Ігри Z-патріотів: кому доручили головну роль

Взимку я писав: "Основні підсумки минулого тижня. Дві суперницькі групи російських військових злочинців – генеральська корпорація та кримінальна корпорація – не змогли вирішити свою суперечку і тепер ненавидять один одного ще з більшою силою. Війна сук і злодіїв буде продовжена.

За заповітом Лєніна, імперіалістична війна переростає не в громадянську війну (для цього в Росії просто немає достатньої кількості громадян), а у війну мафіозну. Кількість мафіозних угруповань постійно зростає. Як гриби після дощу з'являються нові ПВК. Їх уже понад десяток (зокрема і ПВК міністра оборони Сєргєя Шойгу). Вони не потрібні для війни з Україною. Актори, які їх створюють, володіють власними силовими ресурсами і не збираються вічно воювати з Україною. Вони, як і Євгєній Пригожин, і Валєрій Герасимов, розуміють, що війну з Україною програно. Вони розминають свої м'язи і міряються своїми членами (як чудово сказав про це сам Пригожин) у передчутті мафіозної війни за владу та величезну власність, яка залишиться нічиєю на руїнах путінської клептократії".

Читайте також Росія боїться не вступу України в НАТО: у чому насправді була річ

Пригожин – фронтмен операції

Тепер я хочу додати, що Владімір Путін вирішив повісити всю відповідальність за поразку у війні на генералітет. Пригожин сьогодні виконує вже не його замовлення. Ну, хоча б тому, що своїм звіриним чуттям він усвідомлює, що йому це невигідно. Ні як бізнесмену, ні як ватажку бандформування.

Справа не в ніби випадково сказаній ним ремарці про щасливого дідуся, кін*еного дивака. Потрібно бути справді "кін*еними" диваками, щоб не почути, що саме кричить цей досить характерний для крутих поворотів російської історії харизматичний персонаж:

"Не ми придумали (а хто ж саме, цікаво?!) цю спецоперацію і розв'язали дурну педерастичну братовбивчу війну. Не ми по-хамськи пройшлися чоботами по всій території України. Не ми пос*али під Києвом, Сумами, Черніговом, Харковом, Херсоном. Ми прийшли рятувати батьківщину, коли вона нас покликала. Ми звільнили Артемівськ, а міноборони знову його про*ре. Шойгу і Герасимов повинні будуть застрелитися, або ми повісимо їх на Червоній площі.

Діти еліт жирують, а у простих людей діти приходять у цинку, розірвані на шматки. Як у 1917 році, все закінчиться революцією. Солдати порвуть дупу тим, хто їх кинув у цю трагедію. Настане Варфоломієва ніч.

Українці ж відновлюватимуть свої кордони до 2014 року і зроблять це легко".

Корпус останніх яскравих виступів Пригожина – не замовлення Путіна. Це багатоходова ІПСО, що ефективно реалізується і ставить за мету підготувати населення Росії до неминучої поразки у війні (повернення до кордонів 1991 року). "Чоловік з народу" Пригожин – виключно вдалий вибір для фронтмена цієї операції, але здійснює її колектив людей, які мають не менші, ніж у Пригожина, силові та фінансові ресурси.

Цікаво "І ти, Бруте?": Білорусь підтримала Конвенцію про видачу Путіна

Їхня мотивація – втримати владу і величезну власність, якими вони володіють у країні, і після її поразки у війні. Ба більше, навіть збільшити те й інше внаслідок чорного переділу власності націонал-зрадників, призначених винуватцями поразки.

Невипадкові тому й пугачівсько-ленінські заклики Пригожина "дерти дупи тим, хто жирує на Рубльовці". Роздирати дупи обов'язково будуть, але виключно за заздалегідь затвердженим Комітетом національного порятунку списком.

До речі, маєток родини Пригожина у Санкт-Петербурзі не поступається у своїй розкоші найбільш зухвалим зразкам з Рубльовки.

Як росіянам пояснюють ідею капітуляції

Пригожину доручено відіграти унікальну роль у всій цій операції. 30 мільйонів російських військовозобов'язаних з полегшенням і почуттям глибокого задоволення зустрінуть перший декрет нової влади – скасування путінського указу про мобілізацію – і назавжди залишаться її гарячими прихильниками. З ними немає проблем.

Однак приблизно 10% населення – це затяті "Z-патріоти" й чокнуті російські фашисти. Як їм продати ідею поразки та зберегти при цьому владу? Ось тут і незамінний Пригожин. Все це напівкримінальне бидло бачить у ньому свого, із захопленням приймає антиелітний потік свідомості бандита-мільярдера, жадібно "хаває" його "справжню правду". І ця "правда" тактовно та дбайливо підводить їх до ідеї капітуляції.

Наприкінці шляху він урочисто оголосить їм, що публічна кара зрадників батьківщини Шойгу та Герасимова стала історичною перемогою російського духу в нашій третій вітчизняній війні проти інтервенції 60 держав: англосаксів та їх сателітів. Мовляв, і батьківщину ми зберегли, і ядерна зброя, слава Богу, не знадобилася.

Колективний Пригожин вже встиг у цьому заспокоїти власне населення та й Захід, мабуть. Його дуже зрозумілий "простонародний" пасаж про неприпустимість застосування ядерної зброї – перший зовнішньополітичний сигнал "нової" російської влади urbi et orbi: "Ми не чокнуті".

То на кого ж чи разом з ким працює Пригожин? Першою напрошується кандидатура Юрія Ковальчука, найближчого друга Путіна. Це геополітичний гуру російського президента, який нав'язав йому зухвалий задум про те, щоб одним кидком кісток переграти світову історію – взяти реванш над Заходом за поразку СРСР в III світовій (холодній) війні. Тепер коли великий план Ковальчуків провалився, безглуздо чіплятися за якісь шматочки української території. "Друг" Путіна втратив для нього свою сакральну цінність інструменту для знищення ненависного Заходу.

До теми Хто найбільший захисник Росії

Так, Ковальчук виявиться незамінним, коли потрібно буде переконувати Путіна підписати необхідні укази про кадрові призначення. Але на перших ролях потрібні інституційні постаті, які здатні безпосередньо віддавати накази силовим структурам. Тим більше, що операція вступає, мабуть, у практичну стадію.

Третій колективний актор – хто він?

Пригожин вже озвучив імена завербованих ним генерала армії та генерал-полковника, які мають очолити армію, та календарні межі їх призначень. Пригожин звідкись точно знає (чи не від українців?), що до 10 червня ПВК "генеральний штаб Росії" виявить свою нездатність ефективно замінити в Бахмуті підрозділи ПВК "Вагнера" і знову прос*е вже звільнений Пригожиним Бахмут.

Проглядається поряд із Ковальчуком та Пригожиним третій колективний актор, якого я назвав би ГКДБ – глибинний КДБ. (Звичайно, до цього органу не має жодного відношення міський дурник Патрушев, який розповідає у всіх студіях, як ядерний гриб із Хмельницького наближається до Варшави. Ще один щасливий дідусь і "кін*ений" дивак, який щиро вірить у цю маячню і навіть не здогадується, що Росія програла війну.)

Очевидно, ГКДБ прагне зараз встановити контроль над армією і, насамперед, її ключовими для утримання влади структурами: силами спеціальних операцій та головним управлінням генштабу.

Не всі, звичайно, Z-патріоти зачаровані Пригожиним чи самі дійшли гіркого для них висновку про неминучість поразки. Є свої непримиренні у всіх силових структурах, а в міноборони багато хто, починаючи з найголовніших, просто не хоче пасивно чекати наперед оголошеної децимації. Вони можуть співорганізовуватися, мобілізуватися, прорватися до свого пана, відкрити йому очі на віроломного лиходія, отримати мандат на позапланову ліквідацію.

Загалом, у всіх озброєних московитів буде чим зайнятися якраз у момент розгортання вирішального українського контрнаступу.

Порядок дій продуманий, а кінець шляху – невідворотний. Місце зустрічі тих, що програли у внутрішніх розборках, змінити не можна. Червона площа. Лобне місце. Працюйте, браття!