встигаємо документально оформити ту зброю, військову техніку, що надають партнери. Але ми її зразу беремо в експлуатацію. Це тисячі одиниць різного озброєння, якого у нас ніколи не було. Це не крок – це стрибок, прогрес. Партнери вже починають усвідомлювати, що ми справді є східним щитом Європи, НАТО.

Тільки зараз починають це усвідомлювати?

Так. Я їм про це говорив з перших днів, але вони цього не сприймали. Так само як вони не сприймали, що Київ за три дні не впаде. Вони ж були переконані, що Київ захоплять за три дні, а Україну – за тиждень і далі буде партизанська війна. Їхня розвідка, аналітики розповідали про це. І тому нам з вами не давали сучасну зброю, окрім суто партизанської, стрілецьку зброю.

Серйозну зброю стали давати, коли побачили, що ми битимемось до останнього. Я їм пояснив у чому відмінність. Ми – європейці й вони – європейці, у нас спільні потреби та цінності, але є пріоритетні. Переважна більшість європейців, коли порівнюватимуть цінність "свобода, воля чи безпека", оберуть безпеку і втратять свободу.

Згадайте Другу світову війну. Гітлер зайшов у столиці багатьох країн без опору. Начебто головне для них – просто вижити. І це вони розповідають сьогодні нашим біженцям, мовляв, чому ви не здаєтесь?

А ми з вами, ген нашої нації, при виборі "воля, свобода чи безпека" – оберемо волю та свободу, жертвуючи безпекою, тому у нас б'ється кожен.

У перші дні бабці заливали "коктейлі Молотова", а онуки готові були стріляти, записувалися добровольцями. У перші 2 дні в теробороні автомати видавалися з КАМАЗів. Це ж факт, може хтось забув вже. Я – ні.

Другу частину інтерв'ю з міністром оборони Олексієм Резніковим читайте незабаром на сайті 24 Каналу.