Путін хотів як краще, а вийшло, як завжди: коли Китай поглине Росію?

"Дорогі товариші та друзі! Я радий нагоді відвідати столицю першої у світі великої соціалістичної держави. Між народами двох великих країн – Китаю та СРСР – існує глибока дружба. Після Жовтневої соціалістичної революції радянський уряд, дотримуючись політики Леніна – Сталіна, насамперед анулював нерівноправні щодо Китаю договори часів імперіалістичної царської Росії". Про це пише Андрій Піонтковський.

Китайці все пам'ятають

Не виключаю, що першою думкою товариша Сталіна було зателефонувати товаришеві Берії та попросити надіслати втомленому після важкої дороги дорогому китайському товаришеві й другові лікаря Майрановського.

Замисліться, що ж насправді сталося. Керівник країни з величезним, злиденним і голодним населенням, який переміг у громадянській війні завдяки колосальній радянській військовій і політичній підтримці та відчайдушно потребує радянських кредитів, технологій і фахівців, прибуває до володаря половини світу, який перебуває на вершині своєї могутності. І якими ж були його перші слова, зафіксовані історією? Мао Цзедун поблажливо похвалив Леніна і Сталіна за те, що саме вони проголосили політику анулювання нерівноправних щодо Китаю договорів і недвозначно нагадав комуністичному напівбогу, що той несе особисту відповідальність за виконання даної ним разом із Леніним у 1917 році обіцянки повернути Китаю величезні території, відібрані в нього Росією у XIX столітті.

Хочу наголосити на двох речах. Тільки за один цей "Ярославський вокзал" китайці ніколи не винесуть свого Мао з мавзолею. За занапащені десятки мільйонів життів китайців вони його вже трохи покритикували, як і ми свого часу власного вождя.

І друге. Ми до кінця не розуміємо або лише починаємо усвідомлювати, наскільки понад мільярд людей переконані у справедливості, неминучості й невідворотності повернення споконвічних, на їхнє переконання, китайських земель, відібраних за договорами 1858 і 1860 років. Переконаність одного такого китайця товариш Сталін добре відчув на собі. Той провів у наданій йому підмосковній резиденції понад два місяці, запитуючи себе, чи не перебуває він там під домашнім арештом.

Потім було багато різного. Єдиний реальний бій у китайсько-російській війні, яку Мао оголосив на Ярославському вокзалі за два дні до 70-річного ювілею товариша Сталіна, відбувся 1969 року на острові Даманському, і росіяни/радянці здобули в ньому пірову перемогу. Чженьбао (Дорогоцінний) сьогодні належить КНР, а російські війська відведені далеко від китайського кордону по всій його протяжності.

Китай грає на комплексах росіян

За свідченням Генрі Кіссінджера, Леонід Брежнєв двічі намагався схилити спочатку Річарда Ніксона у 1973 році, а потім Джеральда Форда у 1975 році до певних "спільних дій" щодо китайського ядерного потенціалу. Обидва рази американці ввічливо вдали, що взагалі не розуміють, про що йдеться.

Протягом останніх трьох десятиліть китайці блискуче використовували у власних інтересах глибокий комплекс неповноцінності, який відчуває марнославна російська політична "еліта" внаслідок поразки в холодній війні, втрати статусу світової наддержави та розпаду імперії.

Тяжка душевна хвороба російського пацієнта з роками помітно прогресувала. "Образа на Захід", "конфронтація із Заходом" поступово переросли в повномасштабну гібридну війну православно-злодійської Дзюдохерії з декадентським англосаксонським світом. Відповідно зростала не лише психологічна, а вже й цілковита економічна та технологічна залежність від КНР нашого арійського племені, яке, як відомо, спустилося з Карпатських гір, розмахуючи додатковою хромосомою духовності, що бовтається між ногами, і переможно поширилося аж до форту Росс у Каліфорнії. (Версія ясновельможного онука Молотова – Ріббентропа).

Росія зазнала поразки без бою

Я пишу про російсько-китайські відносини понад чверть століття. Жанр моїх текстів із часом змінювався. Довгий час це були статті-застереження. Але кілька років тому, ще до початку повномасштабної російсько-української війни, я опублікував колонку "Відлуння минулої війни". У ній я констатував, що сімдесятирічна китайсько-російська війна, яка розпочалася 19 грудня 1949 року, завершилася за найкращими традиціями школи військового мистецтва Сунь-цзи – практично без оголення меча. Росія зазнала в ній поразки. 

Пекін поки не наполягає на формальній капітуляції, оскільки чинна російська адміністрація активно, щиро й плідно співпрацює з державою-переможницею, сприяючи планомірному розширенню "зони життєвих інтересів" Піднебесної. Після неминучого в історичній перспективі падіння путінського режиму деякі фундаментальні підсумки минулої війни буде юридично закріплено. 

Землі, які належали Серединній імперії згідно з Нерчинським договором 1689 року, у будь-якому разі возз'єднаються з КНР. Решта територій, що входять до зони життєвих інтересів Китаю, у тій чи іншій формі будуть інституціоналізовані як дружні йому суб'єкти. Більше немає про що попереджати й нікого закликати.

Майбутнє Росії в обіймах Китаю

Російська "еліта" з почуттям глибокого задоволення сприймає своє історіософське повернення до рідної гавані імперії Юань, погрожуючи з китайського обозу сухеньким кулачком зарозумілому пиндосу: "Нас із великим Китаєм – 1,5 мільярда людей".

По всьому Далекому Сходу, та й не тільки там, розплодилися спеціальні зони випереджального економічного розвитку, які мають довгострокові пільги та привілеї й спрощений порядок працевлаштування громадян Китаю. У Китаї створено спеціальну державну компанію для інвестицій у сільськогосподарське виробництво, що передбачають оренду/скуповування землі в Росії. У розпорядження КНР передано величезні лісові та водні ресурси Сибіру й Далекого Сходу (Байкал, Північне море). Про це дедалі масштабніше випереджальне освоєння російських територій із сяйливим блиском в очах розповідає згаданий вище онук у своїй щоденній телевізійній програмі "Велика гра" на Першому державному телеканалі.

Китай має нейтралізувати божевільну імперію

Згасання колоніальної імперії – це завжди тяжка доля й невдячне видовище. У XX столітті через низку принизливих спроб запобігти неминучому пройшли Велика Британія та Франція.

Московія в її путінському втіленні хотіла як краще, а вийшло, як завжди: набагато гірше. Капітулювавши з мазохістською насолодою перед Східним гігантом, який нависає над нею, вона вкотре із запалом накинулася на свою першу європейську колонію – Київську Русь, яку так і не змогла підкорити за 350 років.

Днями, на п'ятому році цієї війни, її головний ідеолог і натхненник, кремлівський "філософ" Дугін, який не вилазить із телеекранів, нарешті поділився з містом і світом власним розумінням сенсу масових убивств, які він затіяв: "Ми вбиваємо українців із братньою любов'ю та співчуттям. У цій історично необхідній дії є певний вищий містичний сенс, недоступний буденній свідомості".

Що ж, глибоко щирий дугінсько-путінський текст "Убиваю і плачу" увійде в історію світової військової думки. А також в історію психіатрії.

Масштаб божевілля китайських васалів настільки планетарний, що відповідальна держава-сюзерен просто зобов'язана якось їх нейтралізувати. І зробити це КНР дуже легко.

Давайте ще раз уважно вивчимо надзвичайно інформативне свідчення щойно повернутого з Пекіна провідного кремлівського китаїста № 1 Олексія Маслова:

"Я неодноразово читав і чув, як багато російських експертів говорили, що зараз у Китаї, на саміті в Шеньчжені, відбудеться "Ялта-2", коли Трамп, Путін і Сі Цзіньпін зустрінуться, домовляться, і українська війна припиниться на наших умовах. Так ось, переважна більшість китайських експертів, зокрема й тих, хто своїми знаннями обслуговує і Державну раду КНР, і керівництво КНР, вкрай скептично, м'яко кажучи, ставляться до цієї ідеї "великої угоди". Ба більше, я бачу, що в нас часто стверджують (навіть на високому рівні лунають такі слова), що зараз розпочнеться низка зустрічей Великої трійки, яка вирішує долю світу: Шеньчжень, Маямі, а далі – всюди.

У тактичному плані Китай, починаючи з 2022 року, багато чого виграв для себе у відносинах із Росією. По-перше, він отримав низькі ціни на нафту й газ, Китай виграв завдяки величезним постачанням продовольства з Росії. І ще Китай отримав найголовніше – він спостерігає за реакцією Європи, спостерігає за реакцією США, навчається на всіх цих речах. Тобто в тактичному плані він багато чого виграв.

Але зараз тактичний етап завершується, і насправді складається враження, що Китай, найімовірніше, розуміє: у середньостроковій, а тим більше довгостроковій перспективі така ситуація його вже не влаштовує.

Росія залишається для Китаю важливою складовою його взаємодії із зовнішнім світом. Але також очевидно, що нам не варто мати із цього приводу жодних ілюзій. Китай ніколи не докладатиме всіх своїх зусиль заради того, щоб допомогти Росії більше, ніж допомагав досі. Усі ці сподівання, а на мій погляд, ілюзії, які ми плекали або хтось плекав, – це дуже шкідлива історія. Китай зараз намагається підтримувати рівні відносини з Росією, не зменшуючи інтенсивності взаємодії з Європою та США. І ніколи її не зменшуватиме.

Китай зараз дуже грамотно вдає, що стоїть осторонь протистояння та поточних воєнних дій. Будьмо чесними перед самими собою: Китай постачає свої технології, зокрема для дронів, не лише до Росії, скажімо так. І в українських дронах ми також зустрічаємо китайські компоненти. Ось у цьому сенсі нам потрібно розуміти найголовніше: Росії доведеться працювати з дуже складним для нас Китаєм".

Певна плутаність викладу головного придворного китаїста пробачна: він повідомляє владі страшну правду про жорстке хижацьке ставлення до неї стратегічного партнера, від якого вона опинилася в повній залежності. Ту правду, про яку вони вже почали здогадуватися, але ще боялися зізнатися навіть самим собі. Ту правду, про яку ваш покірний слуга марно попереджав цих довбнів упродовж усієї першої чверті XXI століття.

І на яку протягом останніх трьох місяців він же наполегливо намагається звернути увагу української дипломатії – Володимира Зеленського та Андрія Сибіги. Аналогія з історичним візитом Ніксона – Кіссінджера до Пекіна у 1972 році, який визначив результат третьої світової (холодної) війни, очевидно, напрошується.