Але масштабна програма лібералізації розбилася на друзки під гусеницями радянських танків, а країна ще на три десятиліття опинилася відкинутою від своєї мрії про щастя, рівність і братерство для всіх.

Ініціатором масштабних змін в Чехословаччині був прогресивний політик Олександр Дубчек. Комуніст від мозку до кісток, Дубчек разом з тим був патріотом своєї держави. Політик розумів - країні потрібні реформи, адже лише завдяки ним можна покращити життя населення.

З початку 1968 року Дубчек оголосив, що в Чехословаччині починається створення багатопартійної системи. Одночасно з цим влада суттєво послабила цензуру, гарантувала громадянам свободу слова та пересування, і встановила суворий контроль за органами безпеки.

При цьому населення усіляко підтримувало ініціативи Дубчека і сприяло владі в усіх її починаннях - чехам та словакам набридло жити під комуністичним диктатом.

Покінчити з Дубчеком вирішили у Москві. Леонід Брєжнєв усвідомлював - якщо він втратить Чехословаччину та дозволить їй розвиватися за демократичними принципами, наступними стануть Угорщина, Польща та Східна Німеччина.

Діяти вирішили за угорським сценарієм. В рекордні терміни розробили операцію “Дунай”. В ніч з 20 на 21 серпня радянські танки за підтримки дивізій інших країн учасниць Варшавського пакту увійшли до Чехословаччини. Російські десантники моментально окупували усі аеродроми в країні та захопили в полон Дубчека та чого найближчих соратників.

Але великої крові вдалося уникнути. Напередодні нападу керівництво Чехословаччини закликало своїх громадян та збройні сили не чинити опору радянським військам.

Люди знищували таблички з назвами вулиць, спалювали карти місцевості, відмовлялися спілкуватися з солдатами та заховали усі запаси питної води. Радіостанції країни закликали населення до мирного спротиву агресорам, люди своїми тілами блокували танки на підступах до Праги.

Втім, жертв уникнути все ж не вдалося. Через провокації та помилки загинуло більше сотні громадян Чехословаччини, кількасот отримали поранення.

Війська радянського союзу залишалися в країні аж до 1991 року, коли розвалився СРСР. Чехія та Словаччина одразу ж розділилися та заявили про бажання стати частиною об'єднаної Європи. Адже коротка мить свободи, яку чехам та словакам принесла Празька весна, не минуло марно.