Голод спонукає до різного, – захисник Маріуполя розповів, що було найстрашнішим у полоні
Російський полон став для українських військових випробуванням, під час якого вони стикалися з побиттями, знущаннями, нестачею їжі та медичної допомоги. Для кожного пережитий досвід має свої найважчі моменти.
Захисник Маріуполя Олександр Кузьменко з позивним "Пако" в ексклюзивному інтерв’ю 24 Каналу розповів, що під час понад дворічного перебування в полоні найважчим для нього було голодування.
Що було найстрашнішим у полоні?
Кузьменко зазначив, що найважчим для нього були не побиття чи словесні знущання, а постійний голод. Їжа в руках тих, хто утримував полонених, ставала способом контролю.
Через нестачу їжі людина може змінюватися та ставати більш залежною від того, хто контролює її харчування.
В руках катів давати чи не давати їжу – це дуже страшна зброя. Люди стають не собою, ними краще маніпулювати,
– сказав Кузьменко.
Як проходили дні в полоні?
За словами Кузьменка, його перебування в полоні умовно поділялося на два етапи – до засудження та після. До винесення вироку він переважно лежав або сидів, а спілкування з іншими полоненими було мінімальним.
День рахується від ранку до вечора і між харчуванням. І то тільки тоді, коли під час харчування тебе не б'ють,
– розповів він.
Згодом військового засудили до 25 років ув’язнення та перевели до колонії. Там було дещо більше різноманіття в повсякденному житті, однак свободи він не мав і просто чекав на повернення додому.
Що було після полону?
Після звільнення Кузьменко зіткнувся з наслідками пережитого. Він розповів про проблеми зі сном та важкі періоди психологічного стану, з якими допомагали впоратися психологи та психіатри.
Військовий зазначив, що тригери можуть з'являтися навіть у звичайних ситуаціях. Відчуття пережитого полону повністю не зникає, однак важливо навчитися розділяти те, що було в неволі, та життя після повернення додому. Після тривалої реабілітації Кузьменко повернувся до служби у 12-й бригаді "Азов".