У вересні увагу українців та всього світу привернув новий мирний план щодо завершення війни. У ЗМІ він отримав назву "План перемоги Зеленського" і вже сама назва дає неабиякий оптимізм, адже чітко визначає, що мир можливий лише за умови перемоги України. Очікується, що Володимир Зеленський частково презентує його сам вже цього тижня – нині український лідер перебуває з офіційним візитом у США.

24 Канал розповідає, що це може бути за план та наскільки реально його буде виконати.

Читайте також План перемоги Зеленського міститиме продовження операції у Курській області

Зеленський має виступити в стінах ООН, а також зустрітись з чинним президентом США Байденом та його потенційними наступниками – Дональдом Трампом і Камалою Гарріс. Ці зустрічі важко переоцінити, адже США є головним союзником України у війні з Росією. При цьому в кандидатів в президенти США немає наразі власного притомного мирного плану щодо України.

Це продемонстрували дебати Трампа та Гарріс, де ми знову почули лише загальні фрази від обох кандидатів, а також жахливі заяви трампового кандидата у віцепрезиденти Джей Ді Венса та його спільна стаття зі сином Трампа Дональдом-молодшим, яка виглядає як експромт студентів на іспитах з предмета, який вони прогулювали весь семестр.

Мені здається, що Трамп насправді не знає, як зупинити війну, навіть якщо він думає, що знає як. З цією війною часто, чим глибше ви в неї дивитеся, тим менше ви розумієте. Я бачив багато лідерів, які були переконані, що знають, як покласти край цьому завтра, і в міру того як вони заглиблювалися в це, вони розуміли, що це не так просто,
– Зеленський в інтерв'ю The New Yorker пояснює своє бачення історії "мирним планом" Трампа.

У цій ситуації Україна бере ініціативу й презентує дорожню карту, тобто покроковий план того, що треба зробити, щоб війна закінчилася й не почалася знову.

Як ЗМІ, так і сам український лідер Зеленський вже розкрив основні деталі "Плану перемоги". Пунктів лише 5, чотири – план дій на зараз, один – на після війни. Нагадаємо, що "формула миру Зеленського" передбачала 10 пунктів, але така кількість виявилась надмірною для світу, що й продемонстрував Перший Саміт миру, де обговорювали лише частину.

  • отримання сучасних озброєнь від Заходу;
  • продовження операції в Курській області, тобто на території Росії;
  • контроль за виконанням санкцій проти Росії та впровадження нових, а також нарощування інвестицій Заходу у військове виробництво на території України;
  • гарантії безпеки для України від країн Заходу, "аналогічні пакту про взаємну оборону під час вступу в НАТО";
  • міжнародна фінансова допомога для відновлення економіки України.

Детально З чого складається план перемоги Зеленського: інтерв'ю з Михайлом Подоляком

Вони потрібні для отримання Україною сильної позиції на майбутніх переговорах з Росією. Власне, щось схоже нині робить і Росія, яка кидає в бій все нові й нові резерви на Донбасі та не рахується з втратами ані людей, ані техніки. Причому людей, охочих вмирати за "ладу" стає менше, а техніка закінчується, адже нової Росія фактично не виробляє, з відновленням старої не встигає, а склади та бази зберігання артилерії та бронетехніки порожніють і, за оцінками експертів, вже у 2025 році росіянам не буде чого відновлювати.

Такі жертви неодмінно дадуть про себе знати в перспективі, але Путін свідомо приносить майбутнє в жертву заради "тут і зараз". Росія прагне захопити якомога більше українських територій, щоб реалізувати свій давній план "переговорів на землі".

Несподівана успішна українська операція в Курські області на міжнародно визнаній території Росії ці плани зруйнувала, разом із численними "червоними лініями", яких так бояться на Заході. Отож Україна отримала власний козир на майбутніх переговорах.

Але це лише початок – сильна позиція України на переговорах має бути забезпечена Заходом. І мова не лише про "зелене світло" для вступу до НАТО та ЄС (це точно відбудеться, але не під час переговорів, хоч і буде важливою темою на них).

Мова про стабільну воєнну допомогу та підтримку союзників, якої наразі, на жаль, немає. Дуже часто її заміняють слова, натомість снаряди та ракети залишаються десь на далеких складах. Те ж саме стосується і дозволів на використання західної зброї для ударів по території Росії.

Без цих двох компонентів Україна продовжуватиме битися з лютим ворогом лише однією рукою.

Українці вже довели, що можуть ефективно воювати та перемагати росіян, але їм потрібна зброя, тому президент Зеленський має повторити те, що сказав американцям в 1941-му році Вінстон Черчилль: "Дайте нам гармати, і ми завершимо роботу". І будьте певні, ця легендарна фраза знову пролунає. І не раз, адже ми досі бачимо спроби блокування та гальмування поставок, якісь танці з бубнами "деескалації" тощо.

Цю клоунаду від союзників потрібно нарешті припинити, інакше переговори з агресором можна просто не починати, бо вони завершаться капітуляцією.

Цікаво, що ідея "Плану перемоги" пішла саме від американців. Під час кризи в конгресі, республіканці вимагали пояснень, на що підуть американські гроші, а ще заявляли, що український спротив не має чіткого плану та бачення перемоги (те саме, до речі, приблизно в цей самий час вимагала нардепка Безугла від тодішнього головнокомандувача Залужного).

Нині ж як республіканці, так і демократи все це отримають. Фактично це означатиме, що м'яч вже на стороні США.

Водночас Володимир Зеленський висловив сумнів, що Трамп знає, як зупинити війну в Україні

"З цією війною часто буває так, що чим глибше в неї дивишся, тим менше розумієш", – наголосив український лідер. Також Зеленський запевнив, що бачив багатьох лідерів, які були переконані, що знають, як закінчити цю війну завтра, "але що глибше вони заглиблювалися в ситуацію, тим ясніше усвідомлювали, що все не так просто".

План перемоги передбачає детальний перелік військової зброї та техніки, необхідної для перемоги над Росією, а також дозвіл атакувати її територію ракетами великої дальності.

Нині Україна чекає від союзників демонстрації політичної волі в питанні наданні Україні гарантій безпеки після закінчення бойових дій. Наразі безпеку України від Росії може гарантувати лише членство в НАТО або аналог 5-ї статті, тобто включення України до системи колективної безпеки. Цей процес – великий виклик для союзників і передовсім США, адже не секрет, що саме президент Байден (разом із канцлером Німеччини Олафом Шольцом) були головними противниками швидкого вступу України до НАТО. Український план перемоги передбачає якраз "швидкий вступ".

Тобто від Америки Україна нині чекає фактичної зміни позиції. І це, на жаль, не буде простим завданням. За словами самого Зеленського, в союзників є лише кілька місяців на подолання суперечностей і "План перемоги" має чіткий таймінг бути реалізованим в жовтні – грудні 2024 року.

В історії відомі випадки, коли наприкінці своєї каденції політики різко змінюють думку та радикалізуються, згадайте хоча б метаморфози чинного генсека НАТО Столтенберга, який за рік перетворився з голуба миру на проукраїнського яструба. Проте, ситуація з президентом США дещо інша. І тут краще проводити паралелі з іншим птахом – качкою, точніше Lame Duck.

Якщо він не хоче підтримувати це, я не можу його змусити. Я можу лише продовжувати пояснювати,
– Володимир Зеленський в інтерв'ю виданню The New Yorker про майбутню зустріч з Байденом.

Політична система США побудована на балансі сил, які врівноважують одна одну. Президент США – лише їхня частина, а не диктатор, і не може впливати одноосібно на процеси. Ми вже бачили це на прикладі кризи в Конгресі, коли на пів року було заблоковано допомогу Україні, що призвело до кризи оборони на Донбасі, наслідки якої Україна відчуває й дотепер. Отже, належне виконання умов Плану перемоги Зеленського зі сторони США вимагає консенсусу політичних еліт у Вашингтоні, чого наразі ми не бачимо.

Важливо "Зараз я пропоную новий план "А": головні тези Зеленського в інтерв'ю The New Yorker

Також варто розуміти, що НАТО – це колективний орган, де право голосу і вето мають всі 32 його члени, включно з Угорщиною Орбана та Словаччиною Фіцо. У цій ситуації швидкого вступу Києва точно не буде, тому для нас залишається лише варіант персональних гарантій окремих країн. На жаль, їх рішучих голосів ми ще не чули, хоч і маємо декілька десятків двосторонніх безпекових договорів, проте жоден з них не передбачає того, чого так бажають українці.

Росії в Плані перемоги Зеленського відведена роль слона в кімнаті, якого чомусь не помічають. Натомість держава-агресорка досі сильна та має потенціал продовжувати війну (принаймні до кінця 2025 року), а Путін має ще й бажання та офіційно не готовий йти на поступки.

А його підлеглі навіть мають наглість лякати цивілізований світ ядерними ракетами (щоправда, їхні "Сармати" потім вибухують у власний пускових шахтах, але це вже інша історія). У цій ситуації дипломатичний і санкційний тиск на Росію має бути посилений.

І це вже завдання не самих США та ЄС чи Великої Британії, але того самого "Глобального Півдня", включно з Індією та Китаєм. Останній після Курської офензиви якось притих, але нарешті має прокинутись і почати щось робити.

Водночас у Кремлі хитро заявили про готовність вивчити план перемоги Зеленського, коли його буде опубліковано в офіційних джерелах інформації.

А 21 вересня речниця МЗС Росії Марія Захарова заявила, що Росія не братиме участі у другому саміті миру, який Україна хоче провести цієї осені, назвавши його "черговим проявом шахрайства англосаксів та їхніх українських маріонеток".

До речі, китайсько-бразильський "мирний план" з його тезою про повагу до суверенітету (тобто кордонів 1991 року), який президент Зеленський нещодавно назвав проросійським, є значно реалістичнішим за той ерзац, який запропонували Венс і Трамп-молодший.

Проте жоден із цих планів наразі не є таким, що може бути реалізованим, бо в Кремлі досі засідає психопат, який марить Рюриком і давнім Корсунем. Заради цього він ладен закопати в землю ще сотню тисяч власних підлеглих, а тепер ще й націлився на українські АЕС.

Про все це неодмінно знову нагадає президент України під час свого виступу на Генасамблеї ООН, і щось підказує, що багатьом лідерам держав світу мало б бути соромно.

Ця ситуація повертає до необхідності продовження бойових дій з Росією та ведення війни на виснаження, а союзники України, та насамперед США, мають нарешті визначитись, чи хочуть вони перемоги України. Якщо так – то мають подвоїти та навіть потроїти зусилля, якщо ж ні – мабуть, вже час відновлювати лінії Зігфріда та Мажино й облаштовувати їх для захисту від спільного ворога, якого вони не захотіли зупинити на Донбасі та погнати на болота чужими руками. А саме туди заведе "план Б", якщо світ вирішить залишити Україну сам на сам.