Упродовж весняно-літньої кампанії росіяни спробують зосередитися на Донеччині, щоб принести Володимиру Путіну якусь "перемогу". Проте під загрозою також лишаються Лиманський напрямок і Запоріжжя. Щодо останнього, то росіяни намагатимуться якомога ближче підійти до міста, щоб тероризувати цивільне населення. Адже так, на думку ворога, вони зможуть змусити Україну до так званого перемир'я, яке потрібно і їм.

Ветеран Микола Мельник в інтерв'ю 24 Каналу зауважив, що війна – це битва ресурсів, і це літо покаже – хто краще підготувався. Найважливішим ресурсом є люди, проте Україна має проблеми з мобілізацією. Ветеран пояснив, що на його думку треба змінити, та прокоментував роботу ТЦК. Більше – читайте далі у матеріалі.

Важливо Нові прориви на Сумщині, плани на Оріхів і штурми Костянтинівки: як змінилася лінія фронту за тиждень

Росія традиційно намагається захопити весь Донбас, але водночас ми бачимо активізацію на Запорізькому напрямку – більше КАБів і стягування військ. Чи може Росія піти в масштабний наступ на Запоріжжя, чи головний фокус весняно-літньої кампанії буде на Донеччині?

Думаю, вони все-таки будуть концентрувати свою увагу на Донеччині, тому що це для них можливість вийти з війни. Подобається це чи ні, але росіяни також шукають шляхи виходу з війни, і вони не можуть з неї вийти, поки не буде досягнуто всього того, що Володимир Путін проголосив, здається, 23 лютого 2022 року. Тобто, повного захоплення Донецької та Луганської областей. Тому саме там вони концентруватимуть свої основні зусилля.

На Запоріжжі вони мають певний успіх. Він пов'язаний не з тим, що там настільки сильне угруповання російських військ. Можливо, десь наші батьки-командири прорахувалися, через що росіяни змогли доволі швидко просуватися на Гуляйпільському напрямку. Водночас завдяки контрнаступальним діям штурмових полків і з'єднань ворога вдалося відкинути.

Тому, відповідаючи на ваше питання, росіяни спробують сконцентруватися на Донеччині, але водночас і Запоріжжя, і Лиманський напрямок залишатимуться допоміжними – з метою розтягнути доволі обмежений ресурс Сил оборони України.

Повне інтерв'ю ветерана: дивіться відео

Чи може Росія намагатися наступати на Запоріжжя, щоб захопити велике місто й продемонструвати своєму населенню бодай якусь значну "перемогу"?

Вони намагаються просуватися скрізь. Хто вам сказав, що їм не подобається просуватися на Сумському напрямку? Вони б із задоволенням просувалися там, якби не була побудована доволі потужна система оборони.

Тому на Запоріжжі вони намагаються, з одного боку, все ж таки захопити повністю південний берег маленької річки. З іншого боку, якщо вдасться досягти успіху біля Малої Токмачки – захопити Оріхів і почати тактично реалізовувати задум: підвести ближче артилерію та сили безпілотних систем до Запоріжжя, щоб нав'язати війну у великому місті.

Причому війну передусім проти цивільного населення, адже росіяни вважають, що чим більше страждає цивільне населення, тим сильніше воно тиснутиме на владу з метою примусити українців до перемир'я. Ця ставка жодного разу не спрацювала, але росіяни мають свою логіку і продовжують її дотримуватися.

Тому те, що нам потрібно вибудовувати потужну систему оборони Запоріжжя, – це факт, і не варто ставитися до цього легковажно. Водночас я не бачу, внаслідок чого вони зможуть нав'язати бій за Запоріжжя до кінця року.

Росія нарощує можливості свого підрозділу безпілотників "Рубікон", до роботи якого залучають і молодь. Як нам цьому протидіяти та чи є в Україні спроби створити подібні структури?

Я зараз не готовий сказати, чи є в нас кращі напрацювання. Те, що в нас є достатня кількість якісних підрозділів, які належать до Сил безпілотних систем, – це факт. І статистику уражень ми, знову ж таки, можемо бачити в реальному часі. Жодна бригада, жоден батальйон чи жоден полк цього не приховує.

Питання в тому, що поки росіяни логічно дійшли до того, що треба залучати й готувати до війни навіть молодь та підлітків, ми все ще продовжуємо бавитися в мирне життя. Хоча насправді, чим краще ми підготуємо зараз наших дітей до майбутніх випробувань, тим більше у них шансів вижити.

Росіяни намагаються максимально використовувати той обмежений ресурс, який у них є. Чому обмежений? Тому що армія – це така структура, якій завжди всього мало. Війна завжди є боротьбою ресурсів – їх ніколи не вистачає. Перемагає та сторона, яка ефективніше використовує те, що має. На певному етапі перемагали ми, на певному – росіяни.

Зараз ми перебуваємо на своєрідному плато, і літо покаже, хто краще підготувався і хто раціональніше використовує наявні ресурси.

Я дуже сподіваюся, що в нашій державі з'явиться велика системна програма залучення молоді до Сил безпілотних систем та загалом до Сил оборони, а також нормальне національно-патріотичне виховання. Тому що зараз ми перебуваємо в стані, коли певне покоління фактично втрачено. Воно зараз почуває себе добре – від Кракова до Лісабону. Я, звісно, не займаюся ейджизмом і не кажу, що молодь погана…

До речі, Росія посилює мілітаризацію молоді та цілеспрямовано виховує покоління, для якого війна і насильство є нормою. Це загроза не лише для України, а й для всього світу, адже означає появу нового покоління, вихованого в культурі ненависті. Хто керує мілітаризацією дітей в Росії та що буде через 5 – 10 років – читайте за посиланням.

Ви маєте на увазі рішення дозволити хлопцям виїжджати за кордон?

Так точно. Люди виїхали, бо ідеологічно вважали, що тут більше нічого робити. І це зовсім не про те, щоб когось оцінювати як "добрий" чи "поганий". Ні. Ми програли битву за розум, битву за думки.

Тому зараз потрібна потужна програма національно-патріотичного виховання, щоб підлітки 14 – 16 років на підсвідомому рівні розуміли, що за Україну потрібно вбивати, а не виїжджати за кордон. Це випробування стоїть перед владою і Міністерством освіти. Я поки не готовий сказати, чи є в них конкретний план дій у цьому напрямку.

Чи є в Україні аналогічний план залучення молоді та вчителів до навчання БпЛА й оборонних навичок, як це роблять у Росії, і чи можемо ми перейняти їхній досвід як ефективну стратегію?

Так. Звісно, можна займатися якоюсь дурнею і казати, щоб наші діти не знали, що таке війна. Але наші діти вже знають, що таке війна. Вони вже грають під бомбардуваннями. І не залучати їх навіть до волонтерських програм підтримки Сил оборони – це злочин. Злочин проти наших дітей.

Наші діти вже у 15 років мають вміти літати на FPV та інших дронах, вміти користуватися турнікетами, щоб хоч якось допомогти собі у разі небезпеки. І, вибачте, максимально залучатися до всіх волонтерських ініціатив – навіть до пошиття маскувальних сіток, це нікому не заборонено. На уроках праці діти мають займатися тим, що допомагає Україні, а не робити табуретки як 20 років тому.

Чи вважаєте ви, що в школах потрібно навчати надавати першу медичну допомогу всіх дітей, без поділу на хлопців і дівчат? І чи варто робити ставку на залучення жінок до волонтерських та оборонних програм?

Спочатку розберімося зі школярами. Я батько доньки, і, повірте, моя донька вміє користуватися турнікетом. Просто шкода, що уроки національно-патріотичного виховання, де діти вчаться необхідним навичкам, йдуть факультативно і займають дуже мало часу на тиждень.

Тепер про жінок в армії. В армії потрібні всі – і чоловіки, і жінки. Питання лише в тому, наскільки ефективно ти використовуєш кожну людину на її посаді. Залучати жінок обов'язково потрібно. Я поки що вважаю, що обов'язкова мобілізація жінок не є критичним питанням для України, але активне залучення їх як на бойові, так і на допоміжні посади – це факт.

Так, в нашій армії є певні проблеми – не всі готові бачити жінок на службі. Але у моїй роті була дівчина, Дзвінка, яка воювала дуже добре. Жодних зауважень – вона давала фору багатьом чоловікам. На війні я взагалі не розділяю за статтю: ти або ефективний на посаді, або ні. Є гарні жінки-штурмовички, є ті, хто не вміє – так само і серед чоловіків.

Зверніть увагу Правила мобілізації жінок в Україні: що змінилось з березня 2026 року

Як ви вважаєте, які методи були б ефективними для залучення чоловіків до служби в армії: чи варто робити ставку на мотивацію, чи на обмеження прав тих, хто ухиляється від повістки, і як це могло б працювати на практиці?

На мою думку, треба просто почати виконувати закон. Вибачте, у нас жахлива статистика дезертирства – ми це часто називаємо СЗЧ, так ніжно: "самовільне залишення частини". Насправді це – дезертирство. Просто в законі є розділ, що дезертир – це той, хто тікає зі зброєю. Але насправді у нас шалена статистика дезертирства.

Ці люди почувають себе в Україні дуже добре, і здебільшого мало хто їх притягує до відповідальності. Чому так відбувається – не готовий сказати. І це проблема: відсутність реальної відповідальності демотивує інших.

Починати треба з пропаганди. Щодня роз'яснювати людям, навіть тим, кому 40 – 50 років: або ти захищаєш свій дім, або завтра туди прийде росіянин, і буде як у Бучі. Усе дуже просто.

Або тебе можуть мобілізувати до російської армії.

Це якщо дуже пощастить. Насправді ж ти можеш просто не дожити до того моменту. І коли ти зв'язаний стоятимеш на колінах, а перед тобою будуть ґвалтувати твою дружину, тобі вже буде на все начхати. Той шанс захистити свій дім ти вже втратив. Все. Тому пропаганда обов'язкова.

Крім того, необхідно провести ревізію певних рішень на полі бою, щоб прищепити окремим батькам-командирам розуміння, що життя солдата – найвища цінність. Це остання "валюта", яка залишилася в нашій армії. Так, 80% уражень забезпечують Сили безпілотних систем – ніхто не сперечається. Але саме піхотинець, який місяцями сидить на позиції місяць-два, створює той рубіж, який дозволяє безпілотникам ефективно працювати.

Уся система бою має бути спрямована на одне – збереження солдата. Також підготовка, про це багато хто вже говорив. І останнє – припинімо творити повну дурню, а заборонимо виїзд чоловікам чи знизьмо мобілізаційний вік. Це не розв'яже питання мобілізації, бо ті, хто хотів, вже втекли, але це створить хоча б ефемерне відчуття рівності…

Ви маєте на увазі, що потрібно знизити мобілізаційний вік? До скількох років?

Звісно. До 20 років. Це моя персональна думка, і я не бачу в цьому нічого кримінального. У мене в підрозділі були хлопці, яким було по 20 років, вони нормально воювали. Вони не були дітьми. Один досі воює. У чому проблема?

Зараз є приклади, коли люди мобілізуються в такому віці. Син мого побратима у 18 років пішов в армію. Так він потрібен армії тільки тому, що здорові чоловіки повтікали. Це вже інша проблема – що ми робитимемо з тими, хто втекли?

Знову ж таки, я все чекаю почути від нашого президента, що ми робимо? Чому єдиний, хто зацікавлений у поверненні українських чоловіків, які втекли з України, – це міграційна служба США? Чому так відбувається? Це гарне питання.

Відповідно, питання мобілізації є комплексним: починаючи з пропаганди, закінчуючи збереженням життя на полі бою. Якщо в Михайла Федорова є комплексне рішення – я буду тільки за. Питання в тому, що воно занадто комплексне і виходить далеко за межі компетенції Міністерства оборони.

З'явилася інформація про те, що зареєстрували законопроєкт, який передбачає заборону ТЦК мобілізовувати чоловіків силою. Пропонується, щоб виклик громадян до ТЦК здійснювався лише шляхом вручення повісток або надсилання їх поштою. Якщо українець відмовиться від отримання повістки, йому загрожуватиме адміністративна відповідальність. Чи підтримуєте такий законопроєкт, або ж потрібен зовсім інший підхід?

Я не читав законопроєкт, і я не можу сказати, чи підтримую його чи ні. Це було б безвідповідально. Якщо говорити про ту ініціативу, яку ви озвучили, то людину, яка це пропонує, варто перевірити на тему держзради. Тому що ми вже вчинили один злочин – випустили молодь. За це проголосували. Ті, хто голосували, – співучасники.

Якщо реалізувати й цю ініціативу, то, мабуть, тим, хто за це проголосує, треба запропонувати йти воювати. Все. Досить вже займатися дурницями. Не можна будь-яку популістичну маячню реалізовувати шляхом життя солдата. Не можна це робити, тому що солдати закінчаться. Хто тоді розгрібатиме весь цей правовий смітник, який натворили окремі народні обранці? Я перепрошую за емоційність.

Тому що за все це розраховується тільки одна категорія населення – солдати в окопах чи без окопів. Вони на собі це все витягують. Ми випустили молодь – тепер кажемо, що з мобілізацією проблеми. Так, вибачте, будь ласка, хто понесе відповідальність? Тому ця ініціатива – це злочин. Якщо є певні факти зловживання ТЦК та СП, то це зона відповідальності ДБР, і кримінальні провадження порушуються.

Порушуються, але не розслідуються. Є реальні приклади, коли дійсно ДБР ніяк не реагує. Тому тут якраз таки переходимо до наступного запитання. А чи потрібна так звана "бусифікація", притягнення людей силою? Чи іншого шляху у нас немає?

Що ми називаємо "бусифікацією"?

Коли людину або б'ють на вулиці, або пхають в той автобус, або можуть побити у територіальному центрі комплектування. Такі випадки теж є, і навіть вбивства є.

Вбивство – це поодинокі випадки. Я особисто не знаю великої статистики, але мені здається, за фактом 115-ї статті порушено не так багато кримінальних справ за 3 роки. По-друге, якщо до "бусифікації" ми відносимо ознаку як побиття, то дійсно цього бути не повинно, якщо людина не перша напала на представника ТЦК та СП.

Довідка. 115 стаття Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за умисне вбивство.

Я взагалі вважаю, що наші ТЦК і СП – доволі лояльні хлопці. Тому що коли на тебе нападають тільки за виконання службових обов'язків, які спрямовані на те, щоб захистити державу, – ти маєш право себе захистити так, як вважаєш правильним. Це логіка. Тож якщо ви питаєте, чи я за побиття при затриманні, – ні, я, звичайно, проти. Водночас факт доставлення людей, які порушили закон і не оновили свої дані, є нормальним.

Єдине – треба, щоб цим займався не ТЦК та СП, а наші прекрасні поліціянти, яких ми всі утримуємо. Але Національна поліція у більшості випадків чомусь вдає, що це взагалі не її компетенція. Ми виходимо на те, що міністр Клименко не готовий взяти на себе відповідальність за те, щоб Нацполіція виконувала свій обов'язок хоча б в цій частині.

Я проти тези, що треба мобілізувати всю Національну поліцію. Комунікаційна кампанія така, що міністр постійно говорить, що поліцію мобілізувати не можна, бо її працівники не навчені виконувати цей обов'язок. Допомагати ТЦК нормально не можуть, і взагалі їхня функція – супроводжувати. Якщо їхня функція лише сісти в машину і поїхати поруч з ТЦК, то, мабуть, її може виконувати будь-хто.

Варте уваги! У Вінниці сформували 20 мобільних бригад, що займатимуться врученням повісток. До їх складу увішли не тільки представники ТЦК та поліції, а й старости та працівники ОСББ.

Але давайте відкривати закон і дивитися, що насправді поліція має затримувати, якщо чиниться адміністративне або кримінальне правопорушення. Це – закон. Коли очільник Нацполіції каже, що закон порушується, а вони не можуть це припинити, то в мене дуже велике питання до його компетенції та взагалі розуміння простої тези, як "право застосування".

Якщо поліція не може застосувати примус, як свою функцію, для чого вона і створена, то у нас питання до цієї структури.

Хто тоді має цим займатися, бо виходить в ТЦК вручають повістки люди, зокрема, які вже відслужили – військові з пораненнями. І вони мають ходити й ловити "ухилянтів", що теж виглядає дуже несправедливо. Військові не хочуть працювати в ТЦК, кажуть, що їм краще повернутися і далі служити, чи піти на цивільну роботу, аніж займатися цим, бо потім в їх бік лунають погрози.

ЗМІ, зокрема, долучалися до дискредитації самої структури, від ефективності якої залежить моє і ваше спокійне життя. Ми не маємо чіткої позиції держави в цьому питанні, ми не чуємо чіткого меседжу від нашого президента. Відповідно, створюється вакуум, куди залазить старе добре українське бажання посваритися. Ми – українці: це наша традиція.

Мають бути усунені комунікаційні проблеми. Я справді не вважаю, що ТЦК і СП має вже занадто багато правопорушень. Я вважаю, що ми просто повністю провалили комунікаційну історію, як і ту, яка називається "застосування примусу з метою збереження держави".

Коли перевертають буси працівників ТЦК і СП, коли блокується процес мобілізації, то в мене питання до життєдіяльності нашої держави. Бо якщо ми не можемо захистити людей, які займаються мобілізацією, від якої зараз залежить, чи будемо ми жити наступного року чи ні, то перспектива у нас дуже туманна.