Польща проти вступу України в ЄС?
Дослідження провела компанія Opinia24 для RMF24. Особливу увагу варто звернути на соціологічні показники підтримки європейської інтеграції України: 52% громадян Польщі виступають проти вступу України до ЄС, а лише 33% підтримують таку перспективу. Ситуація доволі проблемна і дає підстави для роздумів. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
По-перше, опозиційні політичні сили в Польщі отримали додатковий сигнал – в рамках виборчої кампанії 2027 року можна активно використовувати тему "України в ЄС". "Конфедерація", а поруч з нею і "ПіС", надалі активно критикуватимуть уряд Дональда Туска за будь-які кроки на зустріч Україні – зокрема, підтримку відкриття переговорних кластерів.
По-друге, опозиція поки зберігає першість в мобілізації власного електорату навколо питань української політики.
Візьмемо за основу президентську кампанію 2025 року, яка продемонструвала жорсткий суспільний розкол у Польщі – фактично, 50/50%. Попередньо можна припустити, що противники вступу України до ЄС домінують серед виборців, які віддали голоси у другому турі саме за Кароля Навроцького і це можна побачити в соціології.
Натомість електорат, що підтримував кандидата від урядової коаліції не настільки консолідований навколо ідеї вступу України до ЄС і не усі усвідомлюють, що при правильній організації взаємодії польсько-українське співробітництво лише посилюватиме обидві країни та відповідатиме стратегічним інтересам Варшави.
Лише 33% на підтримку – опосередкований аргумент подібних роздумів.
Саме тому, польському уряду необхідно проводити рішучу інформаційно-політичну кампанію всередині країни для демонстрації послідовності в попередньо обраній стратегії і переконання власних виборців у її перспективах. В основі зближення повинна перебувати економічна політика, де обидві сторони мають робити кроки на зустріч.
Чи дійсно Польща може зупинити допомогу Україні через історичну політику?
44% респондентів вважають, що Польща має призупинити військову допомогу Україні через питання УПА, у порівнянні з 41%, які переконані у необхідності продовження.
Така статистика дає підстави вважати, що попередні декларації подібного змісту потенційного кандидата "ПіС" в прем'єри Пшемислава Чарнека – це не просто емоційна заява.
Хоча потім президент політсили Ярослав Качинський дещо розкритикував номінованого ним претендента на прем'єрське крісло, але така соціологія збільшує ризики того, що "ПіС" ще використовуватиме цю тему для перехоплення електорату інших правих сил, а особливо"Конфедерації корони польської".
Публічна позиція Туска і міністра закордонних справ Радослава Сікорського показує, що уряд усвідомлює важливість підтримки України для безпекових стратегічних інтересів Польщі. Тому можна розраховувати на послідовність уряду і готовність відкидати маргінальні пропозиції опозиції щодо закриття хабу у Ясьонці, припинення фінансування Starlink чи щось подібне. Зокрема, з огляду на те, що перемога України у війні – важлива для польської безпеки, хоч як би радикали не намагались спростувати цю тезу.
Проте, прогнозувати дії нового уряду після виборів 2027 року – складно. Особливо, якщо він формуватиметься за участі "ПіС" і "Конфедерації", лідери якої – Кшиштоф Босак і Славомір Менцен – входять до тих 44% населення.
Для об'єктивності варто зауважити, що окрім логістики, наразі безпекова чи фінансова підтримка Польщі зосереджені здебільшого навколо участі у колективних механізмах ЄС. До прикладу, в надані Польщею зобов'язань в межах пакета допомоги на 90 мільярдів євро, які залучаються ЄС через спільні запозичення, гарантовані бюджетом ЄС для потреб України, що потім мають бути компенсовані російськими замороженими активами.
Інструменти прямої фінансової безповоротної допомоги зведені до мінімуму, як і передача техніки військового призначення. Особливо у порівнянні з першими роками повномасштабного вторгнення, коли єдність влади і опозиції всередині країни дозволила Польщі займатиме ключові позиції у забезпеченні українських потреб.
Що відбуватиметься зі ставленням поляків до українців?
Політизація теми України дає свої наслідки, які відображаються в соціології – 36% громадян заявили про погіршення свого ставлення до українців, а лише 3% – про покращення, при 54%, які залишають незмінними у своєму ставленні.
Тенденція зростання негативного сприйняття доволі чітка, а з подальшою боротьбою правих сил за виборця – лише частішатимуть випадки ксенофобських проявів.
Попередня відсутність жорсткої реакції, а подекуди пряме або опосередковане підігравання небезпечним тенденціям призводять до активізації різного роду маргінальних груп кримінальних або націоналістичних спрямувань, які дозволяють собі акти насилля проти українських громадян, що безумовно – викликатиме негативну реакцію на рівні ЄС.
Надалі така агресія може легко перекинутись на інші соціальні категорії, зокрема і на самих поляків, які мають інші погляди, ведуть інший спосіб життя або керуються іншими цінностями.
Нещодавній випадок з побиттям української сім'ї у Вроцлаві – це вже набагато більше, ніж останній дзвоник-попередження. Це вже прояв серйозної і глибокої проблеми, розв'язання якій необхідно шукати невідкладно.
Якщо громадяни України порушують законодавство в Польщі – це один кейс. Він супроводжується несенням відповідальності і депортацією осіб призивного віку на українську територію. Тут наші позиції спільні, а українське суспільно також негативно ставиться до співгромадян, які вдаються до злочинних дій за кордоном або подорожують там нелегальним чином на елітних авто.
Проте акти насильства до людей, які легально перебувають в Польщі, поважають польські традиції і закон, а ще стимулюють економіку своєю активною участю у ній – не прийнятні. Україна очікуватиме на жорсткі і справедливі міри комплексного характеру, а також і кроки на упередження.
У правовій державі негативне ставлення не може бути матеріалізоване в насилля.
Як розвиватимуться відносини Польщі та України далі?
У двосторонніх відносинах між Україною і Польщею залишається достатньо об'єктивних проблем, які тимчасово відійшли на другий план після консолідації навколо спільної загрози, але системно виходять назовні впродовж останніх років. Проте врегулювати їх буде неможливо, поки вони посилюються політизацією історії і радикалізацією суспільних настроїв в інтересах окремих політичних сил. Важливий дієвий формат комунікації, який упереджуватиме деструктивні рішення.
Подальші спроби окремих польських політиків консолідувати виборців шляхом критики України можуть принести тимчасовий політичний успіх, але призведуть до стратегічної поразки на довготривалу перспективу.
Конфлікт між урядом, президентом і опозицією у Польщі набиратиме обертів. Уже в найближчій перспективі польська урядова команда ризикує зіштовхнутись з вибором:
- слідувати обраному курсу на розвиток стратегічних відносин з Україною, що активно підтримувався у першій половині року і лягав в основу зовнішньополітичної концепції Туска;
- або йти на мінімізацію взаємодії, поставити важливі питання на паузу і звести все до базових речей – функціонування логістичного хабу і демонстрація політичної солідарності у протистояння з російською агресію.
Вибір другої опції нестиме проблеми і для Туска. Тоді першість у формуванні порядку денного успішно перехопить опозиція, у більших масштабах будуть частково повторені помилки першого туру президентської кампанії 2025 року, коли намагання перетягнути на свій бік електорат опонентів вилились у провал.
Тому можна допустити, що пріоритетом для чинної парламентської більшості мало б залишатись розвиток польсько-українського союзу – особливо у сферах економіки і безпеки.
Для реалізації таких планів зберігається достатньо перспектив, але вони потребують суб'єктності і правильного та своєчасного розставлення стратегічних пріоритетів.
Для України Польща також покликана залишатись стратегічним партнером. В умовах "війни на виснаження", коли ворог намагається використати усі засоби для послаблення підтримки України у Європі, в інтересах України є надійні та стабільні відносини з сусідами, особливо з Польщею. Навіть коли українське керівництво успішно налагоджує взаємодію з іншими європейськими країнами, створює умови для розширення партнерства із США і активно закріплюється у статусі важливої військово-технічної сили, конструктивні польсько-українські відносини лише виграють від спільної роботи у сфері безпеки і економіки.