4 
А щоб у Токіо точно зрозуміли рівень російської дипломатії, до справи традиційно долучився Дмитро Медведєв. Курили, заявив він, були, є і залишаться російською землею. А тих, хто цього не розуміє, чекають "жахливі наслідки". Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
Навіщо Путіну ще один міжнародний конфлікт?
Росія четвертий рік веде велику війну проти України. Її економіка отримує болючі удари. Горять нафтові термінали. Українські дрони долітають все далі. Москва дедалі більше залежить від Китаю. І саме в цей момент Путін вирішує ще й демонстративно провокувати Японію.
Але якщо придивитися уважніше, ця поїздка розповідає не стільки про силу Путіна, скільки про його слабкість. Коли нічим похвалитися – можна знову переписати історію.
У Путіна є улюблений прийом. Якщо сьогодення не дає достатньо приводів для гордості – завжди можна залізти в минуле.
Росія окупувала Курильські острови після Другої світової війни. Місцеве населення було депортоване. Японія досі вважає чотири острови своїми північними територіями, а мирного договору між Росією та Японією так і не підписано.
У 2022 році Москва взагалі вийшла з переговорів щодо мирного договору, скасувала безвізові поїздки японців на Курили та припинила діалог про спільну господарську діяльність.
Тепер Путін їде на Ітуруп особисто. Це дуже знайома російська технологія. Спочатку захопити територію. Потім почекати. Потім оголосити окупацію "історичною реальністю". А далі вимагати від усіх інших цю реальність визнати.
Ми, українці, цю схему знаємо надто добре. Саме тому позиція України тут абсолютно логічна: жоден візит Путіна, жодна кількість років і жодні російські заяви не можуть легітимізувати окупацію.
Але чому Путін вирішив влаштувати цю виставу саме зараз?
Путін приїхав на Курили, але дивиться в бік Пекіна
І тут починається найцікавіше. Бо головним адресатом цієї демонстрації може бути зовсім не Японія. Путін на Курилах дуже хоче, щоб його побачив Китай.
Політолог Вадим Денисенко в нашому ефірі звернув увагу на важливий момент: цей візит відбувається напередодні переговорів Дональда Трампа і Сі Цзіньпіна.
Для Путіна критично важливо, щоб позиція Пекіна щодо війни проти України не змінилася. Тому він робить те, що ще може запропонувати Китаю: провокує Японію, створює додаткову точку напруги. Він демонструє Пекіну: дивіться, у нас із вами є спільні суперники, я все ще можу бути вам корисним.
І тут величезна путінська геополітика починає виглядати трохи інакше. Не Китай намагається сподобатися Росії. Путін намагається сподобатися Китаю.
Третій полюс світу, який дедалі більше нагадує васала
Роками Путін намагався продавати світу образ Росії як окремого центру сили. Є США. Є Китай. І десь між ними – велика Росія, яка ні від кого не залежить, сама визначає правила і може балансувати між Вашингтоном та Пекіном.
Саме цю картинку він продовжує підтримувати. Показово їде на територію, яку Японія вважає своєю. Погрожує. Провокує. Намагається показати американцям, китайцям і власним громадянам: Росія все ще може створювати проблеми будь-де.
Але проблема в тому, що за цією демонстрацією дедалі важче побачити справжню силу.
Політолог Валерій Димов у нашому ефірі сформулював це ще жорсткіше: йдеться фактично про демонстрацію васальної залежності від Китаю.
І в цьому є прекрасний парадокс путінської політики. Щоб довести всім свою незалежність, Путін їде провокувати головного регіонального суперника Китаю. Щоб показати свою суб’єктність, намагається довести Пекіну власну корисність. Щоб продемонструвати силу, змушений дедалі голосніше погрожувати.
Погрози Медведєва — теж частина вистави
Чим менше залишається реального впливу, тим сильніше треба надувати щоки. Саме тому не варто окремо сприймати чергові погрози Медведєва. Вони чудово вписуються в загальну картину.
Коли Росія справді почувалася сильною, їй не потрібно було щодня пояснювати всьому світові, наскільки вона страшна. Тепер погрози стали практично окремою галуззю російської зовнішньої політики.
Одним погрожують ядерною зброєю. Іншим – війною. Третім – "жахливими наслідками". А Путін тим часом їздить на окуповані острови й намагається перетворити сам факт свого приїзду на геополітичну подію.
Це і є спектакль, про який говорив Димов. Тільки поставлений він не для одного глядача. Його має побачити Японія: ми вас не боїмося. Його мають побачити Сполучені Штати: ми ще можемо створювати вам проблеми в Азії. Його має побачити російський глядач: Путін усе ще великий геополітичний гравець. А найбільше його має побачити Китай: Росія залишається потрібною.
У Путіна залишається дедалі менше хороших варіантів
Це, на мою думку, головне в усій історії з Курилами. Путін не став сильнішим від того, що прилетів на Ітуруп. Росія не стала більш незалежною від Китаю. А погрози Медведєва не перетворили Москву на третій полюс світу.
Навпаки: що більше Путіну потрібно доводити свою силу такими демонстраціями, то більше виникає запитань, скільки цієї сили в нього насправді залишилося.
Можна переписувати історію. Можна називати окупацію "реальністю". Можна погрожувати Японії. Можна провокувати Сполучені Штати. Можна їхати на край Росії й звідти демонстративно грати геополітичними м’язами.
Але є одна проблема.
Як дуже влучно прозвучало сьогодні в нашому ефірі: у Путіна майже не залишилося хороших варіантів. І, можливо, саме тому він так відчайдушно намагається показати всім, що варіантів у нього безліч.