Цього ранку у Києві мені відкрилася промовиста картина: у стіні густого їдкого диму, що здіймався від підпалених вживаних автошин, на барикадах стояв мітингувальник, відчайдушно вимахуючи двома прапорами. Вогонь — новий вірний союзник протестувальників. Дим ховає їх від куль правоохоронців.

У руках революціонера перший прапор — український. А ось другий останні два місяці не поступається у затребуваності національному. Золотаве кільце зірок на блакитному полотні — стяг Євросоюзу.

Зовсім не дивина побачити, як він понуро теліпається під дощем на відділенні Європейського центрального банку у Франкфурті або ж майорить на сірій будівлі Єврокомісії у Брюсселі. На решті євротериторій прапор якщо не у вигнанні, то у відвертій зневазі — адже для багатьох він став символом неуспішного проекту, що потопає у кризі.

Та на київських барикадах європрапор мантією вкриває замерзлі плечі протестувальників, і вони несуть його на передову, наче середгьовічний стяг. У цьому — вся суть протистояння. Раз по раз я чую впевнене: "Ми хочемо бути частиною Європи. Нам близькі тамтешні цінності та принципи. Наше місце — у Європі, і ми не потерпимо ненависної альтернативи — путінської Росії".

Сьогодні ця ж теза злетіла і з уст Віталія Кличка — боксера-важковаговика та чемпіона, що, приєднавшись до лав опозиції, зумів завоювати народну повагу та щоразу демонструє витримку і сміливість справжнього бійця.

Цього ранку він прийшов на палаючі барикади, аби заспокоїти мітингувальників і втамувати барикадне та душевне полум’я. "Я беру на себе відповідальність за перемир’я, — заявив він. — Правоохоронці припинять стрілянину, якщо не буде більше пляшок і "коктейлів" Молотова". Із розлюченого натовпу залунало обурення, та все ж слова Кличка спрацювали.

Град з каміння вщух, вогняні суміші перестали свистіти у повітрі, а силовики припинили наступ. Вражаюча ілюстрація лідерства.

Звісно, європейські лідери у Брюсселі категорично засудили свавільні дії українського уряду у відповідь на апріорі мирний протест. Та не завадило б, якби події у Києві також стали для них своєрідним натхненням.

Україна ще далеко не у ЄС. Та вже зараз вона є значно ближчою до тих цінностей, які мав би сповідувати союз, аніж чимало фактичних країн-членів, що надто легковажно ставляться до багатьох речей і вже й забули основну суть євроположень.

Впродовж останніх років Євросоюз потопає у перехресному вогні внутрішніх докорів та звинувачень. Настав час їхати до Києва по натхнення.

Переклад: Анастасія Брюквіна,
Телеканал новин 24