Україна переживає політичну кризу. Її збудником став парламент. Верховна Рада у 2025 році віднайшла та усвідомила власну суб’єктність, а тепер народні депутати раптом перехотіли бути просто "кнопками" та нести відповідальність за непопулярні рішення, які Україні нав’язують міжнародні партнери та поточна ситуація.

Це "свято непослуху", помножене на втому та апатію, вже блокує надання Україні нових кредитів від МВФ та зв’язує, а подекуди й викручує руки як уряду, так і президенту. А головне – може поставити хрест на євроінтеграції.

Зрозуміти можна логіку дій і тих, і інших. Бо за 7 років роботи парламенту та понад 4 роки повномасштабного вторгнення Росії накопичилися взаємні претензії та навіть втома одне від одного. Тепер це стало великою проблемою.

24 Канал аналізує причини та витоки політичної кризи, яка фактично робить недієздатною законодавчу гілку влади країни та прямо впливає на інші. А також намагаємося спрогнозувати її наслідки. Розібратися в цьому нам допоміг політолог, керівник політико-правових програм Українського центру суспільного розвитку Ігор Рейтерович.

Читайте також Буде більше спільної роботи: Арахамія похвалив Верховну Раду, але визнав і труднощі

Верховна Рада 9 скликання за всіма ознаками унікальна та рекордна. Вона почала працювати внаслідок тріумфу Володимира Зеленського та всього, що з ним було пов'язано. Парламентські вибори, проведені в липні 2019 року, завели до Ради 254 народних депутатів по квоті президента. Але це була не реальна політична партія, а поспіхом створена та набрана буквально за оголошеннями аморфна маса, яка стала називатися "Слугою народу" або монобільшістю.


Звична картина в Раді – знову немає голосів / Фото з телеграм-каналу нардепа Железняка

Домінація "Слуги народу" зробила інші політсили в Раді неважливими та буквально викинула їх на маргінес. "Слуги", зобов'язані буквально всім президенту, радісно й без зайвих рефлексій тоді голосували за всі ініціативи Зеленського, утворивши феномен, який отримав назву "турборежим".

Все це створило парадокс – виникла фактично суперпрезидентська республіка там, де Конституція вперто бачила парламентсько-президентську форму правління.

У першій рік повномасштабного вторгнення депутати практично всіх фракцій об’єдналися навколо "Слуги народу" та президента на фоні екзистенційної загрози, але згодом почали більше дбати про своє та думати про майбутні вибори.

Сама ж монобільшість стала розпадатися – "слуги" почали тікати з фракції, мажоритарники розбіглися. Дехто зі "слуг" нині перебуває за ґратами за хабарництво або зраду, хтось втік з країни, хтось помер чи загинув. Хтось просто ображений на Зеленського та Офіс Президента, а хтось просто втомився й впав у прострацію.

Розв'язати ці проблеми намагалися за допомогою, як говорять айтішники, "костиля" – залучення депутатів інших груп, а також домовленостей в буквально "ручному режимі" за необхідні голосування. Ця трохи полатана конструкція пропрацювала до 2025 року. Але у всього є ресурс.

Переломним моментом стала атака на НАБУ минулого літа, коли коаліція нібито на вимогу ОП, який тоді очолював Андрій Єрмак, згадала про "турборежим" і швидко проголосувала за фактичне позбавлення незалежності антикорупційних органів НАБУ і САП. Це викликало обурення суспільства та спровокувала невеличкий, але дуже дотепний і гучний Майдан.

Зла іронія на картонках влучила в саме серденько європейським союзникам України, які звернули на це увагу президента Зеленського. Той дав команду розібратися й парламент швидко проголосував, щоб все стало як було, взявши за заведеною з 2019 року традицією на себе репутаційний удар.

Далі був міндічгейт і відставка Андрія Єрмака, якого тепер стали відкрито називати одіозним і токсичним. А потім була гучна історія з хабарями, які роздавала Юлія Тимошенко депутатам за "правильне голосування", а насправді – фактичний саботаж роботи Ради (сама вона ці факти послідовно та дуже затято заперечує).

Ці події поглибили одразу декілька емоцій.

  • По-перше, страх, що наступним НАБУ покаже серіал про тебе.
  • По-друге, втому та апатію фаталістів.
  • По-третє, образу на президента та уряд, точніше – нову прем'єрку Юлію Свириденко.

Остання емоція зараз найважливіша. У 2025 році після потужного "зашквару" депутати вирішили ставати суб’єктними, натомість виконавча гілка влади веде з ними себе так само. Тобто за завітами Геннадія Кернеса та його крилатого афоризму "Хто ти є такий. Ти – кнопка, ***", сказаного мером Харкова на адресу одного з місцевих депутатів.

У 2026 році емоції проявилися у такому собі "святі непослуху". Депутати з коаліції відмовились голосувати за непопулярні закони, запропоновані урядом і погоджені в ОП, та брати на себе політичну відповідальність за них.

Проблема в тому, що ці закони – не просто забаганка оточення президента, а фактичні умови МВФ для надання нових кредитів на загальну суму в 8,1 мільярда доларів, які критично необхідні Україні для фінансування свого існування як держави.

  • Втім, цей аргумент не пройшов. Маркерним стало голосування за так званий "податок на OLX", тобто скасування безмитного ввезення посилок, що є, крім того, шляхом до гармонізації стосунків з ЄС, куди Україна також намагається потрапити.
  • За цю ініціативу набралося лише 168 голосів, з них "слуг" – тільки 126. При цьому президентська фракція ще донедавна мала розраховувати на приблизно 180 (з номінальних 228).

Натомість, за словами одного з лідерів "Слуги" Андрія Мотовиловця, які він озвучив в інтерв'ю видання Forbes-Україна, "ядро" фракції складає лише 111 депутатів. І цього не достатньо.

Всі інші голоси доводиться шукати та вмовляти. І з кожним разом це стає важче робити. А в березні 2026 року – взагалі перестало виходити. Тобто стає очевидним, що монобільшості, як такої, не існує. Точніше вона перетворилася на "мономеншість".

При цьому за "свої" ініціативи депутати голосують, що чітко вказує на демарш і глибокий конфлікт між гілками влади. Про це говорить у розмові з 24 Каналом політолог Ігор Рейтерович.

Ігор Рейтерович

політолог, керівник політико-правових програм Українського центру суспільного розвитку

Якщо є проблема в комунікації між урядом, президентом і монобільшістю, то це криза. Тому що образи не повинні впливати на принципові питання для виживання країни. А мова саме про такі питання зараз йде. Тому це очевидно є кризова ситуація, оскільки під програму дій уряду, під більшість законопроєктів, які подає уряд, під значну частину законопроєктів, які подає президент, просто немає голосів. Ми бачили вчора (25 березня 2026 року, – 24 Каналу), коли Рада голосує за депутатські законопроєкти, голоси є. Коли вони голосують за законопроєкти, пов'язані з урядом, – голосів немає. Тому це, як мінімум, криза монобільшості. Вона ж є і кризою парламенту, тому що якщо Рада не може голосувати за ключові соціально-економічні законопроєкти, він є недієздатним.

Звичайний робочий день у Верховній Раді в березні 2026 року:

Говорячи про причини кризи, експерт наголошує на розвалі монобільшості та констатує, що та не витримала перевірку часом.

Ігор Рейтерович

політолог, керівник політико-правових програм Українського центру суспільного розвитку

Значна частина "слуг" прагне, щоб просто їх випустили на волю як ельфа Доббі… Вони відверто про це говорять. Вони хочуть повернутися до своєї попередньої роботи, бути тамадами на весіллях (або на фронт, як президент пропонує, – 24 Канал).

Також експерт вказує на конфлікт між парламентом і президентом і зазначає, що нині коаліції фактично не існує.

Ігор Рейтерович

політолог, керівник політико-правових програм Українського центру суспільного розвитку

Значна частина депутатів від "Слуги народу" прямо говорять про те, що вони просто ображені на президента, і в них є таке нерозуміння, чому так сталося. Але проблема глибша в тому плані, що декілька десятків депутатів просто не хочуть працювати. Вони не бачать стимулу і не знають, як виходити з цієї ситуації. І очевидно, що монобільшість через це просто не існує. Коли немає монобільшісті, то немає коаліції взагалі. Це теж називається парламентська криза, тому що треба обирати нову [коаліцію]. Але оскільки поки ніхто нову не обирає – криза продовжується.

Заручниками цієї битви амбіцій, як завжди, є Україна та її майбутнє. Адже на кону не лише кредити, але і Євроінтеграція.

Нині Україна має шанс "проскочити" до ЄС, але для цього, серед іншого, необхідно виконати домашню роботу.

Треба ухвалити необхідні законодавчі зміни для стандартизації законодавства, а їх – понад 3000. І це мають зробити ображені на Уряд і Президента, налякані НАБУ та СБУ, втомлені війною та іншими негараздами депутати. Інакше не буде.

Так, вони зазнали образ, але тепер вони мстяться не виконавчій владі, а державі Україна.

Це треба зрозуміти та усвідомити, схаменутися й почати нарешті працювати. Якщо для цього потрібні добрі слова та компроміси від президента і трохи більше уваги від прем'єра – нехай. Всі сторони конфлікту мають усвідомити, що на кону. І це стосується всіх.

Ігор Рейтерович

політолог, керівник політико-правових програм Українського центру суспільного розвитку

Ви або країну врятуєте, або про вибори думаєте. Я боюся, що ми колись опинимося перед такою дилемою і владі доведеться обирати.

На думку Ігоря Рейтеровича, найкращим рецептом є примирення парламенту та президента шляхом компромісів і повернення до конструктиву.

Ігор Рейтерович

політолог, керівник політико-правових програм Українського центру суспільного розвитку

Коаліцію можна створити нову й без виборів… Є приклади, коли в парламентах світу Коаліції просто переформатовуються. Хтось новий входить, хтось інший виходить. Є навіть такі країни, де діє коаліція меншості (наприклад, в Іспанії, Португалії, Данії, донедавна – в Німеччині, – 24 Канал)... Тому нам вибори не потрібні. І вони неможливі зараз. А коаліцію, звісно, можна створити. Додати туди якісь нові фракції, групи не можна, повинні бути фракції. Можна створити, наприклад, широку коаліцію. Або просто хоча б визначити для початку, скільки депутатів у "Слуги народу" реально є в цій коаліції, і спробувати до них доєднати потім якісь інші франції. Питання в тому, чи буде на це, по-перше, політична воля ОП, а по-друге, власне, сама воля депутатів.

Рейтерович нагадує, що "широка коаліція" або "коаліція національної єдності" – не нова придумка, вона фактично вже існувала в перший рік повномасштабного вторгнення, коли парламент працював ефективно та консолідовано, не думаючи про майбутні вибори.

Ігор Рейтерович

політолог, керівник політико-правових програм Українського центру суспільного розвитку

Питання широкої коаліції (або як її часто називають за історичною аналогією 2000-х "ширкою", – 24 Канал) нині дискредитовано. Але в нас насправді така коаліція вже була. У 2022 році. 24 лютого. мінімум до кінця року. Вони прекрасно працювали, вони робили все, узгоджували в Раді питання, робили багато інших речей. Ніяких проблем не було. Можна це саме зробити в більш інститулізованому форматі, коли всі будуть задоволені й кожен буде розуміти свою сферу відповідальності. Головне бажання. Тут треба, щоб з’явилася критична маса депутатів "Слуги Народу", які скажуть, що далі жити не можна… Вони ці процеси почнуть, а далі вже можуть отримати (варіанти). Опозиція може дати 70 голосів приблизно. Це "Батьківщина", "Європейська солідарність", "Голос". "Слуга Народу" – 180 депутатів, ті, які реально хочуть працювати. Плюс вони можуть перетягнути частину депутатів від депутатських груп, їх просто введуть в склад фракції, щоб вони могли бути в коаліції. Так можна мати 240 голосів чи навіть 250 голосів і працювати.

Ідеальним сценарієм експерт вважає створення широкої коаліції та технократичного уряду, який розробляє програму на рік, її затверджують, а далі уряд спокійно собі працює по ній.

Ігор Рейтерович

політолог, керівник політико-правових програм Українського центру суспільного розвитку

Може, бути середній варіант. Принести в жертву Кабмін (як вже було, – 24 Канал). Це трошки перезапустить функціонування коаліції. Вона стане більш активною, а новий Кабмін буде уважніше прислухатися до того, що кажуть народні депутати. І відповідно – тоді робота піде по-іншому. Але знов таки, чи готовий Зеленський пожертвувати Свириденко? Я поки не впевнений.

Експерт зазначає, що цей варіант наразі на маргінесі, але прогнозує, що рано чи пізно це станеться.

Ігор Рейтерович

політолог, керівник політико-правових програм Українського центру суспільного розвитку

Зараз президент категорично проти варіанту широкої коаліції. Мені здається, Володимир Олександрович повторить просто шлях США. Черчиллю приписують крилатий вираз "Американці завжди знайдуть єдино правильне рішення – після того, як перепробують усі інші варіанти". І тут, мені здається, буде така ж історія. Така коаліція зможе в цьому збалансованому форматі існувати. Просто будуть шукати голоси під конкретне голосування...

Або їм доведеться в якийсь момент брати на себе політичну відповідальність і самостійно цю коаліцію формувати. Це теж можлива історія. І тут питання до Зеленського, він хоче цей процес очолити, чи він хоче просто за ним спостерігати. Тут питання, наскільки це критично буде для України. Мені здається, що Зеленський рано чи пізно спробує цю ситуацію якось вирішити.

Але поки президент "дозріє" до правильного рішення, те саме мають зробити й народні депутати. Кризу потрібно завершувати та братися за роботу.

Аргумент про втрату репутації та рейтингів у разі схвалення непопулярних законів – гарний і важливий, але не треба забувати, що нині жодна з парламентських партій не про цінності та не є ідеологічною політсилою, якщо, звісно, не вважати за ідеологію популізм та недолугий піар. Також там нема якихось унікальних профі й цицеронів.

Тобто репутації як такої й не було. Натомість є майстри ведення подкастів, які виправдовують себе тим, що це Президент забороняє Уряду давати на голосування потрібні законопроєкти, а не депутати їх саботують. А ще купа інших випадкових фріків, яких завела в Раду довірливість виборців.

Швидше за все, весь попередній багаж обнулять нові вибори й в Раді 10-го скликання, а вона точно колись буде, засідатимуть та матимуть провідні ролі інші політичні сили.