Усе частіше можна почути розмови про те, що майбутнє української армії під час повномасштабної війни саме за рекрутингом як новою формою добровільного залучення людей до війська. Проте рекрутинг як форма набору новобранців далеко не нова практика в Україні. Наприклад, 12-та бригада Нацгвардії "Азов" ще з моменту заснування у 2014 році тільки таким способом і поповнює свої лави.

Рекрутинг в "Азові" – тривалий, подекуди складний та унікальний процес, адже кількість охочих стати "азовцем" завжди перевищує кількість тих, хто справді стає частиною бригади. І не в останню чергу через те, що у бригаді ставлять високі вимоги до тих, хто хоче доєднатися.

На скільки складно стати частиною "Азову", як долучитися до бригади цивільним, які до них вимоги, якими є нюанси переведення військовослужбовців з інших бригад та як розв'язати проблеми з мобілізацією в Україні – в інтерв'ю 24 Каналу розповів Юрій "Мілан" Гаврилишин – начальник центру комплектування 12-ї бригади спеціального призначення "Азов".

Цікаво "Азову" – 10 років: шлях від Чорного корпусу до легендарної бригади

В Україні триває третій рік повномасштабної війни, а на фронті бракує людей. Через це щораз більше бригад роблять ставку на рекрутинг. Однак саме для "Азову" це зовсім не нова історія, тому що рекрутингом ви займаєтеся вже 10 років. Як зараз відбувається процес рекрутингу – від моменту, коли людина звертається до вашого центру з бажанням долучитися до бригади, і далі?

Справді, для "Азову" рекрутинг не є новиною. Ще з 2014 року, від початку російсько-української війни, рекрутинг був основою, яка наразі дає свої плоди. Тобто всі ті люди, які зараз є в "Азові", приходили до нас добровільно. А загалом ми вводили і вводимо багато інновацій щодо рекрутингу, і нас, без заперечення, можна назвати першопрохідцями в цій сфері.

Як відбувається рекрутинг зараз? Можемо промоделювати ситуацію – у кол-центр бригади дзвонить людина і каже: "Добрий день, я хочу долучитися до "Азову"". Тоді кол-центр проводить з нею первинну співбесіду, де призначають або онлайн співбесіду (якщо вона не може приїхати фізично), або офлайн співбесіду в будь-якому зручному місці для реальної розмови з рекрутером.

Після того ми передаємо кандидата рекрутеру нашої бригади. Він консультує і супроводжує його з самого початку – від тієї співбесіди до моменту підписання бійцем контракту чи оформлення мобілізації. Рекрутер допомагає і проводить новобранця буквально по всіх колах пекла, якщо це необхідно.

Я часто спілкуюся з різними рекрутинговими центрами і завжди ставлю питання про те, якими є вимоги до новобранців. Зазвичай ці вимоги досить прості – підходити за станом здоров'я і мати мотивацію. "Азов" же навпаки роками відомий високими вимогами до кандидатів. Чи змінюються ці вимоги зараз?

Вимоги залишаються актуальними. Якщо ми беремо для прикладу таку вимогу, як неприпустимість алкогольної чи наркотичної залежності, то такі люди просто до нас ніколи не потраплять. Так само до нас не потраплять люди, які були помічені у будь-якій проросійській діяльності. Наприклад, були свого часу й іноземці, які хотіли потрапити в "Азов", проте після перевірок у декого з них ми виявили фото з Мільчаковим, російським нацистом. Тому цим людям просто відмовили.

Насправді, враховуючи динаміку війни та потребу в людях, вимоги у простих лінійних підрозділах чи для піхоти значно зменшуються. Проте пустити в бій непідготовлену людину – неправильно, це неефективно. Тому, в будь-якому випадку, навіть ті бійці, які більше не можуть проходити базовий курс бойової підготовки в "Азові", можуть вдарити у дзвін. Проте надалі вони все одно мають можливість проходити службу в бригаді.

Цих добровольців ніхто не буде відкидати, вони будуть в підрозділах бригади, де зможуть довести свою важливість.

Зверніть увагу! В "Азові" після успішного проходження базового курсу бойової підготовки боєць отримує шеврон бригади. Та це за умови, що він склав всі предмети й не вдарив у дзвін. Якщо ж він вдарив в дзвін або не до кінця підійшов під ті вимоги, які були перед ним поставлені, він може заслужити шеврон уже в складі підрозділу.

Рекрутинг в "Азов" і отримання шеврона бійцями: відео бригади

Чому новобранцям перед службою важливо розв'язати всі проблеми вдома

Будемо говорити відверто – для когось армія стає способом втекти від проблем. Наприклад, розійшовся з коханою людиною і зопалу вирішив піти в армію. Та якщо вивчати вимоги "Азову" до кандидатів, у вас чітко прописано, що новобранцю, перш ніж долучатися до бригади, потрібно вирішити усі проблеми вдома. Ця норма існувала у вас від початку чи вона зʼявилася після різних випадків на практиці?

Ми діємо за практикою іноземних армій, в яких є спеціальні групи з соціальної роботи з військовослужбовцями, з членами їхніх сімей. В "Азові" також є така група і створена вона для того, щоб вирішувати проблеми, які трапляються в сім'ях.

Боєць, в якого є домашні проблеми з рідними, якщо в нього хворі родичі чи щось інше, не буде цілковито думати про бойові завдання, які будуть перед ним ставити. Відповідно, він буде думати про свої сімейні проблеми. А бригада, зі своєї сторони, може йому допомогти. Однак важливо розуміти ще й пріоритетність допомоги, яка може бути надана.

У бригаді є багато бійців, які досі в полоні, і їхнім сім'ям також треба допомогти. Є багато поранених, які потребують протезування. Є ті, у кого певні сімейні проблеми. Тому пріоритетно допомога буде надаватися бійцям, які вже є у бригаді. І тільки після того група соціальної роботи, зокрема "Азов.Супровід", може допомагати вирішувати проблеми новобранців. Власне, тому ми й говоримо: "Хлопці, дівчата, будь ласка, вирішіть свої проблеми в цивільному житті і приходьте до нас уже готові до виконання завдань. Тому що нам необхідні бійці буквально на вчора".

Ми з вами вже згадували про те, що в "Азову" досить високі вимоги до новобранців. Попри це, чимало людей цілеспрямовано готуються долучитися саме до вашої бригади. Як вважаєте, чому так відбувається? Чому добровольці свідомо обирають складніший шлях, аби тільки потрапити в "Азов"?

"Азов", перш за все, є елітною бригадою спеціального призначення. Підрозділ відомий своєю звитягою ще з 2014 року, відомий бойовими операціями, що були здійснені й до повномасштабного вторгнення, і під час нього. Люди памʼятають, як "Азов" боровся в Маріуполі, знають, як бився в Серебрянському лісі, і знають, що зараз робить в Нью-Йорку. І, власне, важливим пунктом є кваліфіковане командування бригади, яке дуже професійно планує бойові операції, під час яких насправді маємо мінімальні втрати.

Можливо, ви пам'ятаєте дослідження, в яких людей питали про те, що їх відштовхує від служби в армії. І в декого були фрази про некваліфікованих командирів. Власне, в "Азові" цей фактор відсутній. Наші командири, які керують людьми, знають свою справу і її роблять більш ніж на 120%. Це однозначно.

Сам факт служби в "Азові" вже означає те, що ти будеш робити ту справу, яку ти хочеш робити. Тобто ніхто нікого пачками не буде відправляти на якесь бойове завдання, якщо він не є спеціалістом по певному напрямку. Для прикладу, жоден кухар не буде відправлений в окопи, тому що там бракує людей. Жоден бухгалтер не піде затикати якусь діру в складі якогось резервного взводу. Люди мають робити те, на що вони вчилися, адже від цього буде найбільше їхня користь.

Денис Редіс ПрокопенкоКомандир "Азову" Денис "Редіс" Прокопенко на тактичних навчаннях бійців / Фото бригади

До речі, основний віковий діапазон добровольців, які приходять в "Азов", 18 – 35 років. Тобто це молоді, заряджені хлопці, які тільки починають свій шлях.

А ще – "Азов" медійна бригада, але ми не можемо просто запускати рекламу, яка буде хайповою. Ми не можемо показувати те, чого немає. Відповідно, ми не можемо не відповідати за свої слова. Ми мусимо відповідати тому рівню, який в нас є, і всі до нього мають тягнутися.

Рівень нашого військового має бути високим: "Ви – представник "Азову", ви не можете дозволити собі публічні речі, що шкодитимуть іміджу бригади. Тому прийшовши в бригаду, ви буквально берете відповідальність за неї, за тих, хто поклав життя, носячи азовський шеврон, і за тих, хто творив звитяги".

Ви згадали про вік добровольців і справді, в "Азові" є багато бійців, яким і 18, і 20, і 22 роки. Як думаєте, чи потрібно Україні знижувати вік мобілізованих, чи все ж залишити так як є – з правом чоловікам до 25 мобілізуватися добровільно? І чи є різниця між бійцями в 18 років і умовно 25 – 27?

У нас бригада буквально складається з молоді віком 18 – 35 років. І, як правило, така молодь найбільш ефективно воює. Давайте не порівнювати 18-річного хлопця в повному розквіті сил, який якраз і є прототипом піхоти, яка готова на повну виривати з себе ефективність і знищувати ворога, й 55-річного чоловіка, від якого на полі бою буде набагато менше ефективності.

Чому в "Азові" є настільки звитяжна історія? Бо її творила молодь. Молодь від 18 до 25 років. Чим старша людина, тим менше фізичних навантажень вона може витримати, тим менш креативною вона буде в бою. Звичайно, досвід може бути в будь-якій ситуації, проте конкретно ця молодь створює історію і воює не покладаючи рук. Тому на молоді в "Азові" акцент був завжди й буде. І в бойових діях ця молодь буде завжди, бо у неї найбільше запалу в очах, вона найбільш вмотивована й готова знищувати ворогів нашої держави уже сьогодні.

Тому долучення до бригади людей віком 18 – 25 років завжди було в тенденції. І ми завжди прийматимемо таку молодь, будемо її підтримувати та вчити.

Підготовка до того, аби долучитися до бригади, все-таки займає чимало часу. Але зазвичай майбутні кандидати більше уваги приділяють саме фізичній підготовці й не завжди, наприклад, моральній. Чи буває так, що людина з чудовою фізичною підготовкою може виконати будь-які необхідні нормативи, але морально не готова, й через це їй не вдається пройти підготовку до кінця та потрапити в бригаду?

Необхідно розуміти, що інструктори на курсі базової бойової підготовки є для того, щоби рекрут дійшов до свого піку, до такого морального потрясіння, до тих можливостей, про які він навіть і не думав. І переборюючи цей моральний аспект, він стає сильнішим.

Звичайно, є такі добровольці, які його не переборюють, тому вони здебільшого вдаряють у дзвін. Проте вони все одно в подальшому потрапляють в підрозділи та працюють з іншими бійцями, які їх надихають.

Розповім вам приклад зі своєї служби – коли я вперше потрапив в зону бойових дій, це був лише 2014 рік. Тоді почалася бойова операція, а я бачу, як мої хлопці починають сміятися, щось вигукувати. Я не розумів, що відбувається, але потім побачив, що така реакція набагато краща, ніж розведення паніки. Тобто морально сильні бійці будуть поширювати цей свій позитивний моральний аспект на тих, у кого він слабший.

Юрій мілан гаврилишин
Юрій "Мілан" Гаврилишин / Фото бригади, надане 24 Каналу

Але до "Азову" бажають долучитися не лише цивільні, а й чинні військовослужбовці з інших підрозділів. Чи відрізняється процес долучення до бригади в такому випадку?

В "Азову" є два блоки підготовки базового курсу: блок А і блок Б. Блок А – для військовослужбовців, переведених з інших частин, для спеціалістів і для тих, хто має досвід бойових дій. Всі вони автоматично переходять в блок А, де вивчають загальновійськові предмети, які будуть необхідні для їхньої будь-якої службово-бойової діяльності: тактична, бойова підготовка, інженерно-системна підготовка, тактична медицина і так далі. Тобто вся база, необхідна в будь-якому випадку.

Проте фізичне навантаження в блоку А мінімізоване, воно більше для підтримки стану бійця.

Що стосується цивільних, які абсолютно не знають, що таке військова служба, то вони автоматично попадають на блок Б. Там їх фізично і морально готують до військової служби.

Бойові навчання новобранців в "Азові" / Фото бригади, надані 24 Каналу

А чи були все ж прецеденти, коли чинний військовий хотів перевестися до вас, але не проходив цей блок А?

Звісно, були й такі випадки. Були військові, які приходили і казали, що вже пройшли "і Рим, і Крим", і їм більше нічого не потрібно. Однак на практиці для засвоєння і перевірки знань рекрути часто проходять вступний контроль – це тестування навичок і розуміння, чи треба людині реально блок А чи блок Б, чи її навички дійсно на хорошому рівні, і чи може вона одразу потрапити в підрозділ.

У цивільних професіях часто існує принцип, що легше взяти не дуже обізнану людину і навчити її усього з нуля, тобто під себе і свої потреби, аніж перенавчати когось з досвідом, здобутим в іншому місці. Як це працює у військовій справі? Чи легше навчити рекрута, який прийшов з цивільного життя? Чи краще, умовно, перевчити військового з іншого підрозділу, де все-таки могли бути інші порядки, принципи, специфіка роботи й так далі?

Обидві історії насправді є складними. Перша, тому що людину треба по факту виліпити з нуля. І це складно. Особливо, якщо немає системи підготовки цього бійця. На щастя, в "Азові" вона є і ми можемо буквально виховувати бійців під потреби бригади – як в контексті національно-патріотичного виховання, так і в контексті бойової підготовки.

Проте з офіцерами, які хочуть переводитись в бригаду, все ж є багато нюансів. Ми абсолютно не знаємо про управління, яке вони використовували у своїх бригадах. Не знаємо, як вони навчалися. Ми не можемо оцінити рівень знань людини, навичок і того, як вона управлятиме в "Азові". У такому випадку навіть перенавчання не допоможе. На це потрібен колосальний ресурс, тому "Азов" і дотримується традиції виховувати своїх офіцерів з тих бійців, які пройшли шлях від рядового до офіцера. Яскравим прикладом є командир бригади "Редіс", який у 2014 році був простим лінійним бійцем, гранатометником, і під час служби виріс до командира бригади.

Перенавчати бійців до офіцерського складу можливо, і це не є погано, адже вони мають якийсь досвід. Дуже класно, якщо цей досвід набутий під час навчання в європейських країнах – у Норвегії, Німеччині, Великій Британії. Цей досвід ми враховуємо. Проте, як показують реалії війни, курс, який пропонує "Азов", є досить гнучким і адаптованим під ті реалії, які будуть необхідні на службі. Тому проходити його в будь-якому випадку прийдеться.

А чи можуть до "Азову" долучитися ті, кого вже мобілізували через ТЦК?

Мобілізовані через ТЦК можуть долучитися до лав бригади. Проте, якщо ці новобранці потраплять в розподільчий центр, де їх відправлять на конкретний напрямок, ми уже людину забрати не зможемо. Відповідно, коли військовозобов'язаний отримує повістку з'явитися в ТЦК, у такому випадку ми можемо перехопити його, запропонувати службу та оформлювати в бригаду навіть через той же ТЦК, в який він мав з'явитися.

Але є кейси, коли вже будучи в ТЦК, можливо, навіть "бусифікованою", людина розуміє, що її позбавили вибору й дзвонить до нас у кол-центр з проханням прийняти до лав "Азову". У таких випадках ми ще можемо сприяти тому, аби поборотися за людину і все-таки в кінцевому результаті долучити до нас.

Як "азовці" стають кумирами новобранців і впливають на них

На жаль, сотні бійців "Азову", які свого часу були кістяком бригади, досі залишаються в полоні після виходу з "Азовсталі" у травні 2022 року. Як вдалося відновити сили бригади за такий доволі недовгий проміжок часу?

Це колосальна заслуга всіх бійців, які проходять службу в бригаді. Вони хотіли бути дотичними до історії під назвою "Азов". Вони хотіли сповідувати ті ж традиції, які є в "Азові", і мати дотичність до всього, що з ним пов'язано.

Тому "Азов" насправді й до повномасштабного вторгнення не мав великої проблеми з кандидатами. Проте вимоги на той момент були насправді більшими. І особовий склад, який ми бачили у Маріуполі, показав себе надзвичайно ефективним і продемонстрував ту звитягу, яка надихає, тому й інші так само хочуть її творити.

Більшість азовців, яких вдається обміняти, навіть після полону повертаються у стрій в бригаду. Чи додає це додаткової мотивації новобранцям, адже у них з'являється можливість працювати пліч-о-пліч з легендарними командирами та бійцями? Наприклад, з "Редісом", "Тавром", "Лемком", "Хіміком", "Раз-Два" й іншими.

Звичайно, були рекрути, які прямо приходили до центру і казали: "Я хочу в такий-то підрозділ, тому що там є мій кумир. Я хочу служити там, я хочу бути під його керівництвом". Тобто новобранець вивчав це питання, медійно вже давно познайомився з нашим бійцем, побачив його звитягу. Можливо, він бачив інтерв'ю і зрозумів, що його кумир підходить йому по психотипу і з ним буде приємно служити.

Деякі медійні азовці справді мотивують рекрутів, і запити на цілеспрямоване попадання до них в підрозділ – вони є. Це насправді досить позитивний момент.

Бригада Азов"Редіс" і "Мілан" з бійцями "Азову" / Фото бригади, надане 24 Каналу

Ми вже говорили про те, що до "Азову" хочуть і можуть долучатися різні люди. А як щодо жінок? Чи часто отримуєте заявки від жінок, котрі також бажають стати частиною бригади?

Це цікаве питання. Насправді, проводячи вишколи, профорієнтаційні заходи чи інші івенти серед цивільних, я часто дивлюся на заявки, які вони залишають. І можу сказати, що є велика кількість жінок, які з тих чи інших причин хочуть потрапити на наш захід: хтось хоче покращити свої знання і навички, хтось просто завжди мріяв на ньому бути, а хтось дійсно хоче долучитися до бригади.

Та забігаючи на і так уже очевидне питання: чи беремо ми жінок в "Азов? Так, беремо. Проте до них такі самі вимоги, як і до чоловіків. І якщо жінка не змогла пройти якісь певні випробування, це абсолютно не можна списувати на сексизм чи щось інше. Ми – військовий підрозділ і наші вимоги цілком обґрунтовані.

вишкіл азову
Вишкіл "Азову", на який приходять і чоловіки, і жінки / Фото бригади

Перед нашою розмовою я натрапив на відео у ТікТок, де один хлопець розповідав, що мобілізується в "Азов" і вже скоро вирушить на навчання. І під цим відео було чимало коментарів, які можна поділити на 2 типи. Перші питають, де він був понад 2 роки й чому долучається до армії лише зараз, а інші – навіщо це йому взагалі? Усі ці настрої, які існують в суспільстві, в близькому оточенні, можуть тиснути на потенційних новобранців. Оточення змінити складно, та чи можете щось порадити людям, на котрих впливає такий тиск, що от "запізно іти" чи "вже не потрібно"?

Я хочу сказати наступне: запізно буде, якщо росіяни просунуться до Львова, до Івано-Франківська, до Луцька. Тоді буде точно запізно. І для того, щоб цього не відбулося, необхідно долучатися до війська зараз, щоб зберегти українську державність і наближати перемогу України над окупантом.

Мені, наприклад, досить гостро запамʼятався момент зі служби, коли я приїхав додому під час чергової ротації.

Мої, скажемо так, друзі говорили: "Ну, я піду служити тоді, коли окупанти дійдуть до Івано-Франківської області". Але, друже, коли вони дійдуть до Івано-Франківської області, вже не буде України. За що ти хочеш боротися? За Івано-Франківську область? Це просто утопія, це неусвідомлення людьми, що таке держава. Неусвідомлення територіальної цілісності і абсолютне неусвідомлення свого громадянського обов'язку перед державою. Тобто людина живе в якійсь своїй бульбашці в Івано-Франківській області й абсолютно не розуміє, чому перемога держави насправді є важливою.

Запізно, в будь-якому випадку, не буде. Але чим швидше ми будемо здобувати цю перемогу, приходити до Сил оборони України, будемо вчитися чомусь новому, вивчати нові зразки озброєння, тактику, стратегію війни, тим швидше ми наближатимемо нашу перемогу. В іншому випадку, перекладаючи відповідальність на військових і думаючи, що це хтось зробить, ми перемогу, на мою думку, не наблизимо.

На жаль, настрої суспільства на третій рік повномасштабної війни дуже турбулентні – у нас багато конфліктів, багато претензій, непорозумінь. Серед людей розповсюджуються якісь пацифістські настрої. Наскільки така зміна суспільних настроїв впливає на кількість охочих стати частиною "Азову"?

Насправді, порівнюючи навіть з іншими роками, той людський ресурс, ті кандидати, які в подальшому стають рекрутами, – їхня якість вже не та, яка була. Тобто всі добровольці, які були ідейними, з високим рівнем національно-патріотичного виховання, вони або вже давно тут, або загинули чи поранені й більше не можуть виконувати жодних завдань. Але вони залишаються у підрозділі, бо хочуть бути корисними.

І питання мотивації насправді є важливим. 22-й рік – як на мене, в інформаційному просторі був дещо провальним роком. З однієї сторони, в порівнянні з іншими роками, до 2022 року, ми стали краще розуміти, що таке ворожа пропаганда і як протидіяти їй. Проте в контексті заспокоювання людей, відголоски можемо чути й досі. Люди абсолютно не розуміють, чого вартують Силам оборони України ті відвойовані чи втрачені території. Коли люди читають слова про те, що "там-то були бойові зіткнення, обстріли, відбувалися якісь штурмові дії", вони абсолютно не усвідомлюють, якою ціною написані ці слова і що за ними ховається.

Треба вчитися політичної освіченості, військової освіченості і розуміти, що ж там відбувається. Не відгороджувати себе від цього, а навпаки – старатися вникати, допомагати. Якось я вже говорив, що люди, які думають, що вони задонатили якусь суму грошей, 500 гривень в місяць наприклад, і кажуть "залиште мене в спокої", – ні, друже, на цьому воно не закінчується. Ти не відкуповуєшся від армії. Ти маєш їй сприяти. Ти маєш проявляти ініціативу.

Останнім часом тема мобілізації знову викликала хвилю обговорень в суспільстві, адже нещодавно представники ТЦК масово перевіряли документи чоловіків і на концертах, і в ресторанах, й в інших публічних місцях. Які ви бачите зараз шляхи розв'язання проблеми з мобілізацією, долученістю до війська, аби на фронті вистачало людей?

Враховуючи динаміку сучасної російсько-української війни, людей на фронті не буде вистачати. Проте існує проблема ненавченості особового складу у війську, поганої підготовки, яка знижує, власне, саму можливість виживання солдата на полі бою. Скільки б людей не взяти на подібних рейдах, скільки б їх не залучити до війська, їхній коефіцієнт корисної дії буде надзвичайно низьким.

Цивільному населенню не роз'яснено, де вони будуть служити, під чиїм командуванням, яку посаду будуть займати та чи буде відповідати вона їхнім реальним навичкам, умінням, які вони мали в цивільному житті чи здобувають у навчальному центрі. Тобто чи не пошлють людину штурмувати посадки, якщо вона на посаді кухаря? Це теж важливо для цивільних. А ще їм важливий діалог і важливо отримати вибір та приносити певну користь там, де можна бути найбільш ефективним.

Справді, піхота в державі необхідна. Вона була і завжди буде в дефіциті. Проте якісну піхоту можна отримати тільки шляхом ефективної підготовки. Для прикладу, в "Азові" той боєць, котрий пройшов навчання в навчальному центрі ЗСУ, все одно проходитиме певний блок підготовки в самій бригаді. Ми не можемо гарантувати будь-який рівень підготовки через навчальний центр. Тому в бригаді хлопці проходять базовий курс бойової підготовки саме для отримання цього показника якості, який необхідний в бойових діях в сучасних умовах.

На вашу думку, чи потрібна примусова мобілізація усіх військовозобовʼязаних?

Тут питання полягає у тому, що ми розуміємо під словом "примусово". Тобто коли ми будемо тягнути людину через пів вулиці й вона буде кричати: "Люди, допоможіть!", – це не правильно. Відповідно, чим відрізняється робота ТЦК і рекрутингових центрів, які, наприклад, є в нашій бригаді? Ми даємо людям вибір прийти самому й обрати той напрямок, який буде максимально цікавим і на якому можна буде максимально розкрити свій потенціал та нищити ворога. Примусово абсолютно нікого не змушують виконувати ті обов'язки, які він не навчений та не вміє робити.

Проте свідомість громадян України є низькою. І тут ми можемо повернутися до попереднього питання – з цивільними відсутній діалог. Власне, через відсутність діалогу, пояснень та відповідей на питання, котрі їх цікавлять, ми отримуємо такі результати, як затягування людей в бусики або так звану "бусифікацію".

Через цю складну ситуацію з мобілізацією держава планує запровадити економічне бронювання для чоловіків, які сплачують високі податки. Як ви ставитеся до цього і чи не вважаєте, що це буде таким собі відкупом від служби?

Стосовно відкупу, я вважаю, що це несправедливо щодо соціальних прошарків населення. Ми маємо усвідомлювати те, що є різні люди з різним рівнем достатку. Відповідно, ми можемо втратити баланс між такими поняттями як бідні й багаті та отримаємо систему, де бідні будуть воювати, а багаті – не будуть.

Економічне бронювання в державі має здійснюватися не за сумою, яку люди готові заплатити, а за пріоритетністю завдань, які поставлені тому чи іншому підприємству чи працівникам. Тобто є інфраструктура, яку важливо підтримувати. Є бізнес, який мусить працювати. Є певні сфери, де критично необхідно тримати працівників незалежно від того, чи це люди з великим рівнем достатку, чи низьким. Це не має жодним чином іти крізь призму суми, яку треба заплатити.

І наостанок – що б ви хотіли зараз сказати потенційним рекрутам?

Будь-хто, хто сумнівається у своєму виборі, кому недостатньо інформації, хто вважає, що його рівень підготовки є низьким, хто вважає, що він застарий чи замолодий, завжди знайде своє місце в підрозділі. А ми будемо сприяти, допомагати та вчити, як не загинути за нашу державу, а як знищувати ворога за цю державу.

Незнання – це страх. І це незнання ми, власне, в людини заберемо. Ми дамо їй знання, ми дамо їй навички, і підготуємо до тих реалій, з якими людина насправді зіткнеться без рожевих окулярів.