"Зіпсовані" та "незіпсовані" українці по-російськи
У цій концепції багато стереотипів: "малоросійство як хвороба російської нації", "українську мову вигадали австро-угорські професори", "Україну створив Ленін". Наразі хотілося б детальніше зупинитися на тому стереотипі, який змусив Владіміра Путіна не шкодувати про смерть понад 400 тисяч російських солдатів, за офіційними підрахунками нашого Генштабу, аби приборкати Україну.
Читайте також З українця у росіянина за 10 днів: як Росія професійно промиває мізки українських дітей
Мовиться про принцип "батога і коржика". Якщо, мовляв, українці не хочуть "по-хорошому" припинити опір і стати васалом Росії, то з ними треба розмовляти "по-поганому". Цьому принципу кремлівської політики щодо України теж багато років.
У серпні 1932 року, в розпал Голодомору, Йосип Сталін дивиться на показники заготівлі зерна в Україні й лютує. Поставлений ним план не виконується, зриваються експортні валютні контракти, втрачається довіра міжнародних ринків до СРСР як торговельного партнера.
Реагуючи на це, Сталін роздумує над тим, аби замінити Станіслава Косіора, генсека ЦК КП(б)У, на Лазаря Кагановича, який на той момент жив і працював у Москві після того, як у 1925 – 1928 роках очолював Компартію України. Сталіну здається, що Косіор зам'який до українських селян, а от Каганович вміє провадити жорстку партійну лінію в житті.
У відповідь на це Каганович пише Сталіну листа, який зацитую в перекладі на українську мову:
"Мені, звичайно, легше буде взятися за справу прямо, адже знаю країну, економіку та людей. Щоправда, люди вже не ті, залишив я їх інакшими, трохи зіпсувались, мабуть, сильно змінились в результаті "м'якості" та легкості керування за принципом "не ображай" та взаємної амністії. Це, між іншим, один із моментів, котрі псують настрої, тому починати в Україні треба знову з людей!". (за виданням "Голодомор 1932 – 1933 років в Україні. Документи і матеріали". Київ, 2007).
Ключове слово в листі Кагановича – "зіпсувались". Кремлівське розуміння українського питання, виявляється, оперує динамікою українських настроїв, коли в одну епоху українці – "незіпсовані", а в іншу – "зіпсовані". Лікувати ж це "псування" слід лише жорсткістю, адже інакшої мови ми тут, в Україні, наче як не розуміємо.
Зауважте Блокування кордонів: урок для України із захисту національних інтересів на шляху до ЄС
Коли українці голосують за Віктора Януковича або за Віктора Медведчука – вони "незіпсовані", коли ж беруться за зброю, аби чинити опір російській навалі – "зіпсовані". Тому тоді вже до рук береться батіг замість коржика, і мовою воєнних злочинів Путін намагається "виправити" українців та українок.
До речі, російську опозицію він теж "виправляє" – згадаймо нещодавню смерть Алєксєя Навального, в'язничні терміни Іллі Яшина та Владіміра Кара-Мурзи.
Ще одним ідеологом "виправлення" українців за допомогою війни був Лев Троцький, перший головком радянської армії. Він вважав дуже доречною ідею перманентної революції, щоб такі країни, як Україна, були під постійним пресингом Червоної армії, адже лише такий стан зробить їх лояльними до радянської влади. Мовляв, війна витвережує настільки, що ти забуваєш про "історичний міф" про власну національну ідентичність.
Путін щиро вірить у свою теорію про "виправлення" українців
Путін іде навіть далі за Кагановича та Троцького. Йому здається, що обсяг проросійських настроїв в Україні – ніби газ на плиті, де лише підкручуєш ручку й отримуєш більше полум'я, а самі ці проросійські настрої є натуральним станом речей, щось типу апріорних політичних настроїв українців. От не слухали б українці Захід – точно вірили б, що їх майбутнє можливе лише у складі Росії, думається Путіну. А тому він нас "денацифікує", "лікує", "виправляє".
Путін вигадав свою власну версію України і вірить, що чим більше своїх солдатів він відправить на війну, тим ймовірніше досягне результату, коли Україна почне відповідати його очікуванням. Розуміючи, що суттєва кількість нинішнього українського політичного та військового керівництва отримувала ще радянську освіту, Путін вважає, що тиском він підштовхне цих людей воскресити у своїй ментальності радянські наративи про те, як Україна може бути успішною лише в союзі з Росією.
Кремль керується тим баченням, яке він отримує з окупованих територій України, де налякані люди дякують Росії та її армії за "визволення", тим самим ніби підтверджуючи, що з категорії "зіпсованих" українців вони перейшли до категорії "незіпсованих". Такої "подяки" Путін очікує від усіх нас.
Але річ у тому, що ми "зіпсувалися" настільки, що бачимо Україну лише в складі Євросоюзу та НАТО. Ми бачили й російський "коржик", і російський "батіг" – ні перше, ні друге нам не потрібне. Путін і надалі інвестуватиме зусилля в те, щоб нас "виправити", однак навіть якщо всю країну замкнути в психіатричній лікарні й колоти галоперидолом, як це робила радянська каральна психіатрія, то й це не допоможе нам позбутися нашої "зіпсованості".
Рекомендуємо Боятися мобілізації – природно, ненормально дещо інше
Доволі абсурдно, що Путін заради своєї ілюзії про "зіпсованість" українців відправив на смерть понад 400 тисяч своїх солдатів. Це говорить про дві речі:
- по-перше, Путін – такий самий математик, як і історик. Навіть Адольф Гітлер вважав втрату 50% кількісного складу групи нападу достатньою причиною, щоб припинити напад і відступити;
- по-друге, ціна історичних ілюзій часом є надзвичайно високою. Починається все з того, що ти починаєш вірити, ніби точно знаєш, як треба діяти – і тоді вже зупинити таку людину важко.
Думки Путіна не змінить навіть програш у війні
Таким був, до речі, Слободан Мілошевич, югославський диктатор. Той так само не сприймав домовленостей, компромісів і не чув голосів людей, не помічав Європу навколо. Легко віддавав накази про бойові дії у 1990-х, про розстріли, розповідаючи хорватам та боснійцям, що вони – насправді серби, бо так історично склалося.
Найбільше від Мілошевича діставалося хорватам. Сербські газети висміювали навіть географію Хорватії – мовляв, подивіться на ці кордони, це ж штучна країна, жоден народ ніколи не розселиться органічно на такій території. Хорватам то боліло – вони взялися за зброю. Взялися за культурну реновацію – говорили лише хорватською мовою, підтримували хорватське мистецтво та літературу, а незгодним із цим рухом сербам допомогли поїхати додому до Сербії.
Але Путін не хоче вчитися на досвіді Мілошевича, який погано закінчив. Навпаки, він вважає, що сам готовий вчити, готовий читати лекції з історії, політики, культури – як він це зробив у інтерв'ю з американським медійником Такером Карлсоном.
А тому навряд чи Путін коли-небудь змінить свої погляди на Україну. Навіть програш у війні не змусить його відмовитися від думки, ніби українців можна "виправити", застосувавши метод "батога і коржика", і вони стануть повноцінними росіянами. Путін зробить усе, щоб ця ідея продовжувала бути в геополітичному арсеналі Кремля, хоча її справжнє місце – на смітнику ілюзій тоталітарних диктаторів.